їх не велів, щоб не печалити зовсім еллінський народ. Те царське веління виконати прийшов в Газу один чоловік царевий на ім'я Іларій, взявши багатьох помічників та воїнів з Азоту й Аскалону, і, показавши газянам цареве писання, замкнув ідольські храми і запечатав їх, найперших трьох градоначальників смиривши в путах. Нечестиві ж, зібравши багато золота, принесли царевому чоловікові Іларію, просячи його, аби не зачиняв їм одного великого їхнього храму Марнасового, що посеред града стояв, з иншими ж храмами, як хоче, так хай чинить, Іларій-бо, полюбивши золото більше від Христа Бога, залишив їм Марнасів храм, найголовніший, вільним, инші ж, менші храми, замкнув, зруйнувавши в них ідолів. І пішов золотолюбець той, наче виконав уже наказ царський, иасправді-бо назверх лише християнином був, а всередині еллінського невірства сповнений і помагав еллінам. 1 мали нечестиві собі великий Марнасів храм вільний, через инші, замкнені, храми не журилися й не переставали чинити пакості християнам. Тим часом трапилася річ чудесна, яка немало людей до святої віри привела. Жінка одна славна, донька одного з найголовніших громадян і знатного мужа дружина, що Єлій називався, вагітна була. Надійшов час народжувати — і не могла, і множилися болі її сильно. Наступного дня гірше їй було, на третій же день ще гірше, і багато баб-повитух і волхвів приводили, нічого їй ті помогти не могли, і мучилася так сім днів. Муж її, і батько, і мати, і всі родичі у всі дні ті ненастанні жертви й молитви в храмі Марнасовому за неї зі сльозами здійснювали, допомоги від скверного бога свого просячи, проте не допомога, але гірша неміч і болю лютішого примноження було в тої, що народити не могла. І вже всі були у відчаї через неї, на муки такі дивлячися, і в самих боліло серце, плакали ж через неї і ридали, і кончини її сподівалися. Була ж серед них одна старенька християнка, вона побігла до церкви і з великими сльозами до Христа Бога за ту хвору жінку молилася. Побачивши ж її, що плакала і припадала, святий єпископ Порфирій спитав про причину такого її плачу, і вона, впавши в ноги святителеві, розповіла йому все, що діялося, і просила його помолитися до людинолюбця Бога за ту, що люто страждала. Святитель же відіслав її знову до хворої, навчивши, що робити і говорити. Коли-бо прийшла старенька в дім той, зібрала всіх родичів хворої, і батьків, і чоловіка і мовила до них: «Є тут один добрий і досвідчений лікар, він послав мене до вас, питаючи, що дасте йому, коли він зцілить хвору». Це чувши, батьки сказали: «Якщо хоче, усі маєтки наші нехай візьме, лише щоб ми бачили живою і здоровою доньку нашу любу». Так само і муж говорив, готовий все віддати за життя і здоров'я дружини своєї. Говорила до них старенька: "Піднесіть руки ваші вгору і підтвердите слово присягою, що буде вірною обіцянка ваша, що не зневажите того лікаря». Вони ж. із ревністю і сльозами піднісши руки, говорили: "У сі дні життя нашого будемо рабами його, лише нехай зцілить єдину доньку нашу, без неї не можемо і живими бути, яке-бо нам буде життя і веселість без неї?» Це чуючи, стара возвала велегласно над хворою, кажучи: «Великий священик Порфиріїї говорить так: «Зцілює тебе Ісус Христос, Син Бога живого, віруй у Нього і живою будеш». І зразу жінка, застогнавши, випустила плід свій — і зменшився її біль. Усі ж, що там були, здивовано вигукнули: «Великий Бог християнський, великий священик його Порфирій!» Наступного ж дня батьки і муж жінки тої, і всі родичі прийшли до святого Порфирія, впали в ноги його, знамення Христового просячи. А святий огласив їх, звелів їм постити і приходити до святої церкви. І невдовзі охрестив їх і жінку, що народила, і дитинча народжене, його ж й ім'ям своїм нарік, Порфирієм, був-бо хлопчик. І було охрещених шістдесят чотири.
Збільшувалося ж стадо Христове, збільшувалася ж і ворожість ідолопоклонників, і день за днем гірше кривдили вірних, обтяжуючи їх ненастанними градськими ділами, і, наче рабів, до всілякого труду биттям і ранами змушували. Ще ж і на нивах та вертоградах пакостили, через те були вірні в утисках й убогості великій і не мали звідки звичних дати податків народних і царської данини. Те бачивши й не мігши терпіти кривди, яку невірні вірним завдавали, святитель Божий Порфирій пішов у Кесарію до блаженного Иоана, митрополита свого, просячи його, щоб або від єпископства його звільнив, або пішов з ним у Царгород просити царя, аби звелів зовсім зруйнувати ідольські храми і дикість еллінську вгамувати. Митрополит же Иоан погодився швидше труд дороги, хоч і в зимовий час, здолати, аніж блаженного Порфирія від єпископства звільнити, і, сівши в корабель, вирушили. Щасливе плавання мали, через десять днів дісталися острова, який Родос називається, у ньому ж чули про одного ченця, який самітно в пустельному місці жив, мужа святого і прозорливого на ім'я Прокопій, і пішли відвідати його. Він же, передбачивши прихід їхній і сан їхній святительський впізнавши, зустрів і вшанував їх, як же годиться таких архиєреїв вшанувати. І, зрозумівши причину шляху їхнього, наставив їх, що мають робити в Царгороді, аби отримати бажане. «Ідіть, — казав, — спершу до святішого Иоана Золотоустого, і він допоможе вам доброю своєю радою. Хоч і не приходить нині сам у царські палати, бо гнівається на нього цариця, проте має собі приязного Амантія-євнуха, кувикуларія цариці, мужа благочестивого і доброчинного, йому ж вас поручить і клопотанням його отримаєте все: до цариці введе вас, і самі детально розкажете про вашу скруту. Пророкуйте ж їй, що народить сина, який і царювати буде. А вона, те від вас почувши, зрадіє, вона-бо вагітна, ось уже дев'ять місяців, відколи зачала, і зробить вам все за бажанням вашим». Святі ж єпископи Йоан і Порфирій, таку настанову і повідомлення, наче вже саме бажане, отримавши, знову у плавання радісно вирушили і за наступні десять днів Візантії досягли. І так, як від преподобного Прокопія були навчені, спершу прийшли до патріярха, святішого Йоана Золотоустого. Він же прийняв їх із пошанівком і любов'ю і, про причину приходу довідавшися, дав їм добру надію. І наступного дня, прикликавши кувикуларія цариці Амантія-євнуха, показав йому єпископів, що з Палестини прийшли, і поручив йому опіку над ними мати, щоб вони отримали в царя, чого просять. Євнух же, чуючи все, що святі єпископи детально оповіли, яка вірним від
