Читати книгу - "1793"

— Чорт забирай, скільки народу тут! Хоча й не дивно. Сьогодні на Гаммарбю відрубали голову якомусь типові, що вбив свою дружину. Після страти люди сюди в чергу стають — випити з чарки, якою пригощали смертника. Чув, обговорюють на вході. Кажуть, ніхто ніколи ще не бачив Мортена Гесса таким п’яним. Відрубав бідаці голову і на ногах не стояв. Не розумію, чому з усіх місць на світі ти вирішив зустрітися саме тут. Ти знаєш, що тут я сидів тієї ночі, коли витяг з Фатбурену Карла Югана? Начебто ціла вічність звідтоді минула.

Кардель подув на гарячий напій і швидко випив, майже не припиняючи говорити. Усміхається так широко, що з рота мало тютюн не випадає.

— Шкода, що ти не бачив. Стара Фреман найняла двадцять вдів, ті привели дітей і внуків, усіх, хто збанкрутував через аферу майбутнього начальника поліції, крадія їхньої вдовиної каси. Посадили їх в екіпажі, повезли до Екенсберґа в Ессінґені. Блум мені сказав, що Ульгольм має там провести останню ніч перед Стокгольмом. Ти знаєш, що я був на війні, але присягаюся: ніколи не бачив такої кровожерної команди. Устали рано-вранці, прийшли на місце, коли ще ніхто не прокинувся, а коли Маґнус Ульгольм — слухай, ну він і бридкий! — вийшов у двері, готуючись їхати, ми коней уже відв’язали й колеса з карети познімали. Йому дали пройти через весь двір, і лише потім він зрозумів, що щось не так. Не я буду, якщо це не вдова Фреман нюхом вчула гноїще. Першою грудкою гною вона, сліпа, влучила Ульгольму просто в лоба! Перука з голови злетіла! А він же одягнувся для церемонії, уяви тільки: хутряний комір, годинник на ланцюжку — аж до стегон висить. Як кинувся він тікати, — ніхто й не сказав би, що так швидко бігає, — то вже з голови до ніг був увесь у гною. Врятувався тим, що втиснувся у двері заїзду й замкнувся там. Але вийти ж не може! Баби і їхні нащадки стали ланцюжком навколо будинку і нікого не впускають і не випускають! Облога тривала до пізньої ночі. Правда, хтось примудрився послати хлопчака до міста, звідти прибула міська варта. Але можу з гордістю сказати, що своє завдання я виконав. А ти встиг за цей день зробити те, що хотів?

— Так, Жане-Мішелю. Дякую за все, що ти зробив. Я такого навіть не міг сподіватися.

— То ти вже закінчив з розмовами?

— Так.

Кардель схилився ближче:

— І причина злочину — розбите серце?

— Найдавніший мотив. Юганнес сказав правду: його виховували, щоб він став чудовиськом, і він ним став. Але любов лікує ненависть, і, покохавши Даніеля, він повернув свою людяність. А потім вирішив, що кохання було брехнею. Тоді чудовисько знову повернулося, і страшніше, ніж було до цього.

Кілька хвилин посиділи мовчки. Потім Вінґе спитав:

— Що далі робитимеш, Жане-Мішелю?

— Маю ще кілька незакінчених справ, треба доробити до початку нового 94-го року. Треба вирішити питання з мадам Сакс. Якщо знайду її. І ще є кілька людей, з якими хотів би поговорити. Не здивуюся, якщо работоргівець Дюлітц однієї ночі прокинеться від удару дровинякою по голові. А якщо матиму гарний настрій, то й братство Евменідів — цікаве завдання для того, хто зумів зупинити самого начальника поліції.

Вилив у кухоль все, що залишалося в глечику.

— Якщо випивка не відбере в мене весь час і увагу. Я знайшов одну корчму, де мені дуже подобається, і кредит допускають. Називається «Мавпа». А ти? Як будеш вести процес проти Балька?

Вінґе сидить мовчки. Кардель занепокоєно помічає, як швидко й поверхово дихає його друг, як запали щоки, утворивши ями з обох боків обличчя. Очниці стали ще глибші, і взагалі — щось у ньому змінилося. По плечах пробіг холодок.

— А ти змінився. І не від хвороби. Щось сталося. Щось недобре.

Голос Вінґе такий тихий, що Мікелеві довелося нагнутися вперед, щоб розчути.

— Коли я думаю про своє життя, Жане-Мішелю, бачу, як тісно переплелися причини й наслідки. Ідеали, яких дотримувався ще з дитинства, продиктували мої вчинки під час хвороби, якими я хотів полегшити страждання своєї дружини. А щоб полегшити свої страждання, я пішов до Нурліна й попросив дати мені роботу. Він мені допоміг. І коли попросив, щоб я допоміг йому, — я не знайшов сили відмовити. І так над мертвим тілом Карла Югана познайомився з тобою і аж до цього часу ми йшли однією дорогою.

Сесіл прокашлявся. Кардель нагнувся ще ближче.

— Що ти зробив?

— Життя — це насправді два шляхи, що йдуть у протилежному напрямку. Однією дорогою ведуть почуття, другою — раціо. Мій шлях був цей другий. Юганнес знав моє ім’я, чув, що про мене розповідають, і припустив, що я і далі йтиму шляхом раціо без будь-яких питань, як завжди це робив. І я впевнений, що йому все вдалося б, якби я не вирішив уперше в житті піти за почуттями.

Кардель безпомічно трясе головою, продираючись крізь зливу слів.

— Скажи мені нарешті, що ти зробив?

— Показав Юганнесу лист Даніеля Деваля, який ми знайшли в архіві Лільєнспарре. Лист, у якому Деваль відмовлявся від своїх завдань і зізнався, що покохав. Юганнес убив невинуватого. Чудовисько виявило, що має совість, що заслужило покарання і що більше не має підстав прагнути помсти всьому шляхетському станові. Я запропонував йому єдину з можливих угод. У камері поряд з Бальковою сидів Лоренц Юганссон, засуджений на смерть за вбивство своєї дружини. Уранці його мали везти на страту. Ім’я Балька ще не було записане в реєстрах Кастенгофа, я про це подбав, як ти знаєш. Я запропонував Юганнесові зайняти місце на пласі замість Лоренца. Він погодився. Я заклав свій годинник і віддав останні гроші охоронцеві, щоб той мені допоміг і мовчав про це. Коли приїхав транспорт по смертника, вивели Юганнеса Балька й відрядили на страту замість Лоренца Юганссона.

— Але лист Деваля був зашифрований. Як ти зрозумів, що він написав?

— Ніяк.

Кардель замотав головою, кілька разів глибоко вдихнув і видихнув. Вінґе вирішив пояснити.

— Час, який ти для мене виграв, пішов на вигадування нового шифру, за допомогою якого я вклав би в лист Даніеля Деваля потрібний сенс. Щоб Бальк прочитав і таки прийняв мою пропозицію. Це було непросто, Жане-Мішелю, забрало багато сили, але я таки зміг. Залишилося тільки поставити на листі якусь пізнішу дату. Дрібничка. Бальк не помітив різниці в почерку.

Сесіл повільно поставив на стіл кухоль, по вінця наповнений бренді.

— Кухоль перед тобою — той самий, який уранці піднесли Юганнесові дорогою до Гаммарбю. Остання випивка для засудженого на смерть. Він випив з неї он там,