Читати книгу - "Марсіянин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Аякже, – сказала Йогансен. – Дивно буде просидіти весь запуск у невагомості.
– Я й не подумав, – сказав Мартінез, – але це точно. Мене не розмаже по сидінню. Казна-що.
•••
Бек плавав у шлюзі, прив’язаний до закріпленої на стіні котушки. Фоґель стояв поруч з ним із закріпленими на підлозі черевиками. Обидва виглядали крізь відкриті двері на червону планету внизу.
– Не думав я, що ми повернемося сюди, – сказав Бек.
– Так, – сказав Фоґель. – Ми перші.
– У чому?
– Перші, хто двічі злітав на Марс.
– О, справді. Навіть Вотні не може такого сказати про себе.
– Не може.
Хвилинку вони мовчки дивилися на Марс.
– Фоґелю, – сказав Бек.
– Ja.
– Якщо я не зможу дотягтися до Марка, я хочу, щоб ти відчепив линву.
– Докторе Бек, – сказав Фоґель, – командир заборонила це.
– Знаю, що заборонила, але якщо мені не вистачатиме кілька метрів. Я хочу, щоб ти відчепив мене. Я маю маневровий рюкзак, тож зможу повернутися і без прив’язі.
– Я цього не робитиму, докторе Бек.
– Це моє життя в небезпеці, і я кажу, що все гаразд.
– Ти не командир.
Бек сердито зиркнув на Фоґеля, але через те, що дзеркальні щитки їхніх шоломів уже були опущені, ефект пропав марно.
– Гаразд, – сказав Бек. – Але закладаюся, що ти передумаєш, коли припече.
Фоґель не відповів.
•••
– Десять секунд, – сказала Йогансен. – Дев’ять… вісім…
– Запуск головних двигунів, – сказав Мартінез.
– Сім… шість… п’ять… Затискачі розімкнулись…
– П’ять секунд, Вотні, – сказала Льюїс у мікрофон. – Тримайся.
– Побачимося за кілька хвилин, командире, – передав у відповідь Вотні.
– Чотири… три… дві…
•••
Вотні лежав у кріслі для перевантажень, слухаючи, як гуркотів АПМ в очікуванні відриву.
– Гм, – сказав він у порожнечу. – Цікаво, скільки ще…
АПМ рвонув з неймовірною силою. Він прискорювався швидше за будь-який інший апарат з людиною на борту за всю історію космічних подорожей. Вотні так притисло до крісла, що він не міг навіть крехнути.
Передбачивши це, він підклав складену футболку в шолом позаду голови. Його потилиця швидко вгрузала в цю саморобну подушку, і в очах у нього все почало пливти. Він не міг ані дихнути, ані поворухнутися.
В середині поля його зору латка покриття Дому несамовито хляпала, а корабель тим часом експоненціально набирав швидкість. Маркові стало важко зосередитися, але щось глибоко всередині підказувало йому, що те хляпання було недобрим знаком.
•••
– Швидкість сімсот сорок один метр на секунду, – оголосила Йогансен. – Висота тисяча триста п’ятдесят метрів.
– Прийнято, – сказав Мартінез.
– Це низько, – сказала Льюїс. – Надто низько.
– Знаю, – сказав Мартінез. – Воно впирається, не слухається мене. Що за чорти його вхопили?
– Швидкість вісімсот п’ятдесят, висота тисяча вісімсот сорок три, – сказала Йогансен.
– Тяги недостатньо! – сказав Мартінез.
– Тяга двигунів сто відсотків, – сказала Йогансен.
– Кажу тобі, воно впирається, – наполягав Мартінез.
– Вотні, – сказала Льюїс у мікрофон. – Вотні, ти чуєш мене? Можеш доповісти про ситуацію?
•••
Вотні чув далекий голос Льюїс. Вона мовби гукала його з іншого боку довгого тунелю. Він мимохіть спитав себе, що їй треба. Його увагу ледь привертало тріпотіння прямо перед ним. У ній тим часом з’явився розрив, що почав швидко розширюватися.
Але тоді він захопився болтом на одній з перегородок. Він був п’ятикутний. Марк подумав, чому в NASA вирішили, що п’ятикутні болти згодяться краще, ніж шестикутні. Для них же знадобився б особливий ключ, якби треба було їх затягти чи ослабити.
Покриття рвалося далі, подерта матерія шалено хляпала. Крізь діру в ній Марк бачив червоне небо, що тяглося у нескінченність.
– Як гарно, – подумав він.
Що вище злітав АПМ, то сильніше розріджувалася атмосфера. Скоро матерія перестала хляпати й просто витяглася у бік Марка. Небо з червоного зробилося чорним.
– І це гарно, – подумав Марк.
Перед тим, як знепритомніти, він подумав, де б його можна знайти такі чудові п’ятикутні болти.
•••
– Зараз вже слухається краще, – сказав Мартінез.
– Прискорення знову нормальне, – сказала Йогансен. – То, мабуть, був лобовий опір. АПМ вже покинув атмосферу.
– Я наче на корові намагався летіти, – бурчав Мартінез, а його руки пурхали над панеллю.
– Він долетить? – спитала Льюїс.
– На орбіту вийде, – відповіла Йогансен, – але наш курс перехоплення може не виправдатись.
– Спочатку виведіть його нагору, – сказала Льюїс. – Тоді вже хвилюватимемося про курс.
– Прийнято. Вимкнення головного двигуна за п’ятнадцять секунд.
– Зараз летить геть гладенько, – сказав Мартінез. – Анітрохи не опирається.
– Він набагато нижче потрібної висоти, – сказала Йогансен. – Швидкість нормальна.
– Наскільки нижче? – спитала Льюїс.
– Не можу сказати напевне, – сказала Йогансен. – Я маю лиш дані з акселерометра. Щоб визначити його фактичну орбіту, треба через рівні інтервали відправити кілька запитів з локатора.
– Передаю керування автомату, – сказав Мартінез.
– Вимкнення головного двигуна за чотири… – сказала Йогансен. – Три… дві… одну… вимкнено.
– Підтверджую вимкнення двигунів, – сказав Мартінез.
– Вотні, ти там? – сказала Льюїс. – Вотні? Вотні, як чуєш?
– Певно, він знепритомнів, командире, – сказав Бек по радіо. – Під час злету його притисли 12g. Даймо йому кілька хвилин.
– Прийнято, – сказала Льюїс. – Йогансен, що там з його орбітою?
– Локатор вловив зворотні сигнали. Розраховую швидкість і місце перехоплення…
Мартінез і Льюїс не зводили з Йогансен очей, поки та запускала програму обчислення. Зазвичай, орбіти розраховував Фоґель, але він мав інші справи. Йогансен була його дублером в орбітальній динаміці.
– Швидкість перехоплення складе одинадцять метрів на секунду… – почала вона.
– Я з таким упораюся, – передав по радіо Бек.
– Відстань в момент перехоплення складе… – Йогансен замовкла, бо в неї перехопило подих. Вона продовжила тремтячим голосом: – Між нами буде шістдесят вісім кілометрів. – Вона закрила обличчя руками.
– Вона сказала шістдесят вісім? – перепитав Бек. – Кілометрів?!
– Чорти б його, – прошепотів Мартінез.
– Не розкисайте, – сказала Льюїс. – Працюймо. Мартінезе, ти зможеш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіянин», після закриття браузера.