Читати книгу - "Аку-аку"

Весь наш караван мовчки рушив тією ж самою дорого назад. Я брів попереду, сонний, стомлений і страшенно, сердитий. Слідом за мною йшов бургомістр, а далі вже Білл та всі інші. Двоюрідний брат бургомістра одразу ж зник у темряві, потім відстав і його син Хуан.

Діставшись до перших хатин селища, ми з фотографом попрощалися з Біллом. Було вже дві години, а він мусив ще добиратися до хати остров'янина, в якого мешкав. Прощаючись, Білл шепнув, що коли мені пощастить умовити бургомістра повести нас до справжньої печери цієї ж таки ночі, то він не матиме часу приготуватися до нового обману. В селищі я попросив фотографа почекати в машині, а сам попрямував до хати бургомістра; н брів слідом за мною, ніби побитий собака.

Я зайшов до хати і мовчки опустився на стілець біля круглого стола. Бургомістр зразу ж присів поруч, невинно розглядаючи стіну. Я затарабанив пальцями по столу. Він умостився зручніше. Я намагався зустрітися з ним поглядом. Деякий час бургомістр дивився на мене своїми великими невинними очима, але потім знов перевів погляд на стіну. Так ми могли просидіти до самого ранку, дон Педро не хотів починати першим, сподіваючись, що не все ще втрачено: адже я не сказав жодного слова.

— Це було «погане щастя», Педро Атан, — почав я і помітив, що в мене самого від хвилювання тремтить голос. — «Погане щастя» для тебе, для мене і для твоєї подорожі.

Груди в бургомістра заколихалися. Деякий час він стримувався, потім затулив обличчя руками і заридав, а через хвилину схопився і зник за дверима. Я чув, як він забіг у сусідню маленьку кімнатку, впав на ліжко і знову заплакав. Нарешті він замовк і швидко прибіг до мене.

— Це мій двоюрідний брат, поганець такий, у всьому винен! Я, так само, як і ти, думав, що ми йдемо до печери з старовинними фігурками:

— Але ж дорогу показував ти. Це твоя печера, — заперечив я.

Він трохи постояв, обмірковуючи становище, потім знову зайшовся плачем.

— Це він усе придумав. Мені не слід було його слухати, — плакав бургомістр і згодом ще раз пішов до сусідньої кімнати, упав на ліжко і лежав там досить довго. Потім знову влетів до мене:

— Сеньйоре, проси в мене чого завгодно, тільки не печери. Тільки не її саму! Краще я винесу тобі з неї всі камені!

— Можеш не показувати нам печери, але тоді тобі ніхто не повірить: надто ти великий майстер робити фігури.

Я сердито кивнув у бік проклятої свинячої голови, що лежала в сумці на столі. Вона була зроблена майстерно, і я хоч був змучений і сердитий, не міг не посміхнутися сам до себе, коли згадав, як хитрий бургомістр змусив мене, мов дурня, крутитися навколо купи каміння з свинячим рилом у руках.

— Якщо ти не поведеш нас до печери сьогодні ж уночі, то, напевне, і наступного разу наробиш цілу купу нових фігур, — сказав я.

— Куди завгодно, тільки не до печери, — спокійно й твердо повторив він.

Я підвівся, щоб іти.

— Я можу повести тебе зараз до іншої печери, — заявив бургомістр, і в голосі його я почув справжній відчай.

— Це печера Оророїни? — спитав я.

— Ні, але в ній теж повно старовинних речей.

Я схопив сумку з свинячою головою, єдиною згадкою про сьогоднішню нічну пригоду, і байдуже попрямував, до дверей.

— Якщо ти передумаєш сьогодні ж уночі, то можеш; зайти по Білла до хати Раку. А я їду в Анакену.

Дуже засмучений, бургомістр стояв на порозі і проклинав свого двоюрідного брата, а я, стомлений і злий, почвалав до машини, де мене терпляче ждав фотограф.

Не встигли ми виїхати з селища, як нещасний бургомістр кинувся до хати Рапу. Він збудив Білла і запропонував зараз же повести його в справжню печеру. Але Білл був сонний і злий на бургомістра, а коли ще почув, що ми з фотографом поїхали в Анакену, то рішуче відмовився йти до печери.

Уже починало світати, й бургомістр, так нічого й не домігшись, побрів сам додому.

Приблизно в цей самий час штурман Санне доплив до берега неподалік лепрозорію. Остров'янин не дозволив йому взяти човна, і штурману довелося, керуючись зорями, плисти до голого лавового острівка, де він, згідно з описом старика, знайшов дві гробниці. В одній Санне й справді побачив мертву голову з рудим волоссям. Біля неї лежало багато іншого дуже гарного рудого, волосся. Штурман зібрав його в мішечок і поплив назад. до скелястого берега. Волосся не мало полиску, було сухе й крихке. Таким воно було б і в бургомістровій кам'яній чаші, коли б він, повернувшись з лікарні, не обійшов усе селище, зрізаючи чуби у своїх рудих і чорнявих родичів. Проклятий коконго! Для бургомістра грип став справжнім ударом, він повернув йому страх перед бабусею та аку-аку, а я в очах бургомістра знизився до рівня звичайної людини, яка хотіла його обдурити. Внаслідок цього бургомістр вирішив сам обдурити мене. Та щоб не дратувати без потреби інших можливих аку-аку, він створив собі фальшиву уму далеко від усіх печер, біля хатини Таху-таху, де сподівався знайти підтримку і захист.

Наступного дня десь перед вечором до табору приїхав засмучений, рудоволосий син бургомістра Хуан. Це був дуже гарний, ставний хлопець. Як і інші довговухі, він не скидався на полінезійця. Його можна було прийняти за ірландця і ніхто не подумав би, що він походить з острова на Тихому океані.

Хуан з похмурим виглядом сказав мені, що його батько, очевидно, вмирає. Він не хоче бачити своєї жінки, не їсть і не п'є, а тільки лежить у ліжку й плаче, нарікаючи на «погане щастя». По виразу його обличчя Хуан здогадується, що це якось пов'язано з печерою. Сам Хуан вперше в житті відвідав підземне сховище і вважав його за справжнє.

Коли я розповів йому, що сталося. Хуан вислухав мене спокійно, але на очах у нього виступили сльози. Він сказав, що після нашого від'їзду батько пішов до сеньйора Білла, щоб показати йому іншу печеру, але той не захотів іти туди без вказівки сеньйора Кон-Тікі. Тепер у батька лиш одне бажання — вмерти. Та якщо я напишу сеньйору Біллу записку, Хуан спробує дізнатися в батька, де міститься друга печера, і разом з сеньйором Біллом піде туди, щоб повернути острову «добре щастя».

Я написав Біллу записку, і хлопець помчав назад до селища. Але коли Білл одержав задиску