Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

— Стейсі, стій. Це ж був всього лиш жарт. Мені справді шкода. — Його голос справді звучав по іншому, але яка до біса різниця. Хай покається над своєю поведінкою, я маю і інші справи крім як миритися з його дитячою стороною.

 Сніданок в номер мені вийшов трішки дорожче ніж я планувала, але тут було без варіантів. Я просто хотіла спокійно поїсти. Запас моєї ініціативності я витратила вчора, тому сьогодні вирішила просто залишитися в номері і подивитися фільм, щоб поповнити свій внутрішній ресурс. З інтернетом були певні проблеми, тому я вибрала один з тих фільмів, що пропонував готель. Гола правда, мені сподобалось, я вдосталь посміялася, похвилювалася і просто насолодилася переглядом. На екрані вже були титри коли на мій телефон прийшла смс:
Джені: Буду біля твого будинку рівно о 8. Відмовки не приймаються, мені варто показати тобі як справжні люди розважаються.

Я: Я не проти. — Надрукувала я і закрила месенджер.

 Годинник показував 6:07, тому маючи ще багато часу в запасі я набрала повідомлення Розі.

Я: Привіт. Сподіваюся ти не надто ображаєшся за те, що я забула тобі вчора перетелефонувати, голова була трішки забита думками? — Натиснула відправити. Пройшло декілька секунд перш ніж повідомлення засвітилося як прочитане. І ще декілька перед тим як залунала мелодія дзвінка. Я підняла слухавку.

— Привіт ще раз.

— А я вже думала, що ти про мене забула. Уявити собі не можу, що з того часу як ти поїхала в цю незаплановану відпустку, ти жодного разу ще нормально зі мною не поговорила, а я впевнена, що тобі є що розповісти. Не то що мені, робочі будні так повільно і нудно спливають, здається з таким графіком я скоро здурію.

— Можеш сходити в наше улюблене кафе, можливо чашечка гарячого шоколаду зможе тебе розрадити.

— Думаєш я не пробувала? Звісно я замовила дещо міцніше, — почувся сміх з іншого боку телефонної лінії.

— Мені варто було б здогадатися.

— Так, а тепер давай перейдемо до тебе. Щось цікавенького сталося? Можливо знайшла собі якогось гарячого гавайця?

— Ні, це точно ні, єдиний чоловік який весь час опиняється поряд, це один бісячий англієць.

— Навіть так. Ну як там говорять від ненависті до к... — Я її швидко перервала.

— Навіть не смій закінчувати це речення. Я тобі вже говорила, що тут заради відпочинку, і не потребую жодної драми.

— Ну гаразд, чому ти така зануда? — Зітхнула вона.

— Зроблю вигляд що я цього не почула.

— Як завжди.

— Я бачу ти не зацікавлена в моїй розповіді?

— Все мовчу, мовчу. Можеш починати.

— Гаразд, почнемо з того який гарний океан...

 Ми проговорили до 7, після чого я ще 5 хвилин не могла покласти трубку вислуховуючи як сильно вона хоче йти зі мною сьогодні відриватися, але я забула забрати її з офісу коли планувала план втечі.

 О 7:10 я почала готуватись. Нанесла трохи рожевих кольорів на очі, підвела їх чорним, нанесла яскраво темно рожеву помаду на губи, нафарбувала вії, розпустила волосся лиш злегка заколюючи його з боків. І вдягла свою улюблену червону сукню з відкритою спинкою під неї туфлі з відкритою п’яткою і закритим носком. Взяла з собою маленьку чорну сумочку, куди закинула платіжку картку декілька купюр, якщо виникнуть проблеми з оплатою (обережність ніколи не буває зайвою), помаду якщо потрібно буде підправити контури і звісно телефон, без нього ніяк. Рівно о 8 пролунав стук в вхідні двері, я ще раз оглянула кімнату на наявність речей, що могла б забути. Все було в нормі, тому я рушила до вхідних дверей. Відразу за дверима мене зустріла неймовірно сексуально одягнена Дженіфер. Вона була в чорній укороченій сорочці, що виблискувала при променях світла, виріз був глибоким, але водночас залишав місце фантазії. Також в довгих чорних штанах, що розходились знизу, не прилягаючи до ніг. І в чорних туфлях, що робили її ноги дуже довгими в поєднані з такого крою штанами.

— Ваау, ти виглядаєш шикарно.

— Не краще ніж ти. — Зробила мені перехресний комплімент.

-— Дякую. Так які в нас плани на вечір? Мій одяг підходить?

— Більш ніж. А тепер поспіши зачинити двері, не варто втрачати жодної секунди. — Я швидко зробила як вона просила. І ми рушили стежкою до яскравих вогнів, яких з кожним кроком ставало все більше. А ж допоки не прийшли до яскраво освітленого відкритого бару, з величезним танцювальним майданчиком, звідки лунала гучна музика.

— Думаю на таких вечірках ти ще не була. — Сказала вона і впевнено рушила вперед. Я покрокувала за нею, намагаючись перекрикувати музику.

— Дженіфер здається це не надто вдале місце для спілкування.

— А от щоб напитися більш вдалого не варто й шукати. — Швидко відповіла вона. — І давай закінчимо з цими формальностями, можеш звати мене Джен або Джені, як тобі зручно. Просто Дженіфер мене кличе тільки шеф і моя мама коли чимось не вдоволена.

— Ооо, гаразд.

 Ми підійшли до барної стійки де майже не було вільного місця, всі стільці навколо були зайняті веселою молоддю.