Читати книгу - "Гра почалася, Sash Ko (Олександр Бондарчук)"

Ден тільки вийшов з душу готельного номеру, коли подзвонила дівчина з мосту. Готель був не крутий, але доволі пристойний. Адміністратор не ставив зайвих питань, ховаючи долари в кишені.

Тут був найкращий сон в його житті за останні декілька років.  Прокинувшись ранком, знайшов в кишені ще тисячу баксів. Монета дійсно генерувала гроші.

— Ден, я зробила це! — голос Лізи радісно лунав з динаміка смартфона. — Допоможеш поширити?

— Кидай. — Посміхнувся  Ден. —  Зробимо твою Барбі ще більш популярною!

Ліза прислала посилання на відео, яке вона зняла вдома, заховавши в кімнаті телефон з увімкненою камерою.

На відео мачуха Лізи,  мов оскаженіла,  кричала на неї останніми матюками.

Зазвичай мачуха постила фото та відео, де вона була в брендованому одязі, з крутих ресторанів, завжди нафарбована, як лялька. Загалом виставляла  себе в образі милої пафосної дівчини, яка любить шопінг, вишукане життя і свого чоловіка. Розповідає, як  той балує її подарунками і вихваляється сімейною ідилією у  відео  та фото в “сторіс”.

А на цьому відео обличчя білявки перекосило від гніву. Нафарбовані губи скривилися: виставили на показ ясна і зуби, зробивши обличчя схожим на морду скаженої мавпи, що гарчить і бризкає слиною. Оскаженіла блондинка дала ляпас Лізі. Дівчина прикривала руками обличчя і заплакала. На цьому відео закінчилось.

За декілька хвилин Ден та Ліза розповсюдили відео серед підписників мачухи та батька Лізи.  І народ в соцмережах  почав  робити свою улюблену справу — хейтити.

Ден тільки закінчив обідати  в номері, коли знову на екрані смартфону побачить ім'я  “Ліза”.

— Ден ти не уявляєш! Спрацювало! Сам її вигнав! — дівчина  тараторила, мов заведена, як тільки він прийняв виклик. — Але переді мною ще не вибачився, але це вже прогрес. Так, я  розумію, що якби не думка його друзів і знайомих, типу, а що подумають інші, то хрін би її випер.

Радісний голос дівчини підняв настрій  і йому.  В грудях відчув щось приємне і тепле. Усмішка сама осяяла лице.

— Бачив би ти її пику!— весело щебетала далі Ліза. —  Так її перекосило наче лайна наїлася, коли батько її вигнав. Ден, це щось неймовірне!

Слухаючі Лізу, Ден згадав її проникливі очі, які були сповнені смутку там на мосту  і в той же час такі незвично гарні. Він намагався уявити,  які її очі тепер.

— Ліз, це просто крутяк! — тільки і зміг відповісти на її потік слів. А потім, не очікуючи від самого себе,  запитав. — Давай може пересічемося сьогодні?  Вдень і при світлі.

***

Ліза і Ден  зніяковіло мовчки стояли  один проти одного. Вона хотіла обійняти, але не наважилася, а він лиш посміхався і розглядав її широко відкритими очима, ховаючи руки в кишенях.

— Ти, що бутік, пограбував? —  перша порушила мовчанку Ліза.

Стильні рвані джинси, трендові кросівки та яскрава футболка, що підкреслювала міцний торс контрастували з тим темним спортивним костюмом, в якому хлопець був на мосту. А ще, при світлі дня, виглядав старшим, гарнішим і геть не схожим на того неотесаного підлітка, що вмовляв її не кидатися в прірву. Лише чуприна рудого неслухняного волосся на голові лишилась не змінна.

— Виглядаєш офігезно. —  Бовкнув, у відповідь хлопець,  відводячи погляд.

— Дякую. — Ліза залилася рум’янцем.

 Обоє засміялися і зайшли в парк.

Дівчина дійсно виглядала яскраво: розпущене темне волосся, з закрученими локонами, спадало хвилями вії і підведені брови зробили очі більш виразними.

Десь хвилину йшли мовчки.

—  Ти вдень завжди так одягаєшся? —  Ліза, знову першою почала розмову.

—  Як?  — нахмурився хлопець.

—  Ну, типу стильно.

— Нє! Це  типу вперше. — Спіймавши запитальний погляд Лізи, додав. — Починаю життя з чистого аркушу і з нового шмаття. Старе викинув і прикупив ось нове.

—  В сенсі? — дівчина зацікавлено глянула на хлопця.

— Я, короче, звалюю скоро з цього грьобаного міста.  —  Потупив погляд Ден.

— Як? Нащо? — вистрілювала питаннями дівчина, здивовано зиркаючи на спохмурнілого хлопця. — Куди ти поїдеш?

— Та пофіг куди! — викрикнув Ден, немов вибухнув емоційною хвилею слів. — Не хочу бачити більше тої сраної квартири, маминих друзяк-алкашів. Та і яка вже мені  вона мама? Ніяка! Залишилась лиш тінь від неї! — замовк і відвернувся, змахуючи сльози з очей.

Ліза спочатку злякалась, а потім зрозуміла, що кричить він не на неї. Лає свою долю.

— Вважай мати померла разом з батьком. — Вже спокійно додав він. — А зараз це просто зомбі.

— Не кажи так!  От  моя мати реально померла!

— А в мене батько! Забула?

— Але то інше.

— Ліз, повір не інше, твій живий батько не кращий за мою живу матір!

Тепер витирала сльози дівчина.

Знову запала тиша. На цей раз заговорив першим Ден.