Читати книгу - "Таємничий острів"

Вони потрапили на острівець, що мав форму подовженого овалу; розміри його не перевищували шести миль в окружності, а рівна лінія берега майже не була порізана мисами, бухтами і затоками. Навколо, зливаючись з обрієм, розстелялася водна пустеля. Ні землі, ні вітрила не виднілося.

Острівець суцільно вкривали ліси, не те що острів Лінкольна, безводний і дикий в одній частині й тільки в іншій — родючий та багатий на рослинність. Над рівним килимом зелені піднімалися два-три невисоких пагорби. Струмок, що біг великим лугом, перетинав навскіс острів і впадав у море на західному березі, злегка розширюючись біля гирла.

— так, малуваті володіння, — зауважив Герберт.

— Малуваті, — відгукнувся Пенкроф, — нам тут ніде було б розгулятися.

— І до того ж, — додав журналіст, — острівець, мабуть, ненаселений.

— Дійсно, — погодився Герберт, — ніщо не вказує на присутність людини.

— Спустімося, — запропонував Пенкроф, — і поспішімо на пошуки.

Моряк і його товариші повернулися на берег, до стоянки «Бонадвентура». Вони вирішили обійти пішки узбережжя, а потім заглибитися в ліс. таким чином, вони обстежать увесь острів.

Йти берегом було легко, тільки подекуди піднімалися скелі, але колоністи їх обходили; вони прямували на південь, полохаючи водяних птахів і стада тюленів, що кидалися в море, ще здалеку помітивши людей.

— Тварини не вперше бачать людину, — сказав журналіст. — Вони бояться нас, значить люди їм знайомі.

За годину троє друзів дісталися до південного берега, що закінчувався гострим мисом, потім повернули на північ, ідучи уздовж західного берега, теж покритого піском і скелями й облямованого густим лісом.

Вони обійшли усе узбережжя за чотири години і ніде не знайшли житла, не помітили сліду людської ноги.

Це було вражаюче. Здавалося, що острів Табор узагалі ненаселений або що тут уже давно ніхто не живе. Можливо, хтось написав записку кілька місяців або навіть кілька років тому, — виходить, жертва аварії корабля або повернулася на батьківщину, або померла від поневірянь.

Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт, висуваючи різні версії, поспіхом пообідали на боті, — вони квапилися знову вирушити в дорогу, щоб обстежити острів до настання темряви.

І ось о п’ятій годині вечора вони заглибилися в лісову хащу.

Друзі наполохали якихось тварин, що дременули врізнобіч: виявилося, що це кози і свині, що нагадували європейських. Цілком можливо, їх сюди випадково завезло китобійне судно, і вони швидко розмножилися. Герберт вирішив за всяку ціну спіймати кілька самок і самців та відвезти їх на острів Лінкольна.

Сумнівів не залишалося — на острівці побували люди. Мандрівники переконалися в цьому, увійшовши до лісу: там валялися стовбури дерев, зрубаних сокирою, і усюди виднілися сліди боротьби людини з природою; правда, стовбури майже згнили, тому що були зрубані багато років тому, мітки, зроблені сокирою, покрилися мохом, а стежини заросли такою густою і високою травою, що їх важко було відшукати.

— Очевидно, — сказав Гедеон Спілет, — люди не тільки висадилися тут, але навіть якийсь час жили. Які це люди? Скільки їх було? Скільки залишилося?

— У записці говориться лише про одну людину, — зауважив Герберт.

— Не може бути, щоб ми її не знайшли! — вигукнув Пенкроф.

Отже, пошуки продовжувалися. Моряк і його друзі пішли дорогою, що навскіс перетинала острівець, і вона привела їх до річки, яка впадає в океан.

Не тільки тварини, вивезені з Європи, не тільки сліди сокири, але й рослини, що зустрічаються тут, незаперечно доводили, що людина побувала на острові. Подекуди на галявинках, за давніх часів, мабуть, були розплановані грядки.

Герберт дуже зрадів, коли знайшов картоплю, моркву, капусту, ріпу: якщо зібрати бульби й насіння, можна й на острові Лінкольна вирощувати всі ці овочі!

— От добре! — вигукнув Пенкроф. — Набу прислужиться, та й нам теж! Нехай не знайдемо потерпілого, все одно не даремно мандрували, Господь нас винагородив.

— Усе це так, — заперечив Гедеон Спілет, — але оскільки городи такі занедбані, значить на острові давно ніхто не живе.

Справді, — погодився Герберт, — хто б нехтував овочами!

— Що тут і розмірковувати, відразу видно, що жертв аварії корабля давно немає на острові! — додав Пенкроф.

— На вашу думку, записку склали дуже давно?

— Звичайно.

— І пляшка довго плавала морем, поки її не викинуло на острів Лінкольна?

— Що ж тут особливого? — відповів Пенкроф і продовжив: — Уже час припинити пошуки.

— Повернімося на судно, а завтра все почнемо знову, — запропонував журналіст.

Порада була слушною, і всі погодилися з нею, як раптом Герберт крикнув, показуючи на якусь споруду, що виднілася між деревами:

— Хижа!

І троє друзів негайно ж поспішили до хатини. В сутінках можна було роздивитися, що вона побудована з дощок і вкрита товстою просмоленою парусиною.

Пенкроф рвонув напіввідчинені двері і вбіг до хатини.

Там було порожньо!

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Опис речей. — Ніч. — Кілька букв. — Пошуки продовжуються. — Рослини і тварини. — Герберт уник загибелі. — На борту. — Відплиття. — Негода. — Звичка впливає. — Загублені в морі. — Рятівне світло

Пенкроф, Герберт і Гедеон Спілет мовчки стояли в темній халупі.

Пенкроф голосно гукнув хазяїна.

Ніхто не озвався.

Тоді моряк викресав вогонь і запалив суху гілку; світло на мить освітило комірчину, і вона здалася мандрівникам нежилою. У печі, складеній з необтесаних каменів, виднівся попіл, а на ньому — оберемок хмизу. Пенкроф кинув туди палаючу гілку, хмиз затріщав, і яскраве полум’я освітило хатину.

І тут друзі помітили ліжко, застелене відвологлими, пожовтілими ковдрами, — очевидно, ним вже давно ніхто не користувався; біля печі валялися два іржавих казанки і перекинута миска; у шафі висів деякий матроський одяг, покритий цвіллю; на столі виднілися олов’яні тарілки і Біблія, позеленіла від вологи; в кутку лежали інструменти — лопата, кирка, мотика та дві мисливські рушниці, причому одна зламана; на полиці стояли барила з порохом і з дробом, кілька коробок з капсулями; усе вкривав густий шар пилу, що збирався, можливо, довгі роки.

— Нікого немає, — нарешті вимовив журналіст.

— Нікого! — підтвердив Пенкроф.

— Тут давно ніхто не живе, — зауважив Герберт.

— так, дуже давно, — підхопив журналіст.

— А чи не переночувати нам у хатині, містере Спілет? — запропонував Пенкроф.

— Згодний, Пенкрофе, — відповів Гедеон Спілет, — якщо хазяїн і прийде, він, думаю, не розсердиться на некликаних гостей.

— Господар не прийде! — похитав головою моряк.

— Думаєте, він виїхав? — запитав журналіст.

— Ні, якби виїхав, прихопив би зброю й інструменти, — відповів Пенкроф. — Адже ви знаєте, як цінує людина речі, вцілілі разом з нею при аварії корабля. Та ні ж, ні, — повторив моряк із глибоким переконанням, — він не залишив острів. Якби він змайстрував човен і вирушив на ньому, він, нізащо