Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

— Серед революціонерів я знайшов палку віру в людину, вірність ідеалам, самовідданість і самозречення всі чудові й високі вияви людського духу. Життя їхнє чисте, шляхетне й діяльне. Я зійшовся з людьми, що підносились душею понад долари й центи, з людьми, для яких жалібний плач голодної дитини із злидарського кварталу звучав гучніше, ніж весь галас про торговельну експансію та світове панування. В цих людях я бачив тільки благородну мету і героїчні зусилля. Мої дні й ночі були осяяні сонячним світлом і зоряним сяйвом, перед моїм внутрішнім зором палав священний Грааль — символ великострадного, пригнобленого людства, що ждало рятунку.

Тепер я бачила Ернеста таким, як він увижався мені раніше в мріях. Його чоло світилося натхненням, що палало в його душі, очі горіли вогнем серед сяйва, що ніби огортало всю його постать. Але решта в залі не бачила цього сяйва, і я мусила признатися собі, що то, мабуть, сльози радості й кохання затуманили мій зір. У всякому разі, містер Віксон, що сидів позад мене, залишився байдужий, і я почула, як він глузливо процідив крізь зуби: «Утопія»{38}.

Піднявшися трохи вгору на щаблях суспільної драбини, розповідав Ернест, він уперше зітнувся з представниками панівного класу, зайшов у стосунки з людьми, що посідали високе становище. Там його чекало прикре розчарування, і це розчаруваня він описував у виразах, не дуже приємних для слухачів. Його вразила нікчемність цих людей, беззмістовність і пустота їхнього життя. Він просто розгубився з подиву, побачивши, який егоїзм панує серед них.

Та ще більше його вразила цілковита відсутність духовного життя. Після знайомства з революціонерами він жахнувся розумової обмеженості панівного класу. Він скоро переконався, що все це панство, — як жінки, так і чоловіки, — грубі матеріалісти, попри всі їхні пишні церкви та добре плачених проповідників. Звісно, на язиці в них

Були високі ідеали та шляхетна мораль, але в житті їхньому панував грубий матеріалізм. Вони були позбавлені й справжньої моральності — такої, наприклад, яка колись була ідеалом християнства.

— Я бачив людей, — казав Ернест, — що в палких промовах проклинали війну ім’ям Христовим і водночас роздавали зброю пінкертонам{39}, щоб розстрілювати страйкарів на їхніх фабриках. Я бачив людей, що обурювалися проти жорстокості боксу, а самі продавали фальшовані харчові продукти, від яких щороку вмирало більше дітей, ніж загинуло від рук кривавого Ірода.

Ось елегантний аристократ, фіктивний директор фірми й слухняне знаряддя корпорацій, крізь пальці дивиться, як його фірма грабує вдів та сиріт. Ось другий джентльмен, колекціонер рідкісних видань і меценат, підплачує тупорилого, вузьколобого боса місцевої муніципальної машини. Ось видавець газети, що публікує рекламу патентованих ліків{40}. Він назвав мене підлим демагогом, коли я спробував надрукувати в його газеті правду про цю патентовану отруту. Ось оцей добродій, що вміє вельми розумно й серйозно розважати про красу ідеалізму та благість божу — і воднораз безсоромно дурить своїх компаньйонів. Ось іще один, опора церкви, він щедро жертвує на місіонерство — і водночас примушує працювати продавщиць у своїх магазинах по десять годин на день за мізерну платню і тим самим штовхає їх на шлях проституції. Ось філантроп, що дає гроші на відкриття нових кафедр в університетах і будує розкішні церкви, а в той же час заради доларів і центів криво свідчить на суді. Ось залізничний магнат, що, забуваючи про свою честь громадянина, джентльмена і християнина, по-шахрайському знижує залізничний тариф для одних клієнтів і підвищує для інших. Ось шановний сенатор, що насправді є слухняним знаряддям, маріонеткою в руках невихованого й неосвіченого боса політичної машини{41}, як і оцей губернатор або отой член Найвищого суду. Усі вони їздять із безплатними квитками; отже, тому спритному капіталістові, власникові залізниці, належить уся політична машина разом із босом.

Отак замість раю я потрапив у безплідну пустелю гендлярства. Всюди я бачив людей, чий розум виявлявся тільки в грошових справах. Нічого чистого, шляхетного і живого я серед них не знайшов. Тільки зажерливість та гнилизну. Тільки жахливий егоїзм і безсердечність, брутальний, ненажерливий матеріалізм і практицизм.

Ернест іще довго говорив слухачам про них самих та своє розчарування. Розумово вони виявилися нудні; морально й духовно — гидкі. Отож він радий був повернутися знов до революціонерів, чистих, благородних, діяльних, наділених усім тим, чого бракувало капіталістам.

— А тепер, — сказав він нарешті,— я вам розповім, що таке революція.

Але тут я мушу зазначити, що ця Ернестова інвектива зовсім не зачепила його слухачів. Розглядаючись по їхніх обличчях, я бачила, що всі його звинувачення нітрохи не похитнули їхнього відчуття власної моральної переваги. Мені пригадались Ернестові слова про те, що ніякі напади на їхню мораль їх не зворушать. Все ж я помітила, що сміливість Ернестової мови вразила міс Брентвуд. Тепер вигляд у неї був збентежений і стривожений.

Ернест почав описувати армію революції, і як він навів цифри, що визначали її силу — кількість голосів, поданих на виборах за соціалістів у різних країнах, — слухачі заворушились. Я бачила, як стискаються їм губи, зацікавленіші стають погляди. Кінець кінцем Ернест кинув їм виклик. Він докладно описав міжнародну організацію соціалістів, що об’єднувала півтора мільйона членів у Сполучених Штатах з двадцятьма трьома мільйонами в інших країнах.

— Армія революції,— говорив Ернест, — що нараховує двадцять п’ять мільйонів бійців, примусить капіталістичних правителів задуматися. Гасло цієї армії: «Ніякого милосердя! Ми візьмемо все, чим ви володієте. Нас може задовольнити тільки все. Ми візьмемо до своїх рук кермо влади і долю людства. Ось наші руки! Вони могутні! Ми заберемо у вас вашу владу, ваші палаци, всю вашу розкіш, і вам доведеться працювати, щоб заробляти собі на хліб, як зараз працює селянин на полі, робітник біля верстата чи затурканий клерк у ваших конторах. Ось наші руки! Це руки дужі!»

Кажучи це, він простяг уперед свої справді дужі ковальські руки: його пальці зціплювались і розціплювались, мов кігті орла. Як втілення переможної Праці, він стояв з простягненими руками, ніби ладними роздерти, знищити тих, що сиділи перед ним.

Я