Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

За хвилин десять дотримуюсь свого слова. Символічний подарунок — букет з п'яти кремових троянд у паперовій обгортці та цукерки "Рафаело" тримаю в руках і заходжу в приміщення ресторану. Проте Харитон йде мені на зустріч, наче він чекав на мене, перегороджуючи шлях. Одягнутий в верхній одяг. Привітавшись і поплескавши мене по спині, він пояснює свій зовнішній вигляд так:

— Що ж, якщо ти вже тут, то я зробив собі короткий день. Іноді дозволяю собі таке. Там всього лише півтори годинки попрацювати лишилось.

— Шкода. А я так хотів поглянути, чим ти керуєш! Може попрацюєш ще пів годинки, а я кави вип'ю? — примружившись, сміливо пропоную.

— Чесно кажучи, у нас кава так собі. Моя Ліка смачнішу готує. Давай краще підемо до мене, посидимо трохи, ти привітаєш Ліку і я, так вже бути, проведу тебе на вокзал.

Чітко усвідомлюю, що це всього лиш слова. Він не хоче, аби я відвідував його ресторан. І хтозна чому? Можливо через те, що там досі сидить та білявка у залі?.. А втім, він взагалі ще й сплавити мене якомога швидше бажає.

— Ти що ж, не радий мене бачити, Даниленко? До того ж я не сьогодні їду — потяг завтра, тож у часі нема обмеження, — розумію, до чого він хилить.

— Та ні! Ні друже! Радий бачити звісно! Просто потім буде багато гостей, а хочеться персонально тобі час приділити. Але вже дивись сам. Якщо що — не ображайся, — з такими словами та кривою посмішкою, Харитон направляє мене в бік таксі.

— А чого ми на таксі? Де ж твоє авто? Досі не купив? — глузую з нього, згадавши за казочки братів Грімм по-Харитонівські.

Той піжон пирхає невдоволено, але змовчує та жодного слова до самого дому не вимовляє, окрім одного разу, коли він просить таксиста зупинити біля квіткової крамнички. Ще б пак! Я з квітами до Ліки, а він без букета. Хіба ж так годиться? Ще й показово купує двадцять одну троянду коралового кольору, щоб цим змусити мене згадати про синдром меншовартості... Куди мені з п'ятьма квіточками? Та йому це не вдається. Хоч у мене немає багато грошей на квіти, але я знаю, що завтра викличу більше емоцій у Ліки, ніж ці його коралові троянди...

Мріючи про завтра та їдучи в таксі, святкую свій тріумф блаженною усмішкою. Таки вдалося мені розтлумачити Харитона, хоча він ще той кубик-Рубика. Його небажання, аби я відвідував ресторан, запевнили мене у наявності секретів. Залишилось тільки довідатись про них і все — Ліка буде вільна... І, можливо, це станеться вже завтра.

Ліка... Мій янгол... Знаючи, що я її сьогодні обійму, у моїй голові паморочиться. А знаючи, що буде завтра — й поготів я відлітаю у небеса. І навіть присутність поряд Харитона не так дратує. Однак... Коли ми їхали в таксі й у мене були такі думки, я ще не знав, що чекає нас у квартирі... 

— Кохана! У нас гості! — кричить з порогу Харитон, а потім дивиться, роззуваючись, на чоловіче взуття. А саме на військові тактичні берці. А потім, коли Ліка виходить до нас, додає: — У нас гості?

Зеленоока завмирає, побачивши мене. А я ж, замість того, щоб усміхнутись їй, теж завмираю, бо слідом за нею виходить кремезний, твердолобий парубок і він так зачаровано дивиться на Ліку, що здається, зараз її з'їсть... Чи здалось це мені, чи ні — судити не можу, але певну недовіру до хлопця все ж відчуваю. Поступово мені розповідають, представивши нас один одному, що то Стас — разом із ним Анжеліка хрестила сина Марфи та Вадима. І статус "кум" пояснює моє прискіпливе ставлення до нового знайомого. Це тригер... Колись моя колишня дружина Оля зрадила мене з кумом — хрещеним Ангелінки...

Лише власні вмовляння не думати про минуле й жодним чином не порівнювати колишню з Лікою змушують мене тримати себе в руках. Вітаю золотоволосу з днем народження і ловлю її погляди на собі — а вони швидкі, неначе ластівки. Це мотивує мене забути за ревнощі, а радіти, що я поруч з нею. Однак, на цьому радощі й завершуються...

— Ви не проти, якщо я всіх вас трьох у вітальню посаджу для вечері, а сама піду? Ще багато роботи маю.

— Як це? Ми будем сидіти без іменинниці? Та і яка робота в цей день? — б'ю я першим переполох.

— На завтра гостей багато запросили. Щоб все встигнути, все приготувати на стіл, необхідно пожертвувати сьогодні часом, — тихо промовляє Ліка, але в її голосі відчувається втома й печаль.

— Отже, свято завтра? А я ж то бачу, що гостей раз, два, та й нема. Даниленко, а ти ж казав, що сьогодні святкуєте. Друже, що ж виходить? Ти у нас брехло? — з наїздом, звертаюсь до покидька, з яким спілкуватись доводиться через силу.

— А в нас сьогодні не п'ятниця? Ой, отже я переплутав дні! Запрацювався, — як завжди майстерно намагається викрутитись, що та щука, господар квартири.

Сміюсь разом із Даниленком, але награно. Сам же шукаю подумки варіанти, які б дозволили янгольській дівчині відпочити. Даю собі обіцянку, хоч вмерти, а спробувати лишитися на ночівлю тут і не дати Харитону зробити з Ліки рабиню, поки вона тут.

— Слухайте, та це ж не годиться. Чоловіки-ледацюги тут розсілись, а іменинниця на кухні там одна. Гайда до Анжеліки? — висуваю пропозицію нашій чоловічій компанії, все ж не витерпівши звуків стукання та шкварчання з кухні.

— Я "за". Можемо ще й допомогти їй, адже гуртом швидше, — погоджується мовчазний Стас, чим викликає мою повагу. — Головне, аби Ліка погодилась, бо я вдень пропонував їй допомогти порізати щось абощо, так вона не схотіла. Сказала, що незручно змушувати працювати гостя.