Читати книгу - "Весняна казка, Еммі Берн"

Яка ж була у мене радість коли я побачила , як матуся посміхається та протягує тремтячі руки для обіймів. Сльози вже текли по щоках , як же я давно не бачила її посмішки.  Так минуле лікування давало якісь малесенькі результати , та воно більше просто не давало хворобі розвиватись .

— Матуся- через сльози не можу нічого більше сказати , та думаю більше нічого і не треба. Так вона вже не відповість , та я все без слів все розумію.

Я розказувала мамі про навчання , про Марка і що фрукти це його подарунок . Мамі вони дуже сподобались , я закликала лікаря, щоб він показав які точно їй можна їсти.  Ми пригостили його ними також , на що він спочатку не погоджувався, але потім таки взяв .

— Вибачте , а ви не знаєте, а Загородському  щось із цього можна ? - лікар із здивуванням поглянув на мене.

— А ви йому хто? - через це питання я розгубилась, адже хто я йому .

— Просто наречена його внука , але мені б хотілось поділитись із ним також - я перевела погляд на фрукти , потім на маму вона ж також все розуміє із цікавістю нас слухає .

— Можете дати йому тільки банани , тому що у нього слабкий організм , і ми не знаємо що може викликати алергію . - ну хоч щось , думаю він буде радий увазі .

Беру банани поки не передумала, та направляюсь у палату дідуся . Стукаю спочатку, а потім заходжу . Дідусь не спить, це добре заходжу в середину , та зупиняюсь біля ліжка .

— Доброго дня ви мене пам'ятаєте? - на що дідусь просто киває . Можливо він також не може розмовляти .

— Можна біля вас присісти ? - і знову кивок згоди.  

— Я принесла вам банани , хотіла трішки більше , але лікар заборонив . Хочете зараз  ? - дідусь знову киває і я бачу як пусті очі наповнюються радістю . Схоже з ним мало розмовляють.

— Зараз тоді я вас нагодую - я почала по трошки годувати дідуся , мені здавалось що він дуже добрий та справедливий .

Я просиділа у нього майже годину, розказуючи про своє дитинство, навчання . Про Марка який він чудовий та хороший , що він дуже любить дідуся.  На його очах від моїх слів з'явилися сльози , і я зрозуміла що дідусь скучає за ним.  Від цієї картини моє серце розривалось від болю , хотілось якось порадувати його. Тому вирішила знову подзвонити до Марка , можливо він вже звільнився .

— Алло Марк ти зараз дуже зайнятий ? - хвилювання накриває мене з головою , хоч би не був, а то я також дуже скучила .

— Ні , але я ще на роботі - дивлюсь на дідуся у його очах стільки надії, що відступити я не буду .

— Потрібно щоб ти приїхав у лікарню , бажано зараз якщо можеш - надіюсь моя витівка не розізлить Марка.  

— З ким і що сталось? - у голосі стільки хвилювання, ну молодець Марі .

— Дідусь скучив за тобою , він простить, щоб ти приїхав - озвучую причину свого дзвінка , адже брехати що з кимось щось сталось низько.  

— Він це сам тобі сказав ? - дивне питання

— Звісно , він чекає на тебе.

— Зараз буду. Будь поряд з ним і нікому ні слова , що він щось говорив - але по факту дідусь і слова не сказав. Просто за роки поки мочить мама я можу розмовляти і розуміти людину і без слів.  

Хвилювання ставало все сильнішим, адже я переживала через його слова мовчати. Далі ми з дідусем мовчали він дивився то на стелю то на мене , я одразу ж йому посміхалась. Марк приїхав швидко , здається він біг , весь червоний швидко підійшов до ліжка . Та присів біля голови дідуся , напевно він хотів сам почути , але дідусь говорив на своїй тільки мені зрозумілій мові . Він тремтячою рукою провів йому по брові , та щоках.

— Він каже що дуже скучив за тобою - озвучую напевно очевидне , але Марк тільки переводить здивований погляд на мене .

Рука дідуся спускається спочатку до грудей Марка , а потім і до свого легенько малюючи коло на своєму серці.

— Він за щось вибачається перед тобою. Дідусь про щось дуже жалкує , та простить вибачення - бачу вдячний погляд дідуся.

— Мені не важко не дякуйте - сказати що Марк сидів у повному шоку , це нічого не сказати .

— Ходімо , нам потрібно поговорити. Ми зараз прийдемо - звернувся під кінець до дідуся, я бачила який він став розгублений через реакцію Марка .

— Ми повернемось , не хвилюйтеся ви так - дідусь вдячно киває , і я із спокійною душею йду за Марком в коридор .

Та він веде мене далі , ми заходимо у пусту палату.

— Як ти його розумієш ? Я думав він реально говорить, він же п'ять років так лежить. - а тепер шокована я .

— Тобто ти п'ять років не розмовляв із ним? Ось чому він так сумує - ну нічого, у нього тепер є я , і я буду часто навідувати дідуся.

— Ми думали , що він навіть не чує нас . Ти не відповіла як ти його розумієш ? - я відчувала як Марк стає злим , але це скоріше на себе, а не на мене.

— Моя мама також давно мочить , та я знала що вона мене розуміє , тому навчилась читати її емоції та спроби щось сказати. Не можу сказати що розумію все , але основний зміст сказати можу . І він дуже скучає за тобою , йому страшенно самотньо і він про щось дуже шкодує . - бачу як на очах Марка появляються сльози, та він швидко їх ховає . Мені хочеться підтримати його , тому підходжу та обіймаю міцно - міцно .

— Ти ж допоможеш нам спілкуватись ? - він міцніше затискає мене у свої обійми.

— Звісно, а зараз ходімо . Тому що дідусь думає що ти йому не вибачив . Ти ж вибачив ? - заглядаю у такі вже рідні очі, і у них бачу що так , але на підтвердження цього Марк киває та цілує мене в губи .

Я настільки не очікувала цього , що пару секунд просто не відповідаю , та коли проходжу до себе стараюсь відповісти. Мені здається що земля пішла з під ніг, якщо б мене Марк не тримав упала бо точно . У голові почало паморочиться, я мов у іншу реальність випала де був тільки він і я . Серце здавалось вистрибне від перенасичення емоцій які мов ураган вирували у середині. Мені здавалось я просто горю вся в середині, від цього поцілунку.  Мурашки не просто бігали по шкірі мені здавалось що вони проколювали мені маленькими списами , інакше я не можу пояснити свої відчуття. Марк перший розірвав поцілунок , у мене мов пелена була на очах, я дивилась йому в очі які здавалось також у тумані , та розуміла що з кожним днем я закохуюсь у цього хлопця.