Читати книгу - "На запах м’яса"

на Жилянську повертатися, бо прокидатися до світанку – сніданок, зачіска, макіяж, завести службову «Тойоту», крізь нескінченні пробки доїхати до роботи… Завтра співбесіда з дівчиною, яка посяде місце Руслани. Добре, що Вирві вистачило кеби тихо піти – не проривалася до Майчиного кабінету, не вимагала пояснень, не дорікала, не нагадала про все, що зробила для Майки, принаймні про свій плеєр, що Майка залишила його на лікарняному ліжку, про інститут, де організувала наукову роботу для Гілки. «В інститут треба піти, поки гроші є, – зметикувала. – Домовитися, щоби не відраховували…» Руслана б у цій справі дуже допомогла…

– Нічого… І без неї впораюся, – Майку інше мордувало: Руслана б мала розповісти Андрієві про її повернення. А Андрій… мав би зустріти її якось біля офісу.

Та дні минали, Андрій не з’являвся.

– Нічого, нічого, – шепотіла затято. – Не хочеш мене бачити? Сама по тебе прийду!

До душі припав радикальний варіант: зухвало постукати у двері хірурга Славка, увійти до прокуреної майстерні на Ярославовому Валі, де пихаті інтелектуали активно вболівають за соціальну справедливість. Високі матерії, перекроїмо світ… Покидьки! Ну, просто самі б жили… по-людськи! Не брехали, не боялися, не зраджували…

Майка не зізнається, як сильно гидує ними. Всядеться за круглий стіл навпроти Андрія, дивитиметься йому в очі. Потім вийде… Спуститься до службової «тойоти», і коли Андрій вибіжить за нею, увімкне фари… Він усміхнеться – Рито, Рито! – відчинить дверцята, аби вмоститися поряд, та Майка – на швидкість і гайда… Щоби упав на землю, забруднив ідеально чистий одяг. Може, душа очиститься?…

У суботу – хоч справ до біса – викроїла вільну годину для походу проти Андрія. Хотіла було Хауса із собою прихопити, та кіт забився на балкон – лежав на яскравому помаранчевому Сандживовому рюкзаку, шипів на Майку хижо.

– Блін, ти ще виламуєшся! – психонула.

Завела двигун службової «тойоти» – на Львівську площу. Та що ближче під’їжджала, то менше впевненості. Залишила автівку біля Будинку художників, подалася на кручу, з якої весь столичний лівий берег як на долоні. Сиділа на казковому дитячому майданчику з дивовижними звіряма і Маленьким Принцом, думала: «Казка скінчилася… Елегантної разючої помсти не вийде. Просто дати йому ляпасу! І піти».

– Нічого… Хоч так. – Попрямувала до Ярославового Валу, та раптом повернула до найближчої кав’ярні. Там вони з Ігорем Росовим колись грілися кавою. Там Майка побачила Руслану… І Андрія.

– Чорну каву без цукру, – замовила на автоматі, хоч ніколи від кави не фанатіла. Ковтала гіркий напій, дратувалася: якого біса вона тут тирлується? Нема коли сидіти! Узяла додому купу паперів, щоби вивчити до понеділка. Бо дні минають, а в Майки три місяці – випробувальний термін. Узагалі-то, про цю угоду знають тільки вона і Чертог, наказом по фірмі її призначено на посаду начальника відділу, та Майка не дасть Чертогові фору… У хитрих його очах прочитала ще під час першої зустрічі: «Граєш зі мною?…»

– Граю, – прошепотіла. – І переграю тебе, козел!

Задумалася, зиркнула у вікно – до кав’ярні під’їхав «міні-купер». Напружилася, як Хаус перед стрибком. Очі примружила хижо, серце завмерло. Андрій?…

Він вийшов з автівки, – веселий, елегантний, легкий, як вітерець, – обійшов машину, подався до пасажирських дверцят. Майка забула про помсту. Низ живота захвилювався від збудження: Андрію…

Він розчахнув пасажирські дверцята, подав комусь руку – із салону випурхнула Руслана.

Майка відкинулася на спинку диванчика, стиснула кулачки, очі в стіл. А-а-а… Так он у чому правда! Вирва забрала не тільки Майчину роботу. Андрія забрала. Тому і звільнилася тихо, миттєво – сама не бажала перетинатися з Майкою. Й Андрієві про Майчине повернення ані слова. То так: Київ – велике село, життя поряд проживеш, не перетнешся.

– Ще кави? – Поряд із Майкою виник офіціант.

– Води без газу. – Поклала на стіл сто гривень. – Решти не треба.

Офіціант розслабився – гарні «чайові»! – побіг по воду.

Майка бачила, як Андрій із Руською всілися за столик у дальньому кутку залу, болобонили захоплено. Ось Андрій обійняв Руську, зашепотів їй на вушко щось, певно, приємне, бо Вирва закивала, усміхнулася, поклала голову на Андрієве плече. Він кинув погляд на вхідні двері, махнув комусь рукою. Майка зиркнула – до столика Андрія й Русі підтягувалися ідейні троцькісти, мать їх… Усе знайомі лиця: хірург Славко, чувак із хвостиком, грубий мен у бейсболці, хлопець у розтягнутій футболці – а взимку в розтягнутому светрі ходив. Що? Не вмерла мрія про перманентну революцію?…

Майка ковтала холодну воду, мордувалася: чого ж сидить?! Іти до них прямо зараз… Дати Андрієві ляпасу, гордо зиркнути на троцькістів – і чао! Меліть, панове, свої зерна на попіл далі. Та тут, у прокуреній кав’ярні, забава раптом здалася такою ганебною – аж сльози набігли. Чи піти?

Відвела очі на мить, утерла сльозу, кинула погляд у дальній кут кав’ярні і… кров хвилями у скронях – крізь голови відвідувачів на неї дивився Андрій.

Заклякла. Нічого, нічого… Хай так! Побачив? Що робитиме?

Андрій щось кинув бойовим друзям, підвівся – ішов до Майки, та Майка бачила не його – Русланин безпорадний гнівний погляд узріла. Розгубилася. Прилипла до дивана. Так тобі, сволото! Так тобі…

Андрій сів за столик навпроти Майки.

– Рито… – прошепотів збуджено.

– Привіт, – ледь видушила. Попливла: дихати важко, одяг заважає.

– Поїхали звідси?

– До мене… – відповіла.

– Чекаю в «купері».

– Ні… На моїй…

Не виказав здивування. Усміхнувся, кивнув – добре… «Добре, що Вітка на роботі», – розгублено подумала Майка. Сунула до виходу, землі під собою не відчувала. Та у дверях не витримала, обернулася до Руслани, усміхнулася їй зухвало, махнула ручкою: «Привіт…»

Що вона робить? План же був чіткий, вистражданий: ляпас йому! Чи збити автівкою так, щоби впав, не вбився. Уперед, дівко! «Тойота» біля кав’ярні – Майка сідає за кермо першою. Ну! Давай! Ось він розчахнув дверцята, щоби вмоститися поряд. Тисни на швидкість! Дай йому дверцятами по тулубу так, щоби аж відкинуло на узбіччя.

– Твоя тачка? – Андрій всідається поруч із Майкою, косує на неї, намагається говорити спокійно, та руки – поперед думок і слів: торкається пальцем Майчиного підборіддя, веде ніжно, але сам зупиняє себе. – Непогана…

Майка відчуває: вона нова заводить Андрія до сказу. Збуджується сама – додому, додому… «Тойота» – вітер, гальма верещать перед світлофорами.

– Твоя квартира?… – У пафосних апартаментах на Жилянській Андрій уже не намагається контролювати емоцій.

Скидає черевики в передпокої. Всаджує Майку на шкіряний пуфик, сідає перед дівчиною навпочіпки – сам… Сам зніме з Майки взуття! Босоніжки летять геть, хлопцеві гарячі долоні на голих Майчиних литках. То нове. Того…