Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Тримаю телефон у руках. Дивлюсь на сповіщення про повідомлення від Ліки, але не можу собі дозволити їх прочитати... Хоч рука і сіпається відповісти, але стримую себе. Якщо почну їй писати, то, боюсь, бовкну зайвого. А в неї ж свято, як-не-як. Новина, яку щойно я дізнався, знищить її, а я не хочу такого. Не сьогодні принаймні. Якщо й розповідати правду, то треба підготувати дівчину... 

"Правду"... Як голосно я називаю те, що побачив! А насправді вся правда поки мені не відома — до неї ще треба доколупатися. І якщо вже я хочу взятись за це, то треба поки що мовчати й спокійно розкручувати клубок того... паскудства...

Слів не вистачає! Голова вибухає гнівом. Який фарс! Я готовий того індика четвертувати й на мангалі спалити! Якщо це правда, якщо мене не підводить інтуїція, то у мене до Харитона лише одне запитання. Як можна бути такою скотиною?!.

— Шановний, вже визначились? Що бажаєте замовити? — перериває кипіння моєї люті офіціантка, котра непомітно підкрадається до мого столика.

— Ні... Нічого, — крізь зуби відказую, спробувавши тримати свої емоції під контролем.

Підводжусь на рівні ноги та під супровід здивованого погляду юної офіціантки, покидаю столик і цей ресторан, в який приперся не випадково. На вході забираю куртку.

— Пане, все гаразд? Вам щось не сподобалось, що ви так швидко йдете від нас? — цікавиться швейцар із сивиною.

— Термінові справи, — відповідаю так само зимно та коротко, як і офіціантці цього закладу.

Вже надворі, кинувши прискіпливий погляд на будівлю престижного ресторану, стискаю кулаки. Хочеться рознести тут все... Та я йду геть, зціпивши зуби. Якомога далі від цього місця, від негідника, якого мені хочеться обпатрати, як останнього безсоромного, крикливого півня! Але треба заспокоїтись, а не рубати з плеча. Імпульсивні дії не завжди про перемогу.

Роблю один дзвінок другу. З Марком ми навчалися разом в університеті, поки доля нас не розкидала куди кого. Сьогодні, коли я їхав у Запоріжжя, щоб цілеспрямовано, але таємно привітати Ліку із днем народження, я думав завітати й до нього, тож Марк був у курсі мого приїзду. Однак я передумав і вирішив все ж ризикнути, дати знати Даниленку, що я у місті та напроситися в гості, аби поздоровити Ліку відкрито... Можливо в цьому й була моя помилка, наважитись на це, втім тепер я не впевнений, чи зможу взагалі хоч щось зробити із того, що замислив. Тому обираю порадитись із Марком щодо обставин, які сформувалися. Марк із тих людей, яким можна довіряти.

Вже вдома, у друга, я дещо знімаю напругу. Цьому сприяє чарочка домашнього вина. Хоч я рідко вживаю алкогольні напої, однак надлишок емоцій штовхають і на такі крайнощі. Злоба потроху минає, а їй на заміну приходить поміркованість.

Оскільки Марк мешкає з лежачою бабусею, котру він вимушений, як єдиний неодружений нині онук, доглядати, нам ніхто не заважає. Ми розміщаємось на малесенькій кухні та ведемо відверту бесіду. Марк радить заявитись до Даниленків відкрито, а по можливості розповісти все, що я знаю, бачу та відчуваю Анжелікі й освідчитись їй у коханні. А ще мій друг пропонує мені зробити освідчення оригінально. Оскільки Марк сам зазнавав у коханні невдач через невчасні зізнання, він викликається допомогти мені з цим особисто, певні фінансові та інші питання взявши на себе.

Дякую справжньому другу, яких у мене залишились одиниці, та поспішаю все робити за щойно складеним планом. Для цього повертаюсь до ресторану, де працює Харитон.

Це місце викликає в мене огиду, ще коли тільки бачу будівлю здалеку. Саме тут три години тому я краєм ока побачив, як Харитон цілував, як мені здалося, в губи, якусь білявку в кутку коридору навпроти дверей вбиральні... Потім цю панянку я бачив серед відвідувачів закладу. Вона працювала за одномісним столиком біля вікна за ноутбуком і спілкувалась з офіціантами так, наче вони її близькі друзі...

Телефоную Даниленку. В обід, хоч я і прийшов у ресторан, але залишився непомітним для Харитона. Тоді вирішив не турбувати його. Тепер же мені потрібно повідомити цього невірного павича про моє прибуття в місто.

— Харитоне, друже, у мене знову сталася надзвичайна ситуація! Далекий родич волонтерить і ганяє зі Львова сюди автівки. Треба були зайві руки, тож і я гнав із ним сюди двома позашляховиками. Однак у волонтерів свої турботи, вони поїхали далі без мене. А я тепер, думаю, до вас. Можна напроситися в гості? — одразу ж заявляю, щедро окропивши своє прохання брехнею.

— Ого... Саньок, оце так сюрприз! А у Ліки сьогодні день народження, збираються гості, тож, навіть, не знаю... — розгублюється той пітон, теж не шкодуючи лити мені в вуха соус під назвою "брехня". Я ж то знаю, що святкувати вони збираються завтра.

— День народження? Справді?! Ото я вчасно! То я вимушений точно до вас! Потрібно поздоровити твою дружину, — наполягаю на своєму.

— Ой, Саня, оце ти ставиш мене у незручне становище... Боюсь, що приділити тобі достатньо уваги не вдасться. Ліка дуже зайнята, сам розумієш — готується зустрічати гостей. А я поки що на роботі... — не втрачає надії відкараскатись від мене це непорозуміння світу.

— Даниленко, та хіба ж мені багато треба? Відривати вас від важливого не буду. Головне поздоровити твою дружину з іменинами! Зараз я швиденько подарунок придбаю для неї й до тебе примчу на роботу! Я саме неподалік твого ресторану. Скоро буду — чекай! — ставлю Харитона перед фактом і відбиваю телефонний виклик, щоб той паршивець бодай пискнути не встиг.