Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

У резерві 1 Українського фронту в районі Білої Церкви знаходилась 2 танкова армія, у другій половині січня 1944 року розпочалось формування 6 танкової армії; у резерві 2 Українського фронту в районі Кіровограда знаходилась 5 гвардійська танкова армія, у районі Знам’янки — 5 гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус.

Співвідношення сил сторін на початок операції було таким: по піхоті — 1,7 : 1; по артилерії — 2,4 : 1; по танках і самохідно-артилерійських установках — 2,7 : 1 на користь Червоної армії.

Водночас у 4 гвардійській, 27, 52 арміях було лише 0,6 — 0. 8 комплектів основних боєприпасів. Війська 1 та 2 Українських фронтів мали 1 — 2 заправки автобензину, 1,5-7 заправок дизельного палива, дуже гостро відчувалась потреба в мінах.

Німецьке командування намагалось за всяку ціну утримати корсунь-шевченківський (звенигородсько-миронівський) виступ, оскільки він був найзручнішим для відновлення втрачених позицій в середній течії Дніпра. На ділянці Канів — Тинівка перед 1 Українським фронтом оборонялась 1 танкова армія, на ділянці Канів-Каніж перед 2 Українським фронтом — 8 польова армія. Це були боєздатні війська, які тривалий час знаходились на радянсько-німецькому фронті й мали великий досвід ведення бойових дій проти Червоної армії.

Загальний задум командування 1 (командуючий-генерал армії М. Ф. Ватутін) та 2 (командуючий-генерал армії І. С. Конєв) Українських фронтів у цілому відповідав директиві Ставки Верховного Головнокомандування від 12 січня 1944 року: з двох боків прорвати німецьку оборону і, наносячи зустрічні удари під основу виступу в напрямку Шполи-Звенигородки, через 3 дні після початку операції з’єднатися у Звенигородці, оточивши корсунь-шевченківське угруповання німецьких військ. Початок операції був призначений на 25 січня 1944 року.

Першими розпочали бойові дії війська 2 Українського фронту. Командування фронту планувало прорвати оборону противника в районі Вербівки, Красносілок на 19-кілометровій ділянці суміжними флангами 4 гвардійської (командуючий — генерал-лейтенант О. І. Рижов) та 53 (командуючий — генерал-лейтенант І. В. Галанін) армій і в смузі останньої ввести в прорив 5 гвардійську танкову армію. У першому ешелоні 4 гвардійської армії знаходились 5 та 7 гвардійські повітрянодесантні дивізії, 62 гвардійська стрілецька дивізія 20 гвардійського стрілецького корпусу та 31, 69 гвардійська, 375 стрілецькі дивізії 21 гвардійського стрілецького корпусу; у 53 армії — 25 гвардійська та 6 стрілецькі, 1 гвардійська повітрянодесантна дивізії 26 стрілецького корпусу, 14 і 66 гвардійські, 89 стрілецькі дивізії 75 стрілецького корпусу.

24 січня з метою проведення розвідки перейшли в наступ передові батальйони армій (по одному батальйону від кожної дивізії в 53 армії, по два — у 4 гвардійській армії). Раптова атака була успішною. У районі Буртів, Райментарівки війська 53 армії, переслідуючи противника, просунулись вперед на 2-3 кілометри. У смузі 4 гвардійської армії передові батальйони 31 та 69 гвардійської стрілецьких дивізій, зробивши по 6-8 проходів у дротяних та мінних загородженнях, перейшли в наступ, до 9 години 30 хвилин оволоділи Баландинем, а до 18 години 69 гвардійська стрілецька дивізія звільнила Коханівку. Під час бою за Коханівку командир гармати 438 винищувально-протитанкового артилерійського полку старшина А. Є. Харитонов підбив танк і 2 гармати противника, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки. Використовуючи успіх 31 стрілецької дивізії, 5 гвардійська повітрянодесантна дивізія прорвала оборону противника і вийшла на околиці Калинівки та Радиванівки, а 62 гвардійська стрілецька дивізія оволоділа центральною частиною Вербівки.

У результаті силової розвідки війська 4 гвардійської армії просунулись вперед на 2-5 кілометрів, зайняли 3 населені пункти.

Отже, на ділянці 2 Українського фронту війська 4 гвардійської і 53 армій прорвали тактичну оборону противника.

25 січня о 7 годині 45 хвилин після 10-хвилинної артпідготовки перейшли в наступ головні сили обох армій. До 10 години ранку на ділянці 53 армії була прорвана головна смуга оборони противника, однак розвивати наступ у високому темпі армія не змогла через сильний опір противника, особливо в Оситняжці та західніше Райментарівки. Найбільшого успіху досягли дивізії 26 стрілецького корпусу, які просунулися за добу на 10 кілометрів.

Протягом доби війська 4 гвардійської та 53 армій оволоділи Оситняжкою, Писарівкою, Тишківкою, Буртами. До ранку 26 січня у смузі 2 Українського фронту були створені сприятливі умови для переслідування противника.

З боку 1 Українського фронту завдання по прориву оборони німецьких військ виконували лівофлангові підрозділи 40 армії (командуючий — генерал-полковник П. Ф. Жмаченко) 359 і 167 (без 465 полку) стрілецькі дивізії 47 стрілецького корпусу та 58 і 133 стрілецькі дивізії 104 стрілецького корпусу, правофлангові підрозділи 27 армії (командуючий — генерал-полковник С. Г. Трофименко) — 180 та 337 стрілецькі дивізії, частина сил 159 укріпленого району, а також тільки-но сформована 6 танкова армія (командуючий — генерал-лейтенант танкових військ А. П Кравченко).

Командування фронту прийняло рішення прорвати оборону противника на 27-кілометровій ділянці фронту між Тинівкою і Ківшуватим: 40 армія — на ділянці Тинівка, Косяківка (ширина 17 км), 27 армія — на ділянці Косяківка, Ківшувате (10 кілометрів). Ударне угруповання 40 армії з 6 танковою армією мало завдання після прориву оборони противника — наступати в напрямку Звенигородки на з’єднання з військами 2 Українського фронту, 27 армія — на Богуслав і Корсунь.

Зранку 26 січня після 35-хвилинної артилерійської підготовки війська 1 Українського фронту перейшли в наступ.

На ділянці прориву противник чинив відчайдушний опір, особливо жорстокий у смузі 40 армії. Лівофланговим підрозділам армії 26 січня вдалося просунутися вперед лише на 2-3 кілометри. Крім того, німецькі війська намагалися атакувати правофлангові частини 40 армії в районі Охматова.

Більшого успіху досягла 27 армія. Її 180 стрілецька дивізія просунулася вперед на 6-7 кілометрів, оволоділа Косяківкою, Кучківкою, Антонівкою, 337 стрілецька дивізія — на 6-10 кілометрів, оволоділа