Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Брехуха.

Мир нічим не відрізнявся від іншого кайфу. Він не міг тривати довго. Це була ілюзія, щось, що можна вмить зруйнувати й назавжди втратити. Лише дві речі гарантують тобі безпеку: гроші та влада.

Грошей в Алекс не було. Але вона мала владу. Вона боялася її, боялася подивитися у вічі тій просоченій кров’ю ночі. Боялася, що жалкуватиме чи соромитиметься, що знову доведеться прощатися з Геллі. Та коли ж вона нарешті таки подивиться їй в очі? Дозволить собі пригадати. Можливо, у неї всередині щось поламалося та всохло, адже думка про те, на що вона здатна, викликала лише глибокий спокій.

Сірі мучили її ціле життя, жахливо його змінили, та по всіх цих роках страждань нарешті повернули їй дещо. Вони були її боржниками. І Алекс подобалося користуватися цією владою, подобалося навіть чуже відчуття Норта всередині. Вона насолоджувалася подивом на обличчі Ленса, на обличчі Лена, Полюбе. «Ви гадали, що бачили мене. Подивіться лишень тепер на мене».

— Тобі доведеться зняти одяг, — сказала Доус.

Алекс розстібнула джинси, намагаючись зачепитися пальцями за пояс. Рухи були повільними, біль їх ускладнював.

— Мені потрібна твоя допомога.

Доус неохоче відійшла від полиць і допомогла Алекс стягнути джинси зі стегон. Та, коли вони вже були на щиколотках, зрозуміла, що спершу потрібно роззутися, і Стерн довелося стояти в білизні, поки Доус розв’язувала та знімала з неї черевики.

Потім вона підвелася; погляд перестрибував з укритого синцями обличчя Алекс на витатуюваних на її стегнах змій, які колись мали близнючок на ключицях. Вона набила їх після того, як Геллі сказала, що в неї всередині живе гримуча змія. Алекс сподобалася ця думка. Лен хотів спробувати зробити їй татухи просто на кухні. Він купив собі машинку й чорнило онлайн і наполягав, що все це стерильне. Утім Алекс не довіряла ні йому, ні їхньому брудному помешканню, не хотіла, щоб він залишив на ній свої позначки — тільки не так.

— Можеш підвести руки над головою? — зашарівшись, поцікавилася Доус.

— Угу, — буркнула Алекс.

Навіть промовляти слова було складно.

— Я візьму ножиці.

Уже за мить дівчина почула клацання ножиць і відчула, як від шкіри відривається просочена кров’ю тканина футболки.

— Усе гаразд, — заспокоювала Доус, — щойно опинишся в тигелі, тобі одразу поліпшає.

Алекс збагнула, що плаче. Її душили, топили, били, знову душили та мало не вбили, але вона заплакала аж тепер, та й то через футболку. Вона купила її в «Тарґеті», перш ніж поїхати на навчання. Футболка була м’яка й гарно пасувала. Алекс мала небагато нових речей.

Голова здавалася важкою. Якби ж то вона могла заплющити очі хоч на хвилинку. На день. Дівчина почула, як Доус каже:

— Вибач. Я не можу опустити тебе всередину. Тернеру доведеться допомогти.

Хіба він уже повернувся із супермаркету? Вона не чула, як він повернувся. Мабуть, відключилася.

Щось м’яке торкнулося шкіри, і Алекс збагнула, що Доус загорнула її в простирадло, блакитне, з кімнати Данте. «З моєї кімнати». Господи, благослови Доус.

— Вона що, у савані? — пролунав голос Тернера.

Алекс змусила себе розплющити очі й побачила, як детектив з Доус виливають у тигель молоко з пакетів. Тернерова голова рухалася туди-сюди, наче поліційний прожектор, повільно скануючи все й усотуючи химерність верхніх поверхів. Алекс відчула, як пишається «Іль-Бастоне» арсеналом із шафками з різними чудернацькими дрібничками та кричущою золотою ванною в центрі.

Вона мала б залишатися мужньою, зчепити зуби попри біль, однак закричала, коли Тернер підняв її. Наступної миті тіло занурилося в прохолодну рідину, простирадло розгорнулося, кров прикрасила козяче молоко рожевими прожилками. Схоже було на м’яке морозиво з полуницею, те, яке продають з дерев’яною ложечкою.

— Не торкайтеся молока! — вигукнула Доус.

— Я намагаюся не дати їй потонути! — відгавкнувся Тернер.

Він схопив Алекс руками за голову.

— Зі мною все гаразд, — озвалася вона. — Відпустіть мене.

— Ви обидві несповна розуму, — буркнув детектив, однак дівчина відчула, як його руки розтиснулися.

Алекс із головою занурилася в рідину. Здавалося, наче прохолода молока просочується просто крізь шкіру, тамуючи біль. Вона якомога довше намагалася не дихати. Хотіла залишатися внизу, відчувати навколо себе молочний кокон. Утім, кінець кінцем пальці ніг торкнулися дна тигля, і дівчина виштовхнула себе на поверхню.

Коли вона виринула, Доус із Тернером загорлали на неї. Напевно, вона задовго не виринала.

— Я не тону, — заспокоїла Алекс. — Зі мною все гаразд.

І це була щира правда. Вона ще відчувала біль, однак він ущухав, думки здавалися чіткішими, а молоко теж змінювалося — ставало прозорішим і більш водянистим.

У Тернера був такий вигляд, наче ось-ось виблює, і Алекс подумала, що розуміє його. Від магії паморочиться в голові. Можливо, видовище з дівчиною, що була за крок від смерті й опустилася у ванну, з якої за кілька секунд виринула цілою та неушкодженою, стало зайвим колом на цих американських гірках.

— Мені час повертатися до відділку, — повідомив чоловік.— Я...

Він відвернувся й розмашистим кроком рушив до дверей.

— Здається, ми йому не подобаємося, Доус.

— Нічого страшного, — озвалася аспірантка, збираючи закривавлений одяг Алекс. — У нас і так уже забагато друзів.

Доус пішла, щоб приготувати дівчині щось поїсти, запевняючи, що після регенерації вона зголодніє як вовк.

— Не втопися, поки я повернуся, — попросила Доус і залишала відчиненими двері до арсеналу.

Алекс лягла на спину в тигелі, відчуваючи, як змінюється тіло — біль витікав з неї, а щось — молоко чи на що там воно перетворилося завдяки заклинанням Доус — наповнювало її. Вона чула музику, що лилася з крихітної аудіосистеми, — звук був такий шиплячий, що впізнати мелодію не вдавалося.

Дівчина знову з головою пірнула в молоко. Там було тихо, а коли розплющила очі, здавалося, наче вона дивиться крізь туман, спостерігаючи, як вицвітають залишки молока й магії. Перед нею замайоріли якісь обриси, поступово фокусуючись. Обличчя.

Алекс різко вдихнула, захлинувшись водою. Вона виринула на поверхню, кашляючи та відпльовуючись і прикриваючи руками груди. З води на неї дивилося відображення Нареченого.

— Ви не можете бути тут, — запротестувала дівчина. — Захист...

— Я ж