Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Головним джерелом відомостей про походження людини і народів є археологія, порівняльне мовознавство, антропологія взагалі. Ці науки є ще молоді, ще не знайшли багато чого, що сховане в землі. Поки що знайшли ніби дві лінії людського роду: старолюдську (палеантропічна) і новолюдську (неоантропічна). Кістяк старолюдської людини з часів передльодової і льодової доби (300000–25000 років) знайдено в Азії, т. зв. пекінська та явська пралюдина, і в Европі, т. зв. гайдельберзька та неандертальська пралюдина. Кістяк новолюдської лінії знайдено в Малій Азії, т. зв. Канамська пралюдина, та в Англії, т. зв. пілтдавнська пралюдина. Старолюдська лінія не витримала умов життя льодової доби і десь 25000 років тому вимерла. З лінії новолюдської вижила в Малій Азії канамська пралюдина і, розмножившись, розселилася (десь близько 25000 років тому) по північній Африці, Індії та Европі, вже як розвинена справжня людина. Так у загальному вчить сучасна антропологія.

Отже, більшість науковців (не всі) кажуть, що біла раса утворилася в Ірані та Індії і тому назвали її індоєвропейською (німці називають її індогерманською). З Індії та Ірану племена тої раси мали б емігрувати до Европи і закласти там основи європейських націй. Европейські науковці, творці і прихильники цієї теорії, шукали для її обґрунтування археологічних доказів в Ірані та Західній Европі, с. т. на обидвох кінцях шляху з Ірану до Західної Европи, а на середині того шляху — в Україні не шукали. А той шлях йде через Україну, бо ж морем дикуни не могли дістатися з Ірану до Західної Европи, не вміючи будувати тоді кораблів.

Археологи знайшли в Ірані 30000–річний кістяк людини (homo sapiens) і зробили його родоначальником білої раси. Але українці знайшли (пізніше) і в Україні (в Криму) 30000–річний кістяк homo sapiens, а в Києві ще старіший (40000 років). Чому ж ці українські гомо сапіенс не могли бути родоначальниками білої раси? Чому саме іранський міг, а український не міг? В Україні в післяльодовій добі створилися оптимальні умови для росту і розвитку людности, а в Ірані умови не сприяли розмноженню людей, бо вже тоді поширювалися там посухи, а крім того, Іран — це гориста високорівня, яка зовсім не сприяла розвиткові рільництва, а рільництво ж є найголовнішим стимулом цивілізації, а з нею і росту народу. В Україні ж рільництво мало умови для свого розвитку найліпші в світі. За тих часів найбільшою перешкодою поширенню рільництва були ліси. Вся Европа й Індія були тоді вкриті великим пралісом. Зрубати дерево (та ще й велике) кам’яною сокирою надзвичайно важко. Ґрунт південної України складається з кількаметрового підґрунття лесу (лес — навіяна дрібнозерниста, вапнувата глинка), а на лесі ліс не росте, хіба в ярах та річкових долинах. Натомість на лесі надзвичайно добре росте збіжжя. Отже, в Україні первісна людина не потребувала вирубувати праліс, а мала готовий до орання степ, с.т. в Україні були ідеальні умови для рільництва, а з ним і для розросту людности і розвитку цивілізації. І справді, археологія аж дуже ясно показала, що тоді в Україні жив дуже великий нарід.

За індо–іранською теорією, бідні іранські дикуни, озброєні лише камінною зброєю, мали б мандрувати пішки (ані кораблів, ані возів з кіньми вони тоді не знали) тисячі кілометрів з Ірану через Україну до Західної Европи. А чому ж не міг мандрувати до неї сусідній народ з перелюдненої України? Звичайна логіка каже, що так, мабуть, і було, с. т. первісний, вже цивілізований, енергійний народ України, розмножуючись цілком природно, розселювався на сусідніх землях. На яких? На північних не міг, бо там панували холоди від близького льодовика; на схід, далі за Волгу не міг, бо за Волгою був сухий, солонцевий, голий степ. Лишалися південь і захід. За тих часів шляхами були лише ріки та береги моря, бо вся Европа була вкрита пралісом. Отже, частина народу Праукраїни зайшла берегом моря до Греції та Італії, а Дунаєм до самої середини Европи. Вони і заклали там основи європейських націй. А вже значно ПІЗНІШЕ до тої праукраїнської основи влилися і з нею змішалися інші народи, яких прихід більш–менш відомий з писаних пам’яток (див.: Е. Siever. «Comparative Philologie of the Aryan Languages»).

Так говорить логіка. А тепер її ПІДТВЕРДИЛА археологія своїм великим, епохальним для української науки відкриттям в Україні т. зв. трипільської культури. Трипільською її названо тому, що вперше її знайшли біля містечка Трипілля (недалеко від Києва), а в археології утвердився звичай називати археологічні знахідки іменем місцевости, де їх знайдено. Можливо, такий звичай добрий для місцевостей, які були заселені різними народами за різних часів. Україна ж була заселена від першопочатків донині одним і тим самим народом, і тому ту культуру справедливіше було б назвати «праруською новокам’яної доби». Навіть Москвин проф. М. Ростовцев пропонував назвати її «праукраїнською». Початки трипільської культури сягають IV тисячоліття до P. X., і вона пишно розвивалася протягом повних 2000 років.

В Україні розкопано понад 1200 селищ прарусів трипільської доби. Наш археолог Л. Падалка ще перед 1–ою світовою війною нараховував їх: на Київщині 435, на Волині 350, на Чернігівщині 150, на Полтавщині 90, але їх є значно більше; пізніше знайдено, напр., на Полтавщині понад 100, на Харківщині 120. Ті селища були окружені високими валами (часом понад 10 метрів височини), перед якими були викопані глибокі і широкі рови, а на валах стояв високий частокіл. Деякі з тих селищ були дуже великі, вони, мабуть, були городи — міста. Напр., на р. Воркслі селище займало 4400 гектарів. Також великі селища Немирівське на Поділлі, Більське на Полтавщині, Ковалихи під м. Сміла, Хмільне, Мотронівське, Пастирське на Київщині та інші. Крім городищ, на Полтавщині, а особливо на Київщині та Поділлі тягнуться без перерви на сотні кілометрів високі земляні вали. Вони побудовані в дві, а місцями і в три лінії на декілька кілометрів одна від одної. Разом довжина їх виносила близько 2000 кілометрів. Характер їх показує, що вони були побудовані проти якогось зовнішнього ворога. Загальний план і довжина їх вказує, що цю величезну систему оборонних валів планувала і будувала центральна, найвища влада — уряд, с. т. що тоді (5000 років тому) в УКРАЇНІ ІСНУВАЛА ВЕЛИКА ДЕРЖАВА. Цього ПРЕВАЖНОГО для нашої історіософії факту не сміємо забувати, читаючи дальші розділи цієї книжки. П’ЯТЬ ТИСЯЧ РОКІВ ТОМУ ПРАУКРАЇНСЬКИЙ НАРІД ВЖЕ ЗОРГАНІЗУВАВ СВОЮ ВЕЛИКУ ДЕРЖАВУ. Тоді в Західній Европі не було ані одної — навіть маленької — держави.