Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Таємниця Зоряної кімнати 📚 - Українською

Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Таємниця Зоряної кімнати" автора Василь Олександрович Лисенко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 96
Перейти на сторінку:
з більшою злістю орудував ножем. Поряд стояв чавун в гарячою розіпрілою картоплею, а в ньому стримів дубовий замашний макогін. Юрко нахилився до товариша, почав поспіхом розповідати:

— До тебе йде гестапівський шпигун! Приніс ордени за переправу та за пана Хоткевича. Не вір йому і не бери нагороду. Він шпигун! Я точно знаю!

Вовка розгублено закліпав віями, мовчки слухав Юрка.

— Ти його затримай, а я побіжу в поліцію, повідомлю про прихід «партизана»! Як він тебе не переконуватиме, а ти своє знай: «Ніякої переправи не рятував, ніяких диверсантів не бачив!»

Юрко вибіг з повітки і берегом Прип'яті подався в поліцію. Хвилин через десять на Вовчине подвір'я зайшов чоловік в сірій пропаленій шинелі. Він побачив хлопця, запитав:

— Ти Володимир Карпенко?

— Я. А що таке?

Чоловік стомлено присів на колоду, що лежала під повіткою, сказав засмучено:

— Приніс твоєму товаришу Юрку Береговому листа від батька, а він ледве з двору не вигнав і розмовляти зі мною не захотів.

Він дістав з кишені посвідчення, подав його Володі, І промовив:

— Читай!

Вовка прочитав посвідчення, допитливо глянув на Саврука і чекав, що той далі говоритиме.

— Приніс я тобі, хлопче, нагороду за врятування переправи, за допомогу, подану нашому війську при ліквідації ворожих диверсантів. Рішенням командування тебе нагороджено орденом Червоного Прапора. Твій товариш Юрко Береговий від ордена відмовився! То, може, й ти не захочеш взяти бойову нагороду?

Чоловік дістав з кишені орден Червоного Прапора, подав Володі.

— Бери, Володю, орден, — підохочував чоловік, — заслужив! І не бійся, скоро в село прийде Червона Армія! Тепер ти маєш бойовий орден, такий, як у Ворошилова, Будьонного, Тимошенка!

Володя тремтячою рукою взяв орден, метал приємно холодив розпашілу, пожалену кропивою руку.

— Справжній орден! — захоплено вигукнув Володя. Чоловік радісно заусміхався, задоволено сказав:

— А ти, товаришу, як думав? За справжнє геройство і орден справжній вручається! Сховай поки що нагороду, а як прийдуть наші — носитимеш!

Володя, як зачарований, дивився на орден і не міг відвести від нього погляд. Нарешті, жалісно зітхнувши, він простягнув чоловіку нагороду:

— Нате ваш орден!

— Як це нате? — спохмурнів чоловік. — Це ж твоя нагорода! Заслужена!

Володя заперечливо закрутив головою.

— Не моя! Не рятував я переправи, не бачив ніяких диверсантів! А навіщо мені чужа нагорода?

— Відмовляєшся від нагороди? — загрозливо сказав чоловік, — то хай і так буде! Так і доповім, від ордена Червоного Прапора відмовився! Зрадник ти, добродію Карпенко! І твій дружок Береговий зрадник! Наковталися ви фашистського духу, про все забули! До окупантів горнетеся! Може, ще й поліцаїв покличеш, донесеш їм, що прийшов командир Червоної Армії, приніс ордени юним героям! А «герої» — в кущі!

Чоловік підійшов до відра, схилився над ним і жадібно почав пити холодну воду. Володю аж тіпало від люті. Страшно й подумати, що могло б трапитися, якби він узяв нагороду! До чого ж підступні кляті фашисти! Підіслали свого вивідувача з орденами! Добре, що Юрко своєчасно попередив, а так міг би й клюнути на гестапівський гачок. Тільки даремно старається цей провокатор! І пароль не назвав! Шпигун!

Вовка схопив чавунний друшляк і гупнув провокатора по голові. Удар прийшовся по самому тім'ї.

— Оце тобі, гад, нагорода! — сердито вигукнув Володя.

Чоловік випустив відро і, як сніп, гепнувся на землю, захрипів, зашарудів по споришу кирзовими чобітьми. На їх високих підборах чітко виднілися мідні головки цвяхів.

У цей час під ворітьми зупинилася підвода. На подвір'я забігли чотири поліцаї. Попереду з наганом у руці біг начальник поліції Ситарчук. Побачив Володю, запитав:

— Де партизан?! Утік?!

— Он під криницею лежить, — Володя вказав на непритомного чоловіка, — я його трохи макогоном по голові стукнув, щоб не подумав тікати.

Ситарчук підійшов до непритомного, вивернув кишені, на траву впали два ордени Червоного Прапора, пістолет, посвідчення, окраєць хліба. Чоловік лежав непорушно. Він і досі не міг прийти до тями.

Ситарчук розгладив довгі вуса, похвалив хлопців:

— Молодці! Справжні козаки! Допомогли впіймати непросту птаху! Має повні кишені орденів! За сприяння поліції одержите нагороду! Я про все доповім начальнику жандармерії пану Гофману. А зараз, — наказав він поліцаям, — беріть комісара і паняймо в палац, хай пан Майєр займається цією справою. Не проста птаха залетіла в наше село.

Поліцаї підняли обважніле тіло затриманого, винесли на вулицю, поклали на підводу, поїхали в палац.

Підвода давно вже сховалася за рогом, а хлопці як закам'янілі стояли посеред вулиці. Кожен злякано думав про недавню подію. А що як цей Саврук не шпигун? Що як старший лейтенант справді перейшов лінію фронту, щоб вручити їм заслужену нагороду, а вони його в поліцію.

Володя перший не витримав, запитав тремтячим голосом:

— А що як свій?

— Шпигун! — впевнено відповів Юрко. — Якби наш, обов'язково мусив би назвати пароль, і нагороду повинен був би вручити не нам, а лейтенанту, а вже Вершина вручив би нам. І листа приніс від тата, говорив, що написаний він кілька днів тому. А лист написаний ще в перших числах липня!

Володя болісно скривився, запитав розгублено:

— А що як наш? Ситарчук вивернув йому кишені, а там пістолет, «тульський токар» називається. І невже фашисти заради нас могли б розіграти отаку комедію? Дуже ми їм потрібні. І звідки цей чоловік знає про переправу та диверсантів?

— Не переживай, — заспокоїв товариша Юрко, — шпигун до нас приходив! Майєр шукає шлях до підземелля, до фальшивомонетні пана Хоткевича. А пан Хоткевич передав останню радіограму з підземелля, з кімнати Червоної красуні. Пам'ятаєш?

— Ну й що? — запитав Володя.

— Сам подумай, — вголос міркував Юрко, — пан Хоткевич передав Майєру по рації, які ракети будуть наводити літаки на переправу. А що вийшло? Літаки скинули бомби в болото.

— До чого тут літаки, болото і оцей чоловік? — розгублено запитав Володя.

— Так ти сам подумай, — продовжував міркувати Юрко, — хтось був у підземеллі, крім пана Хоткевича й Сиволапа, дізнався про їхні наміри і передав лейтенанту Вершині. Хто ж був у підземеллі? Скрипаль доніс, що він нібито бачив нас уночі біля палацу. От гестапівець і підіслав свого провокатора. Фашисти хочуть через нас вийти на фальшивомонетню, а то й на партизан.

— Правильно ти міркуєш, — погодився Володя, — сам додумався?

— Ні, Вершина попереджав, щоб ми були обережними. Він же казав, нікому, хто не назве пароль, не вірити!

— А що як свій? — ніяк не міг заспокоїтися Володя. — А я його макогоном по голові!

— Ти його макогоном, — невесело посміхнувся Юрко, — а я побіг у поліцію, доповів про «партизана». Прийде лейтенант, і все з'ясуємо.

Чутка про виданого посланця блискавкою розлетілась по селу. Люди кипіли

1 ... 88 89 90 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Зоряної кімнати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємниця Зоряної кімнати"