Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

— А що — можливо.

— Хочеш задрімати?

— Можна.

Лігши в затінку, ми дивились, як ворушиться листя.

— Ти спиш?

— Ні,— відповів Білл. — Я думаю.

Я заплющив очі. Приємно було лежати на землі.

— Послухай, — озвався Білл. — Як розуміти всю цю історію з Брет?

— Ти це про що?

— Ти був закоханий у неї?

— Був.

— І це тривало довго?

— З біса довго. Хоча і з перервами.

— От чорт, — сказав Білл. — Даруй мені.

— Пусте, — сказав я. — Тепер мені начхати.

— Справді?

— Справді. Тільки я не люблю про це балакати.

— Ти ж не сердишся, що я спитав?

— А чого б мені сердитися?

— Ну, я посплю, — сказав Білл. Він накрив обличчя газетою. — Послухай, Джейку, — знову озвався він. — Ти справді католик?

— Формально.

— А що це означає?

— Оте й означає.

— Ну, гаразд, я посплю, — сказав він. — І годі тобі базікати, заснути не даєш.

Заснув і я. А коли прокинувся, Білл пакував рюкзак. Вже вечоріло, й тіні дерев дотяглися до греблі. Від лежання на землі я весь затерп.

— Що я бачу? Невже ти прокинувся? — сказав Білл. — А я думав, ти влаштувався на цілу ніч.

Я випростався й протер очі.

— Мені снився чудовий сон, — сказав Білл. — Не запам'ятав нічого, але сон був чудовий.

— А мені нічого не снилося.

— І даремно, — сказав Білл. — Всім нашим найвизначнішим бізнесменам щось снилося. Візьми Форда. Візьми президента Куліджа. Візьми Рокфеллера. Візьми Джо Девідсона.

Я розібрав наші вудки й сховав їх у чохол. Котушки я поклав у мішок для снасті. Одну сумку з рибою Білл запакував у рюкзак. Другу я взяв на плече.

— Ну, — сказав Білл, — нічого не забули?

— Черв'яків.

— Далися тобі ті черв'яки. Клади їх сюди.

Він уже взяв рюкзак на спину, і я поклав бляшанки з наживкою в одну з кишень.

— Тепер усе?

Я оглянув траву під берестами.

— Усе.

Ми рушили дорогою в ліс. До Бургете було далеко, і вже споночіло, коли ми, перетнувши поле, вийшли на вулицю й попрямували між двома рядами освітлених будинків до готелю.

У Бургете ми пробули п'ять днів і порибалили досхочу. Ночі стояли холодні, а дні жаркі, але навіть у найбільшу спеку завжди повівав вітерець. Коли сонце припікало, приємно було заходити в студену річку, а потім обсихати на березі. Ми знайшли потічок із глибоким плесом, де можна було плавати. Вечорами ми грали в бридж, нашим третім партнером був англієць на ім'я Гарріс, який примандрував пішки з Сен-Жан-П'є-де-Пор і зупинився в готелі, щоб порибалити. Чоловік він був добрий, і двічі ми брали його з собою на Іраті. Ні від Роберта Кона, ні від Брет і Майкла ніяких звісток не надходило.

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Того ранку, спустившись снідати, я застав за столом англійця Гарріса. Надівши окуляри, він читав газету. Мене він зустрів усмішкою.

— Доброго ранку, — сказав він. — Вам лист. Я заходив на пошту, і мені дали його разом з моїми.

Лист чекав на столі, приставлений до чашки, навпроти мого місця. Гарріс знову заглибився в газету. Я розпечатав конверт із позначкою «Переслано з Памплони» і прочитав:

«Сан-Себастьян, неділя.

Дорогий Джейку!

Ми прибули сюди в п'ятницю, Брет у поїзді розклеїлась, і я привіз її на три дні сюди, відпочити в наших давніх приятелів. Виїздимо в Памплону — готель Монтойї — у вівторок, а о котрій прибудемо, не знаю. Будь ласка, надішли з автобусом записку, де вас шукати в середу. Щирі вітання, і даруйте, що так спізнилися: Брег дійшла справді до краю, але на вівторок вона очуняє, та вже й тепер майже здорова. Я знаю її вдачу і намагаюсь їй догоджати, але це не так легко. Вітання всім-всім.

Майкл»

— Який сьогодні день? — спитав я Гарріса.

— Ніби середа. Авжеж, середа. Дивно, як у горах втрачаєш лік дням.

— Так. Ми тут уже скоро тиждень.

— Але ви ще не їдете?

— На жаль, треба. І, мабуть, сьогодні ж, денним автобусом.

— Шкода, шкода. Я сподівався, що ми з вами ще разок підемо на Іраті.

— Нам треба їхати до Памплони. Там нас чекають приятелі.

— Прикро. Ми так добре відпочивали.

— А ви їдьте з нами. Гратимемо в Памплоні в бридж, до того ж там незабаром розпочнеться чудесна фієста.

— Я б з охотою. Дякую за запрошення. Та все ж, мабуть, залишуся тут. Часу в мене обмаль, а хочеться ще трохи порибалити.

— Якщо вже рибалити, то на Іраті. Там форель найбільша.

— Атож, атож тільки на Іраті. Такої великої, як там, я ніде не ловив.

— Ех, пішов би я туди ще раз.

— А ви затримайтесь на день. Невже не можна?

— На жаль, ні. Треба-таки їхати, — сказав я.

— Шкода, шкода.

Після сніданку ми з Біллом грілися на осонні на лавочці перед готелем, міркуючи, що робити далі, коли з боку центрального кварталу до нас підійшла дівчина. Зупинившись, вона дістала із шкіряної сумочки на поясі телеграму.

— Por ustedes? [54]

Я прочитав адресу: «Барнсу, Бургете».

— Так, це нам.

Вона дістала книжку, я розписався і дав їй кілька монеток.

В телеграмі стояло по-іспанському: «VENGO JUEVES COHN».

Я показав її Біллу.

— Що означає слово Cohn? — спитав він.

— От же ж ідіотська телеграма! — сказав я. — За ту саму ціну він міг послати й на десять слів. «Приїду четвер». А далі розумій, як хочеш.

— Тут сказано якраз стільки, скільки треба Конові.

— Ми ж так чи так вертаємося до Памплони, — сказав я. — А тягати Брет і Майкла сюди й назад до початку фієсти немає ніякого сенсу. Відповімо йому?

— Чому ж не відповісти? — сказав Білл. — Чемність іще нікому ке шкодила.

Ми зайшли на пошту й попросили телеграфний бланк.

— Що напишемо? — спитав Білл.

— «Приїдемо ввечері». І крапка.

Ми заплатили за телеграму й повернулися до готелю. Гарріс чекав нас, і ми втрьох пішли в Ронсеваль. Коли ми, оглянувши монастир, вийшли, Гарріс мовив:

— Надзвичайно цікаво. Але я, щиро кажучи, не дуже тямлю в таких речах.

— Я теж, — сказав Білл.

— А взагалі надзвичайно цікаво, — мовив Гарріс. — Я дуже радий, що побував тут. Усе відкладав з дня на день.

— Це все ж таки не те, що рибу ловити, правда? — сказав Білл. Гарріс подобався йому.

— Не те, не те, ні-і.

Ми стояли коло стародавньої монастирської каплиці.

— Слухайте, а що я бачу там, через дорогу? — спитав Гарріс. — Це таки шинок, чи очі підводять мене?

— Наче й справді шинок, — сказав Білл.

— Дуже схоже на шинок, — сказав я.

— Тоді,— мовив Гарріс, — споживімо те, що в ньому є.

Слівце «споживати» він