Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

Боббі Мерріку, я вважаю, що це просто ганебно! Ви повсякчас залишали цю милу душу в невіданні і змушували її до безвідповідальности. І тут ви об’являєтеся знову з парою ваших гидких секретів! Гаразд, ми ще побачимо, чи зможете ви так використати її цього разу! Коли я стрінуся з нею вранці, то обов’язково розповім їй! Навіть не смійте думати, що я стану співучасницею ще однієї такої тайни!

Він майже не сумнівався в тому, що це таки станеться. Під час короткої поїздки до Квіриналу, де він забезпечив кімнату для неї, Боббі якомога більше розповідав про операцію, намагаючись відвернути її увагу від досади, викликаної його ставленням до Гелен.

Цього ранку я від’їжджаю до Відня, – сказав він, переконавшись, що її належно прийняли в готелі. – Доктор Донеллі може накладати пов’язки не гірше від мене. Тепер небезпека минула, і в мене немає причин залишатися; особливо тоді, коли ви так вперто бажаєте розповісти їй усе.

– Це єдина порядна річ, – відрубала уперто Меріон. – Вона має право знати… Гаразд, передайте вітання Джекові і скажіть йому, що я повернуся, коли Гелен більше не потребуватиме мене. Цікаво, чи вона мені пробачить!

– Сподіваюся, люба; але я би не плекав марних надій… Прощавайте!

Увечері він проконсультувався з Донеллі і відчув, що віддає свою пацієнтку в компетентні руки. Він зайшов до кімнати Гелени і застав її уві сні; узяв руку, потримав хвилину і вийшов, лише раз кивнувши сестрі, яка замінила Джулі. У приймальні він написав їй записку, дякуючи за виняткову "відданість та винахідливість" і додав істотну суму на знак вдячности (якою вона оплатила тримісячну відпустку у Швейцарії).

Примирення відбулося негайно і без зайвих розмов, як тільки Меріон прийшла наступного ранку. Вони розцілувалися і трохи поплакали. Джулі попросила дозволу піти і залишила їх самих.

– Гелен, люба, – прошепотіла Меріон у ту мить, коли зачинилися двері, – ти ніколи зможеш вгадати, хто зробив тобі операцію!

– О ні, можу, – повільно проказала Гелен, усміхаючись.

– Добре! Він думав, що зможе приховати це! Коли ти дізналася?

Вона засміялася, здригнувшись від болю.

– Учора він заговорив до мене по-італійськи.

– І ти впізнала голос?

– Умить.

– Він про це знає; я певна.

– Ну, мабуть, це станеться ще до вечора.

Перш ніж Меріон змогла відповісти, зайшов метушливий доктор Донеллі, ведучи за собою Джулі, і з усмішкою наблизився до ліжка.

Гелен питально зиркнула на нього.

– А хіба доктор Меррік не прийде сьогодні вранці, міс Крейґ?

Джулі похитала головою

– Він виїхав до Відня о сьомій, люба, – сказала Меріон. – Я розповіла йому, що хочу розповісти тобі про все – і він відразу зник!

– Як це скидається на нього!

Незвичайна здатність доктора Мерріка цілковито зосереджуватися на проблемі наукових досліджень частенько підводила його під час співпраці з доктором Арнштадтом. Віденський хірург видавався вкрай задоволеним, і тішився близьким товариством молодого американського колеги, але Боббі був надто стривожений і неуважний, щоби вповні скористатися такою нагодою.

Джек Досон відразу зрозумів настрій свого приятеля.

– Боббі, – порадив він одного раннього серпневого вечора, коли вони закінчували вечерю в низькому гриль-ресторані Ганґеля. – Не хочу втручатися, але думаю, що тобі варто поїхати до імперської столиці і взятися за свої справи. Ти стаєш вкрай поганим співрозмовником і, мабуть, якийсь важкий тягар лежить на твоїй совісті.

– Боббі поважно кивнув.

– Маєш рацію!.. Я їду… Завтра!

Меріон зосталася в Римі. Щоденні листи Джекові від неї розповідали історію досить таки марудної подорожі Гелен до одужання.

То був чудовий день у Відні – який став приводом для невеличкого вечірнього святкування – коли прийшла новина, що вона просиділа півгодини.

Спершу її привезли на кріслі на тінистий ґанок… Потім вона пішла на коротку прогулянку… Невдовзі вони обоє дійшли до Квіриналу, і щодня пополудні Геден сходила в сад у готельному дворі… Їздила автомобілем вечорами… Тепер вже не знайдеш і рубця… Гелен була така щаслива.

Уранці шостого серпня Джек і доктор Меррік провели Боббі. Після того як поїзд тихо виповз зі станції, Джек попрямував до телеграфної будки і відіслав телеграму до Меріон. Він не говорив їй, що від’їзд Боббі слід утаїти. Вона все одно не послухала би його. Їй набридли загадки.

– Угадай, хто приїде? – вигукнула вона, забігши до покою Гелен з телеграмою в руках.

– То коли він приїжджає?

– Завтра пополудні – приблизно о шостій!.. Хіба не чудово?

– Я їду, люба! Думаю, що не готова ще до зустрічі.

– Чому? Як тобі могло таке спасти на думку! Ти не можеш!.. Знаючи, що він у дорозі?… Він страшенно засмутиться!

– Але я не знаю, що він виїхав – тобто, офіційно… Мабуть, він не хотів