Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Алтин-толобас 📚 - Українською

Читати книгу - "Алтин-толобас"

358
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Алтин-толобас" автора Борис Акунін. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 93
Перейти на сторінку:
торкалася рука Корнеліуса фон Дорна! Що може бути такого вже страшного у стародавньому математичному трактаті? Чому Корнеліус у своєму листі двічі заклинає сина не чіпати фоліанта? Зараз таємницю буде розкрито. Яке щастя, що манускрипт написано саме на довговічному пергаменті, а не на папері!

Він перегорнув аркуш і скрикнув. На жаль, решта сторінок були не пергаментні й навіть не паперові, а папірусні, й від неправильного зберігання зовсім стліли, перетворилися на порохно! Текст загинув безповоротно!

Ніколас схилився низько-низько. Крізь діру, проїдену часом, проглядало декілька вцілілих рядків. Здається, давньоєврейські письмена?

Замріявшись, магістр присунув книгу поближче до ліхтаря, що стояв на долівці, й прямокутник усохлого папірусу, що, очевидно, зберігав форму лише через нерухомість, розсипався купкою порохна. Лишився тільки оклад і пергаментний титул, очевидно, приєднаний до книги в більш пізні часи.

Усього одна книга? Ніколас розчаровано огледівся на всі боки. А де ж уся Ліберея?

Із землі, де щойно лежала пересунута книга, стирчав якийсь шматок дерева чи, скоріше, кореня, й більше нічого. Зовсім нічого.

«Усе зрозуміло, — похмуро подумав Фандорін. — Корнеліус, певна річ, був невеликим грамотієм — та й ні до чого мушкетерському капітанові розбиратися в книгах та хитромудрих словах. Він погано собі уявляв значення терміна «ліберея» — вважав, що це означає просто «книга», а не «зібрання книг». Добув десь (найвірогідніше, в того ж таки Артамона Матфеєва) том із колекції Івана Грозного, давній і в коштовному окладі. Отакий фоліант і в сімнадцятому столітті вартий був шалених грошей. Перед тим як вирушити на заслання слідом за своїм начальником, фон Дорн приховав здобич, маючи надію, що опала не триватиме вічно, а якщо помилування й не буде, то «Іванова Ліберея» (в розумінні — «книга з бібліотеки царя Івана») дістанеться хоча б його нащадкові. Далекий від книжності капітан не знав, що без герметизації папірус довго в підземеллі не протримається. Та й, скоріше за все, його взагалі цікавив не текст, а чудовий оклад.

Що означають слова «не имай души спасения ради» і ще потім, ближче до кінця, «да любопытства своего не пытай Христа Господи ради и нипочему Замолея того не имай»? Може, книга була краденою і Корнеліус застерігав сина від спроби виставити фоліант на продаж? Це, на жаль, не виключено. Капітан був звичайним шукачем пригод, який прибув до Росії в пошуках багатства. Навряд чи погребував би взяти те, що погано лежить, — наприклад, дорогу книгу із зібрання свого покровителя…»

— Що це таке? — вивів Фандоріна із задуми голос банкіра. — Що це блищить? Коштовне каміння? Це шкатулка, так?

— Ні, — відповів Ніколас, не обертаючись, і всміхнувся: — Це і є та сама «Іванова Ліберея». Радійте.

— Що-що? — здивувався Йосиф Гурамович. — Ліберея? Що воно таке? Книга, чи що? Це ви її стільки часу шукали? По вулицях ходили, кроки рахували, в руїнах довблися. Мені Гіві щодня доповідав. «Нічого не розумію, чим люди займаються», говорив. Що тут у вас, га? Через що Сєдой такі городи нагородив?

Несхоже було, що Габунія прикидається. Навіщо? І перед ким — перед без п'яти хвилин покійником?

«Чи залишити його, гада, в невіданні? — подумав Фандорін. — Хай лусне від цікавості, жирний пузир». Але розмінюватися в ці останні хвилини не хотілося, після пережитого розчарування настрій Ніколаса змінився — зробився суворим і врочистим. Не метушитися, триматися з гідністю. Це єдине, що лишається людині наприкінці недоладного, безглуздо прожитого життя.

Кількома скупими реченнями магістр пояснив банкірові, в чому полягав сенс пошуків. Дивився Ніколас при цьому не на чорний квадрат, звідки скоро пролунає грім смерті, а на райдужно-іскристий оклад книги та на переливчасті відблиски, що надавали похмурому склепові вигляду казкової печери.

— Той самий Іван Грозний? — ахнув Coco. — Оце так! Тепер зрозуміло, від чого Сєдой так завівся. Молодий іще, до романтики ласий.

Потім Йосиф Гурамович раптом притишив голос і вкрадливо сказав:

— Миколо Олександровичу, ви що хочете з обкладинкою цією робити? Невже державі здаватимете за нагороду у чверть вартості? Скажу як фінансист: не раджу. Я звідси погано бачу, та якщо це у вас там жовті сапфіри, то в нашої держави на двадцять п'ять відсотків вартості такого скарбу всієї казни не вистачить. Навіть якщо це опали, все одно не дадуть. Прискіпаються до чого-небудь і обдурять, я їх знаю. Продайте краще мені, га? Я вам чесну ціну дам — третину ринкової. Нехай Сєдой од заздрості лусне. Погоджуйтесь, Миколо Олександровичу. Все одно за кордон вам таку штуковину не вивезти.

Тут уже Ніколас обернувся. Що це — знущання? Щось занадто витончене.

— Беріть свою Ліберею та підіймайтеся сюди, — сказав Coco. — Світає вже. Гіві зараз міліцію викличе, нам з вами краще поїхати.

* * *

— Я мушу вам дещо пояснити й вибачитися перед вами, — сказав Габунія, підводячись із-за величезного ебенового столу назустріч Фандоріну.

Вночі (а вірніше, вже на світанку) розмови не вийшло — після пережитих потрясінь магістр був у стані, близькому до шоку. Вибравшись зі склепу в підвал, звідти у двір, а з двору на вулицю, де чекала ціла валка бегемотоподібних джипів, Ніколас відчув, що в нього йде обертом голова. Впавши на скрипуче шкіряне сидіння, Фандорін прихилився скронею до м'якого плеча банкіра і провалився в глибокий, непритомний сон, од якого очунявся лише за дев'ять годин у квартирі на Київській. Розплющив очі, побачив на стільці перед канапою непорушного брюнета з хвацько підкрученими вусами. Це й був Гіві, котрий уже двічі врятував магістрові життя.

— Зараз філіжанку кави по-тбіліськи, і поїдемо до шефа, — суворо сказав командир габуніївського «Ескадрону».

Ніколас сперся на лікоть, заозирався довкола.

— Обкладинку на експертизу віддали, — пояснив Гіві, не чекаючи запитання.

Далі все було, як він сказав: філіжанка густої, міцнющої кави, холодний душ, гонка на шаленій швидкості з мигалкою просто по розділювальній смузі в бік центру, тихий Гнєздниковський провулок, офіс «Євродебету». Дивним було тільки одне — Фандоріна до кабінету голови чомусь провели не через секретарський передбанник, як минулого разу, а чорним ходом, у бокові двері. Ніколас так і не зрозумів, до чого тепер ця конспірація.

Бесіда, отож, почалася з вибачень.

— Я негарно з вами вчинив, Миколо Олександровичу, — сказав банкір, скрушно опустивши голову, від чого подвійне підборіддя зробилося потрійним. — Я вас використав. Це могло коштувати вам життя, хоча Гіві та його хлопці за вами приглядали.

— Хлопці з «Ескадрону»? — блиснув поінформованістю Фандорін.

Йосиф Гурамович у захопленні закотив очі, ніби віддаючи данину проникливості співбесідника.

— Так. Це спеціалізований підрозділ, який я створив, коли довідався, що начальник департаменту безпеки завербований моїм конкурентом.

1 ... 88 89 90 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Алтин-толобас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Алтин-толобас"