Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Легко торкаюся губами, щоб не помітив, не злякався. Сидить не ворухнеться, шкода, обличчя не видно. Де мені взяти сили на це чортове завдання?!
– Ох, ви тут... що ж не замкнулися? – чую голос Свелли, ледь стримуюсь, щоб не здригнутися, не відскочити від свого раба. Да вже, те ще видовище.
Піднімаю голову, повільно обертаюся до неї:
– Не замикається у вас, – відповідаю. Зазирни в сусідню, там твій братик розважається... Мовчу, звичайно.
– Так? Дивно, – оглядає двері, ручку. – І справді... потрібно буде майстру сказати. Гаразд, не буду відволікати.
– Та ми йдемо, – кажу. Не залишатися ж тепер. – Після пляжу пісок зайшли змити.
Дивиться противним поглядом, але нічого не дозволяє собі сказати.
Виходжу за нею, з трудом змушую себе не смикати нервово ланцюг. Не можу я, коли він ззаду на поводку йде!
– Ти вибач Селія, дурень він, – заводить Свелла.
– Так все нормально, – кажу. – Я вже охолола.
– Дякую, – відгукується. Мовчить, потім раптом тихо, акуратно цікавиться:
– Ямаліто... це, звичайно, не моя справа... Але ти... зі своїм рабом... Ти впевнена, що все під контролем?
– Звичайно, – відповідаю безтурботно і по можливості так само тихо. – Просто не хочу до кінця життя від усіх чоловіків шарахатися і через силу змушувати себе до них торкатися. Знаєш... – починаю імпровізувати, схилюсь до неї, шепочу щоб Антер не чув. – Коли твій Селій мене так наполегливо обіймав, ледве втрималася... Стільки спогадів, стільки думок, хотілося, чесно, відштовхнути, ударити, втекти... ну, не тобі пояснювати. Мені не подобається такий стан речей, Корнель дуже вчасно раба подарував – правильно порахував, тому тепер максимально використовую його, щоб впоратися зі своїми проблемами. Іноді навіть для того, щоб просто доторкнутися, доводиться збирати всі сили, але я це подолаю! І, знаєш, не бачачи обличчя – простіше.
Боже, Антере, сподіваюся, ти не розібрав нічого з цієї маячні, будь ласка...
Свелла киває розуміюче і навіть співчутливо – вірить.
– Боїшся, що він почує? – шепоче.
– Нема чого йому знати про мої слабкості, – тихо відповідаю. Знову згідно киває.
– Свелло, а в тебе медик є? Олінка тут захопилася, мітку моєму рабу поставила. А мені не подобається.
– З чого це вона? – піднімає брови Свелла.
– Так, бавилися, – сміюся.
– Зараз принесу, зачекай.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте», після закриття браузера.
