Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

— Невже ти і справді вважаєш, що я можу його зацікавити? Не вірю! Кому сподобається жувати зачерствілий недогризок хліба з чужого столу?

Дона Норма зміряла подругу з голови до ніг:

— Дай Боже кожному такі недоїдки!..

Збентежена дона Флор аж розпашілася з цікавості. Насправді зараз вона найменше нагадувала черствий хліб, радше навпаки — апетитну здобну булочку; її молоде квітуче обличчя кольору старовинної бронзи випромінювало свіжість, а міцно збите тіло звабливо пахло пітанґою[61]. Красуня, справді доладна молодиця. І так, це вже не цнотливиця, але вона чесно подарувала свою невинність чоловікові на кованому подружньому ложі; отже, вона була значно смачнішою та привабливішою за багатьох невинних дівчат, які зазвичай нічим, окрім своєї невинності, й не вирізнялися з сірої маси, зокрема, через брак досвіду в любовній сфері. Наївна незайманка, не вміючи розпізнати свого бажання, безумовно, не дорівняється до вдови, яка по-справжньому тужить за тілесним теплом.

— Тож годі тобі, Флор, за такими недоїдками, як ти, я впевнена, зітхає не лише доктор Теодоро, просто ми цього не знаємо. Ти мені краще скажи, як він тобі? Змогла би його покохати?

Але дона Флор боялась і подумати про якісь почуття до нього, доки не матиме доказів, що фармацевт і справді нею цікавиться: а що як усе це якийсь злий жарт або ж помилка. Вона не бажала знову опинитися в такому незручному і принизливому становищі, як із Принцом і сеу Алуїзіо, — надто чітко ще бриніли в пам’яті їхні шахрайські наміри і нахабні домагання. Але дона Норма таки змусила дону Флор нарешті зізнатися, що аптекар їй, мабуть, таки й справді небайдужий. Адже він увічливий, пристойний, шанований — таких помічаєш одразу, — ще й нагадує їй одного кіноактора: зовсім трішечки, але цього досить, щоб перейнятися до нього симпатією. І якщо припущення дони Норми правильні, то цілком імовірно, навіть безсумнівно, у неї таки врешті-решт таки зажевріють до аптекаря почуття… Та чи відчуватиме вона до нього те, що до покійного чоловіка? Ні, це буде щось зовсім інше… Адже вона і сама змінилася, уже майже вісім років минуло, відколи вона молодим дівчиськом познайомилася з Гульвісою на святі в майора і необачно подарувала йому своє серце (а потім і тіло). Почуття заполонили її цілком, й вона радо віддалася Гульвісі, щойно він того забажав, усупереч материній волі, яка була категорично проти їхніх стосунків, не кажучи вже про заміжжя.

Тепер дона Флор упевнена в собі, розважлива вдова і не допустить ані необдуманих вчинків, ані безрозсудних почуттів, які можна пробачити юному дівчиську, але не тридцятирічній жінці в жалобному одязі (і з гарячим лоном). Якщо з часом вона все-таки покохає, то це буде спокійне і ніжне почуття, без бурхливих крайнощів і пристрасних любощів у схованих від людських очей завулках. Вочевидь, це буде зріле, тихе, майже ідилічне кохання. До доктора Теодоро вона не мала антипатії чи неприязні, в дечому він її навіть приваблював. Але це не причина говорити про заручини та про весілля й будувати плани на щасливе подружнє життя.

— О, моя хороша, все складеться якнайкраще! Тільки не будь дурепою, не замикайся в чотирьох стінах і не супся… — напучувала подругу дона Норма.

І казала вона це не просто так, адже дона Флор одразу заявила, що вона і не думає навмисне цікавитися доктором Теодоро і крутитися перед аптекою, начебто демонструючи свою красу і величезні соромливі очі, в яких читається знемога від вимушеної самотності. «О ні, Норміньє, на таке можеш і не надіятися»…

— Повір, люба, цього разу я подбаю, щоб ти не втратила такої нагоди…

Але ж і довго довелося доні Нормі переконувати вдову відступитися від свого відлюдькуватого образу. Адже у її становищі, коли лоно згорає від знемоги, треба щонайшвидше виходити заміж або принаймні завести коханця, бо так можна і збожеволіти чи, боронь Боже, пуститися берега, кидаючись в обійми першого-ліпшого або, оббиваючи пороги борделів, навішуючи цілі оберемки ріг на череп небіжчика. Варто лише ступити на цю криву стежку, і складно буде відмовляти всім спраглим. Або й надалі носити жалобу, аж поки зів’яне її ніжна, соковита квітка.

— І годитиметься лише для того, щоб попісяти…

Краще вже відразу наважитися, чесно вийти заміж і зажити достойно в любові та злагоді, шануючи світлу пам’ять про покійного чоловіка, але й не згадуючи про нього занадто часто, щоб не образити наступника. Проте останнім часом із вуст дони Флор майже не зринало ім’я небіжчика. Спершу вона згадувала його значно частіше, здебільшого в суперечках з кумасями, які не оминали нагоди вкотре спаплюжити його пам’ять. Коли ж подруги і сусідки нарешті вгамувалися, вона поховала чоловіків образ глибоко в серці і берегла його, мов якусь дивовижну коштовність. Якщо ж хто і згадував його, то не при доні Флор. Тепер залишалося лише зняти зі стіни портрет усміхненого Гульвіси — цинічного і зухвалого (втім, варто визнати, харизматичного та спокусливого), заховати його якнайдалі, глибше у серце. Зовсім скоро на зміну йому (як на стіну, так і під спідницю) прийде новий чоловік та ще й який — красивий, солідний, у самому соку!

Невже задля цього не варто швидше вийти заміж? Невже їй не хочеться мати достойне життя, як личить чесній жінці, відчувати повну насолоду від виконання подружнього обов’язку, замість того, щоб через страх злих пліток і забобонів згорати в знемозі, закусуючи губи та скрегочучи зубами від самоти. Будьте певні, дона Норма подбає, щоб дона Флор не проґавила такої чудової, а можливо, єдиної нагоди. Ні і ще раз ні!

Саме тому відразу ж після вечірнього заняття, під час якого дона Флор вчила вихованок готувати лагоминку з желатину та кокоса, що називалася «чоловіча помадка» — відверто провокативна назва, що викликала серед учениць безліч дотепів і жартів — «ох, ця достоту найсолодша помадка!» — дона Норма зайшла по неї й потягла на Кабесу купувати квіти, наче без сторонньої допомоги вона б не впоралася. Звісно, букет вона купувати і не збиралася: продавець, старий негр Косме до Омолу, дуже здивувався, що дона Норма так довго роздивляється букети, але ніяк не може обрати; причина ж полягала в тому, що