Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Іствікські відьми 📚 - Українською

Читати книгу - "Іствікські відьми"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Іствікські відьми" автора Джон Апдайк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 88 89 90 ... 95
Перейти на сторінку:
кишечнику людини та інших хребетних тварин». Один із численних, прошу зауважити, не якісь один-два каліки, запхані десь у закуток Творіння, всі ж бо помиляються, а ціла купа, купа різних видів, аж подумати страшно, скаже хтось. Не знаю, як ви, всі, хто тут зібралися й не дочекаєтесь, коли я заткаюся й нарешті всядуся, але мене завжди захоплювали паразити. В негативному значенні. От до прикладу, вони бувають різних розмірів, починаючи від вірусів та бактерій, як ваша улюблена сифілісна спірохета, до стрічкових червів тридцяти футів завдовжки і круглих червів, таких великих, що можуть зайняти всю товсту кишку. Як правило, в кишечнику вони почуваються якнайкраще. Сидіти собі серед слизьких кавеликів у когось у тельбухах — от як їм ведеться найзатишніше. Ви навіть перетравлюєте їжу за них, тож їм навіть не потрібний шлунок, досить рота й очка, даруйте за мою французьку. Оце так-так, з якою ж винахідливістю наш старий добрий Великий Творець приклав Свою щедру руку до створення цих скромних, крихітних демонів. Ось, я тут дещо виписав, з Ен-цик-ло-пе-дії, як казав Джиміні Крікет[90], якби ще ж у цьому паршивому світлі можна було щось прочитати; Брендо, я не розумію, як вам це вдається, з тижня на тиждень. На вашому місці я б уже вийшов на страйк. О’кей. Годі клеїти дурня.

— Зазвичай кишковий круглий черв, розміром десь із графітовий олівець, відкладає свої яйця у фекаліях хазяїна; це доволі просто. Далі, не питайте як, у світі існує безліч антисанітарних умов, і, щойно ви виїжджаєте з Іствіка, ці яйця починають потрапляти вам у рот, і ви їх ковтаєте, подобається вам це чи ні. Вони вилуплюються у вашій дванадцятипалій кишці, крихітні личинки проникають у кровоносні судини крізь стінки кишки й мігрують до легень. Але ж ви не думаєте, що там вони й осядуть і житимуть аж до самої пенсії, правда ж? Ні, сер; любі друзі, ця маленька матка круглого черва прогризає собі шлях крізь м’якенькі капіляри в легенях, потрапляє в легеневі альвеоли й повзе по тому, що ми звемо дихальними шляхами вгору, де ви знову ковтаєте її!.. ви можете повірити, що ви такі дурні? А от уже прокатавшись ще раз, він остаточно осідає там і стає звичайним дорослим, роботящим круглим червом.

— Або візьмімо — потримайте, мої записки переплутались, — візьмімо таку чарівну крихітку, яка зветься легеневим сисуном. Її яйця потрапляють у світ, коли люди викашлюють мокротиння. — Ван Горн прокашлявся, аби проілюструвати. — Вилупившись у прісній воді, якої вдосталь у цих бридких, схожих на третій світ, місцинах, вони заповзають у певний вид слимаків, яких дуже вподоба`ють, уже в подобі личинки, я про легеневих сисунів, розумієте, про що я? Досхочу нажившись у слимаках, вони випливають і вгризаються у м’які тканини раків і крабів. А коли японці, чи хто там ще, їдять раків і крабів сирими чи недоготованими, як то вони люблять, вони потрапляють усередину, ці докучливі сисуни, і прогризають кишечник і діафрагму, щоб дістатися до давніх добрих легень і заново розпочати всю процедуру з мокротинням. А ще є такі пацани, як Diphyllobothrium latum, якщо я правильно читаю; це такі крихітні плавучі ембріони, яких спершу їдять водяні блохи, а водяних бліх потім їсть риба, а ту рибу їсть більша риба, і нарешті до справи береться людина, а тим часом ці мацюпусенькі монстрики, замість того, щоб розчинятися, прогризають собі шлях крізь слизові оболонки різних шлунків і процвітають. Оце так-так. І таких історій — вагон, але я більше не хочу втомлювати нікого чи, ну знаєте, перегинати палицю. Хоча ні, стривайте. Це вам треба почути. Цитую: «Echinococcus granulosus — один з небагатьох стрічкових червів, що паразитують у людині, доросла особина якого живе у кишечнику собаки, тоді як людина є одним із кількох хазяїв на стадії личинки. Окрім того, дорослий черв доволі дрібний, сягаючи в довжину три-шість міліметрів. Личинка ж, на противагу, також відома як гідатидна кіста, може досягати розмірів футбольного м’яча. Людина інфікується, — чіпляє їх, — під час контакту з фекаліями зараженої собаки».

— Тож ось вони ми, осторонь від фекалій і мокротиння, Людина, начебто створена за образом і подобою Господа, а стосовно крихітного Echinococcus — проміжна станція на шляху до собачого кишечника. Але не треба думати, ніби паразити не залазять одне в одного; ще й як залазять. Візьмімо, до прикладу, таку кралечку під назвою Trichosomoides crassicauda, про яку говориться, цитую: «Самка цього виду паразитує в сечовому міхурі щурів, а дегенерований самець живе в матці самки». Настільки дегенерований, що навіть Енциклопедія називає це дегенерацією. О, а як вам таке? «Певна форма сексуального форезу спостерігається в шистосоми під назвою Schistosoma haematobium; менша за розміром самка пересувається в черевному жолобку, гінекофорному каналі, самця». У книжці є малюнок, який я хотів би показати вам, добрі люди: рот на кінчику чогось схожого на палець, а ще той великий черевний сисун і штука, схожа на банан із розщебнутим зіпером. Повірте мені: це бридко.

А тим, хто вже засовалися на лавах (бо небо у верхніх шибках вікон заяскравішало, начеб коли світити ліхтариком через папір, а голівки мальв загойдалися й затрусилися на ясному вітрі, вітрі, який мало не перекинув Артура і Рея у східній протоці поблизу Дайєр-Айленду: Артур був незвиклий стернувати проворну яхточку без каюти; його серце почало стискатися; у його грудях залопотіла крильми пташка, а мозок швидко повторював: «Тільки не зараз, Господи, тільки не зараз»), здалося, ніби Ван Горнове обличчя, мотаючись туди-сюди серед сплутаних нотаток і якимось чином сліпе до погляду парафії, почало розчинятися, танути, перетворюючись у ніщо. Він намагався зібрати думки для болючої спроби підбити підсумки. Здавалося, його голос доноситься десь із глибокого підземелля.

— Тож, кажучи кількома словами, це вам, знаєте, не чистий скік тигра чи кудлатого, дружнього лева. Те нам продають із плюшевими іграшками. А от покладіть дитину спати з маленьким плюшевим печінковим сисуном чи волохатим тарантулом — от це вже щось більш до того схоже. Всі ви їсте. Те, як ви почуваєтесь ближче до вечора прекрасної літньої днини, коли перший джин з тоніком, ром з колою чи «Кривава Мері» починають свою роботу, розпушуючи синапси, і чудовий негострий сир із крекерами, викладений картковим віялом на тарілці, що стоїть на скляному столику на веранді чи біля басейну, Богом клянусь вам, добрі люди, саме так почувається і круглий черв, коли на нього звалюється велика пережована маса напівперетравленого стейку чи муґуґайпану. Він — таке ж

1 ... 88 89 90 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іствікські відьми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Іствікські відьми"