Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

усі ідолопоклонники у храм Марнасів, великі жертви приносячи, молячись і проголошуючи до Марнаса, щоб подав їм дощ, — говорили-бо, що він бог дощів. Перебували сім днів, молячись, і співи співаючи, і за град виходячи, — проте не було дощу. Після цього зібралися всі християни з жінками і дітьми, що було всіх двісті вісімдесят, — стільки-бо лише виявилося тоді в Газі душ, віруючих у Христа, і просили святого Порфирія, єпископа свого, щоб сотворив соборну молитву і вийшов з хрестами за град, і випросив дощу в Бога — вже-бо заморив усіх голод, а до того ж зневагу і докори терпіли від нечестивих, бо бездощів'я те християнському єпископові зараховувалося. Святий же Порфирій заповів піст, звелів усім зібратися звечора до церкви і. сповнивши чування всенічне, зранку відправив литію з переднесенням Чесного хреста. І вийшли за град до давньої старої церкви, що із західного боку була, її колись блаженніший Асклипій-єпископ, ісповідник Христовий, який багато через православну віру постраждав, збудував. Звідти з піснеспівами йшли до місця мук святого Тимотея, де ж й инших святих мучеників покладені були мощі. І так у молитві з литією трудилися, повернулися до града о дев'ятій годині дня і побачили, що ворота града міцно зачинені: нечестиві-бо ідолопоклонники, побачивши, що християни з єпископом своїм за град вийшли, замкнули град, не хотіли їх всередину пустити. І стояли перед воротами дві години, і не відчиняли їм. Бачив же Бог терпіння рабів Своїх і сльози і, вислухавши молитву угодника свого Порфирія. підняв вітер з полудня, як же колись при Іллі-пророкові, і покрив хмарами дощовими небо, і були блискавиці, і громи, і заходило сонце, і впав дощ великий вельми. Деякі з еллінів, бачивши таке чудо, відчинили град і приєдналися до християн, ідучи і співаючи: «Христос — Бог єдиний істинний». І зайшли в церкву всі з радістю великою, і прийняли елліни від єпископа знамення святе й оглашення до хрещення, повірили в Христа, і було число їх мужів сто сім, жінок тридцять п'ять, дітей чотирнадцять, і дякували Богові, і розійшлися в доми свої. Дощ же був великий цілу ніч, і на другий, і на третій день, і напоїв землю доволі, і приєдналося ще, окрім перших, до стада Христового з еллінів сто двадцять сім, і після них знову того ж року сто п'ять, і прийняли святе хрещення, ревними були у святій вірі. Инші ж ідолопоклонники не зупинялися у ворожнечі до святого Порфирія і надокучали християнам.

Коли-бо приходив у град часом ігемон, його намовляли, даючи золота багато, аби мучив християн, і щодня, як же колись єгиптяни ізраїльтян, градськими ділами мучив вірних. Святий Порфирій, бачивши, яка біда людям Христовим, сумував дуже і ненастанно, вдень і вночі, зі сльозами молився до Бога, аби заблукалих навернув на дорогу пізнання істини.

Після цього вищезгаданий слуга святого Варух посланий був у найближче село з такої потреби. Ідолопоклонник один, який на церковній землі жив, мав річну данину заплатити Церкві Христовій — він же, не хочучи зразу дати, але на инший час перекладаючи, перечив Варухові, і була між ними сварка. Збіглися ж инші ідопоклонники, били блаженного Варуха палицями до смерти і думали, що він мертвий. Витягнули його за село і в безлюдному місці покинули. Наступного дня Корнилій-диякон і з ним инших двоє християн, що йшли поблизу, знайшли Варуха, який лежав наче мертвий, ані не міг нічого говорити, ані чути, ані очима бачити, ані порухати руками чи ногами, але тільки дух його був у ньому. І, взявши його на плечі, несли до града. Бачили ж деякі ідолопоклонники Варуха, якого несли, думали, що мерця в град несуть, кинулися на тих, що несли, і почали їх бити, кажучи: «Нащо таку мерзоту чините, вносячи мерця до града». Звичай-бо був у газян виносити за град мертвих на поховання. І, забравши Варуха, зачепили його за ноги і тягнули знову за град. Побігши ж, Корнилій-диякон сповістив святому єпископові Порфирію. І пішов єпископ із поспіхом, й инші брати з ним, і наздогнали тих, що тягнули, просили їх зі смиренням зупинитися в такому немилосерді, вони і єпископу допікали. Збіглося ж багато люду, і бачили єпископове терпіння і смирення, що супроти тих, які дошкуляють йому, нічого не відповідає, почали сварити на тих, що дошкуляють і мертвого волочать, і була між ними бійка і сварка. І, піднявши одні на одних руки, билися, і була бентега і галас. А святий єпископ із християнами тим часом, взявши блаженного Варуха, несли до церкви, вечір пізній уже тоді був, і бачили, що ще дух його в ньому, почали належно піклуватися про зцілення його. Святий же цілу ніч ту зі сльозами за нього молився до Бога. Тоді хворий відкрив очі свої і промовив, просячи пити. І коли напоїли його, почав розмовляти, і розповів про все. що було з ним. Коли настав ранок, прийшли градоначальники з багатьма людьми до церкви і почали кричати й говорити, кажучи: «Нащо мерця в град вносите всупереч древньому батьківському закону?» Вийшов до них святий єпископ Порфирій зі всіма, що з ним були, ті ж, бачивши єпископа, почали образливо і дошкульно злословити й безчестити його. На инших же, що з ним були, кинулися, бити почали. І раптом блаженний Варух, від Бога силу прийнявши, встав швидко, наче ніколи ж не хворів, і, схопивши палицю добру, почав галасливий люд нечестивих бити і гонити. Вони ж, бачивши його живого, вжахнулися страхом великим, думали-бо, що він із мертвих встав. І чи страхом, чи ж биттям сильним гнані, втікали, одні одних штовхаючи. І прогнав їх Варух, як Самсон колись філистинів, із церкви аж до нечистого їхнього Марнасового храму. І з того часу боялися всі нечестиві Варуха і навіть на шляху з ним зустрітися не сміли. А святий Порфирій, дякуючи Богові за раптове й несподіване Варухове від хвороби до здоров'я перемінення і за таку велику від Бога прийняту міць тілесну та силу, поставив Варуха в диякони, а з ним і Марка разом.

Бачив же святитель Божий Порфирій щоденні кривди, що їх невірні вірним чинили, послав Марка, диякона свого, в Царгород до благочестивого царя Аркадія, просячи, аби звелів скинути капища ідольські в Газі. Писав же і до святішого патріярха Царгородського Иоана Золотоустого, допомоги і клопотання в царя просячи. І звелів цар зачинити і замкнути в Газі ідольські храми, аби в них більше не здійснювали нечистих жертв, руйнувати ж