Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

У глибині аптеки, у маленькому рецептурному відділі поміж великих синіх і червоних, мов зі старовинних гравюр, бутлів вони помітили доктора Теодоро, який щось розтирав і змішував у кам’яній ступці. Ось він надягає окуляри і обережно підсипає мікроскопічні дози порошку на крихітні терези. Занурений у таїнство приготування ліків, не помічає подруг і, задається, геть не чує, як дона Норма розповідає про подію, описану недавно газетах.

Згодом він, повністю зосередившись на процесі, відходить від терезів, насипає в пробірку перетерті на порошок мінерали, додає туди двадцять крапель безбарвної рідини, і раптом усе приміщення огортає червонястий дим, немов суміш науки, магії та ясного докторового розуму.

Дона Норма не з тих, хто швидко здається, вона голосно й улесливо каже:

— Флор, люба, поглянь лише, серед усього цього диму доктор Теодоро схожий на чарівника… Аж страшно, правда?!

Фармацевт здригнувся, почувши ім’я дони Флор серед пасталакання дони Норми; він зсунув на носа товсті окуляри (для фокусування на близьку відстань) і побачив серед ліків свою музу; на мить йому перехопило подих, земля попливла з-під ніг. Приголомшений, хотів був підвестися, зачепив мензурку з майже готовими ліками (для полегшення хронічного кашлю дони Зезе Педрейри, сухенької бабусі з вулиці Форка); шкалик упав і розлетівся на друзки, темна пляма розійшлась по підлозі, а обличчя незграбного доктора спаленіло.

— О, Господи! — зойкнула дона Флор.

Це все, що тоді прозвучало, бо нічого більше й не сталося, тільки весело розреготалася дона Норма, розраховуючись за вату: дуже вже смішний був аптекар — окуляри сповзли, а він заціпенів із піднятою рукою, немов у ній досі була мензурка.

Зніяковіла дона Флор вийшла з аптеки, тимчасом як дона Норма поглядом підбадьорювала схвильованого фармацевта. Доктор Теодоро спробував був щось сказати, але не спромігся промовити й слова.

Дона Норма наздогнала дону Флор уже на розі вулиці: то як, вона досі сумнівається, що небайдужа аптекареві? Чи збирається й далі — хоча це було б безглуздо для жінки в її становищі — шукати красивішого та соліднішого претендента? Кращого неможливо й уявити, моя люба: дипломований доктор, та ще й з аметистовим перснем, власник аптеки, багатий, знатний, міцний, з бездоганним характером, порядний та цікавий. Чого ще тобі бракує?

12

СОЛІДНИЙ СОРОКАРІЧНИЙ ЧОЛОВІК: САМЕ ЙОГО ПОБАЧИЛА ДОНА ДИНОРА В КРИШТАЛЕВІЙ КУЛІ, про нього сказали карти. Це без сумніву доктор Теодоре: добробут, соціальний статус, вчений ступінь, гордовита постава, шляхетна поведінка — збігалося геть усе, — як же сталося, що подруги обнишпорили всеньке місто, шукаючи чоловіка з такими прикметами, і жодна з них не звернула уваги на фармацевта? А він же був у них під самісіньким носом. Чи дона Динора не достатньо точно його змалювала, чи це на кумась і подруг найшло колективне затьмарення, що завадило помітити цього чоловіка у віддаленому закутку аптеки, де він у своїх товстих окулярах на носі зосереджено схиляється над наркотиками та отрутами і змішує їх, перетворюючи на цілющі ліки та продаючи за помірними цінами.

І навіть коли літописець у своїх оповідках описував заміжжя дони Флор, її радість і смуток, він добре вчинив, не включивши доктора Теодоро в перелік претендентів, що їх наввипередки пропонували кумасі, адже жодна з них не згадала про аптекаря, жодна навіть не вимовила його імені під час балачок про вдівство дони Флор і про те, як її розважити. Втім, йому це зіграло на руку, адже якби не забудькуватість кумоньок, він теж приснився би доні Флор серед претендентів на її руку та серце, отже, постав би перед удовою у смішному світлі.

Але як же все-таки вони могли про нього забути? Адже кожна з подруг бачила його в аптеці серед різнобарвних мензурок, запахів ліків або ж зі шприцом у руках, готового штиркнути голку в руки та сідниці бабусь, його клієнток. А й справді, всі ж у нього лікувалися й радилися з ним, чому ж ніхто його не помічав?

Та тому, що всі вважали його затятим холостяком, а отже, прирівнювали до одружених чоловіків із дітьми. Навіть дона Норма в своїх копітких пошуках нареченого для анемічної Марії, своєї сусідки та похресниці, жодного разу не згадала про нього. «Доктор Теодоро? Та якщо він і досі не одружився, то вже не одружиться, навіть не варто даремно гаяти час; бо то вже така кондиція, що коли б він і захотів створити сім’ю, то йому, бідоласі, це було б не до снаги!»

Таке безапеляційне упередження так і закріпилося за аптекарем; воно так укоренилося, що нікому й на думку не спало кокетувати з ним, як з іншими холостяками.

Та й дона Динора, королева ворожінь і передбачень, майже щодня бувала в аптеці й двічі на тиждень оголювала перед аптекарем свої хирляві сідниці. Ох, яке ж невблаганне буває життя, адже колись її всохлу дупу оспівував в елегіях юний невиправний романтик і майстер слова Робату, натхнення якого оплачували багаті комерсанти. Отож двічі на тиждень фармацевт робив доні Динор надзвичайно болючу антиревматичну ін’єкцію, й навіть її всевидячому оку не вдалося впізнати в кришталевій кулі цього смаглявого симпатичного сорокарічного чоловіка. Бо вона краще за всіх знала, що одруження йому ніколи не світить.

Ні, він не був імпотентом і не можна сказати, що не цікавився жінками або не поважав їх. Ані тіні сумніву ні в кого не виникало з цього приводу, адже тихий, привітний і скромний доктор Теодоро за слушної нагоди завжди був готовий відійти від звичної поведінки, щоб промовисто довести свою мужність, зацідивши, скажімо, ляпас мерзотнику, який би наважився в цьому засумніватись.

Насправді збивала з пантелику його шляхетна поведінка, що воістину личить кожному достойному чоловікові. А в кого закрадаються якісь сумніви чи раптом хто зажадає доказів, то нехай піде в завулок Сапоті до охайної дебелої мулатки Отавіани дас Дорес, або ж Тавіньї М’якенької, що її скритність можна легко усунути кількома монетами; а ту потайливість можна зрозуміти, коли маєш таких поважних клієнтів: двох суддів, трьох комерсантів з Нижнього Міста, старого падре, професора медицини та й нашого любого фармацевта.

Ця педантично охайна, скромна, людяна і тиха мулатка швидше нагадувала привітну господиню, й саме тому доктор Теодоро обрав її. Клієнтами Тавіньї були