Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

вибір — принаймні ненадовго — не має меж.

Навіть очікування, поки Авасарала її нарешті помітить, не

могло до кінця загасити це відчуття.

У кабінеті Авасарали Боббі лише змінилася в думці, що саме

марсіянська секція мала на меті вразити. Заступниця секретаря

була важливою особою, щоб одним дзвінком Боббі перевели зпід командування Торссона на роль контактниці при ООН.

Проте в кімнаті лежав дешевий килим, що мав неприємний

запах затхлого тютюнового диму. Стіл старий і пошарпаний.

Жодного крісла з вишні. Єдині речі, що свідчили про затишок

і доглянутість, — свіжі квіти й вівтар Будди.

Авасарала випромінювала втому. Під її очима звисали темні

кола, яких не було під час їхньої офіційної зустрічі та які

залишалися непомітними у тьмяному світлі бару, коли вона

озвучила свою пропозицію. Сидячи за гігантським столом

у блакитному сарі, вона здавалася дуже маленькою, як дитина, котра вдає із себе дорослу. Розбивало ілюзію тільки сиве волосся

й «гусячі лапки» біля очей. Боббі раптом уявила її натомість

примхливою лялькою, яка скаржиться на те, що діти рухають її

руки й ноги і змушують пити чай з плюшевими тваринами. Від

цієї думки у неї заболіли щоки, поки вона стримувала усмішку.

Авасарала клацнула по планшету на столі й роздратовано

гиркнула. «Більше не дамо тобі чаю, лялькова бабусю, досить

із тебе», — думала Боббі, тамуючи сміх.

— Сорене, ти знову перемістив мої кляті файли. Я більше ні

хера знайти не можу.

Стриманий юнак, який завів Боббі до кабінету, а потім ніби

розтанув на тлі, кахикнув. Боббі аж підскочила. Він стояв у неї

ледь не за спиною, а вона навіть не усвідомлювала.

— Пані, ви просили перемістити кілька...

— Так, так, — перервала його Авасарала, ще рішучіше тицяючи

в екран термінала, ніби від цього пристрій зрозуміє, чого вона

хоче.

Це чимось нагадало Боббі того, хто починає говорити

голосніше, пробуючи донести свою думку до того, хто розмовляє

іншою мовою.

— Добре, ось вони... — в голосі Авасарали чулося

роздратування. — Нащо ти їх поклав...

Вона клацнула ще кілька разів, і термінал Боббі дзенькнув

сповіщенням.

— Це звіт і всі мої записи про ситуацію на Ганімеді. Прочитай

їх. Сьогодні. Може, підкину щось нове, після того, як проведу

один ввічливий допит.

Боббі дістала термінал і заходилася гортати документ, який

щойно отримала. Сотні сторінок. Її перша думка: «Вона справді

хоче, щоб я прочитала все це сьогодні?» А за нею: «Вона

справді щойно віддала мені все, що знає?» Порівняно з цим, ставлення її власного уряду здалося ще гіршим.

— То не займе багато часу, — продовжила її нова

начальниця. — Там майже нічого нема. Багато писанини від

переплачених консультантів, які вважають, що можуть

приховати своє незнання, використовуючи вдвічі більше слів.

Боббі кивнула у відповідь, але відчуття, що вона не впорається, почало пересилювати її ентузіазм від нових можливостей.

— Пані, чи дали сержантці Дрейпер допуск... — почав Сорен.

— Так. Я щойно дала. Боббі? Даю тобі допуск, — мовила

Авасарала поперед нього. — Припини мені яйця викручувати, Сорене. У мене тут чай закінчився.

Боббі навмисно не обернулась і не подивилася на Сорена.

Ситуація й без того незручна — не варто наголошувати на тому

факті, що його щойно принизили перед чужоземкою, яка на

новій роботі рівно сімнадцять хвилин.

— Слухаюся, пані, — кивнув Сорен. — Але я подумав, чи не

варто вам повідомити службу безпеки про ваше рішення дати

сержантці допуск. Вони все ж люблять бути в курсі такого.

— Няв-няв, хник, няв-няв... Це все, що я зараз чую.

— Слухаюся, пані.

Боббі нарешті перекинула погляд з неї на нього і назад. Сорена

вкривали мокрим рядном на очах нового поповнення в команді, й вона, строго кажучи, була ворогом. Його обличчя не

змінилося. Він мав такий вигляд, ніби догоджав слабоумній