Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Не чіпай, то на свята!, Слава Світова 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чіпай, то на свята!, Слава Світова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чіпай, то на свята!" автора Слава Світова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 70
Перейти на сторінку:
й радісно прокоментував Борис.

— Я буду на вулиці! — шарпнув на себе двері Серж, якому вже явно підгоріли нєрви від Боркиної поведінки.

— Я маю забрати там дещо, — промовила тітка й полізла на горище.

Борисові очі загорілися, і він уже, було, простягнув свою ногу знову до драбини, але я спинила його, смикнувши за рукав, і білками витріщених очей донесла меседж про те, що іноді треба мати якусь елементарну повагу й дати старшій людині, яка через сорок років доїхала нарешті додому, час і спокій. Відтак ми з Борисом теж вийшли на вулицю, де застали Сержа, який обшкрябував свої черевики об металеву шкрябачку — і так, і сяк! — явно отримуючи від цього задоволення. Побачивши нас, він вдав, що розминає руки й ноги.

«Ну шоооо ви тааам? Чого мовчите?!» — дзенькнуло повідомлення від Цвіти.

Я негайно відстрочила відповідь, аби не томити дитя: «Поки нічого не ясно. У мертвого Мирона були. Зараз у хаті. Золота не знайшли:)».

«Я намагаюся випитувати все у баби Гані. Тримайте ж мене в курсі!» — негайно прислала Цвіта у відповідь.

Минуло добрих десять хвилин.

— Ну де вона там запропастилася? — нетерпляче зайорзав Серж, бо вже явно знудився, а тому дістав телефон і почав переглядати тіктоки дотепних вчителів англійської мови (насправді — ні, не дотепних).

— Вивчаєш жарти напам’ять? — підколов його Борис.

— Ебаут іт кант бі енд ленгвідж[1],— реготнув Борис.

— Бред оф сів кейбл![2] — Бориса вже було не зупинити.

Раптом він вкляк, витріщив очі від якоїсь страшної здогадки й підвів голову до даху хати.

— А шо як вона там повісилася?! — і Борис повернув до нас сповнені жаху очі.

— Кгхмгзб! — хрюкнув Серж нервовим сміхом. — Ти дурне? Людина в такому віці перлася три дні на перекладних в Україну, шоп тут повіситися?! Ти реально дурне.

— Піду гляну, — включила я голос розуму, але серце вже калатало від Борисових фантазій.

Я перелякано зайшла у хату.

— Тітко Мальво? — гукнула я.

У відповідь тиша. Але ж, мабуть, вона на тому горищі мене не чує.

— Тітко Мальво? — випхала я свою голову й носа у квадратний отвір горища.

І обледеніла.

Тітка Мальва незворушно, наче мумія, сиділа на якомусь куцому ослінчику, щоками її котилися сльози, а на колінах у неї звивалася велетенська чорна змія!

Мені закололо в п’ятах і потемніло в очах і тільки дивом я втрималася на тих сходах, щоб уже за мить, коли гаряча хвиля страху відхлинула мені від голови, зрозуміти. Змії не водяться взимку. Змії також не бувають волохатими. А на колінах у тітки — та сама її дівоча коса, яку колись давно вона відрізала на знак протесту перед від’їздом з України.

— Я знайшла її, — прошепотіла тітка, притискаючи свою косу до грудей, і шморгнула носом. — Я її знайшла.

***

Ми вступили в баби Ганіну хату аж по обіді. Тітка Мальва так і тримала свою косу в руках, Борис із Сержем здригалися щоразу, як дивилися на неї. «Воно ж як із фільмів жахів, слухай», — шептав мені Борис на вухо ще дорогою зі старої тітчиної хати до автівки. Баба Ганя, як побачила, сплеснула руками й швиденько перехрестилася тричі, приказуючи своє коронне «свят-свят-свят».

— Бачиш, Ганю, не дарма мені той сон снився. Дочекалася таки мене моя коса, дочекалася.

І тітка, в чому була, взута й одягнена, мовчки сіла за стіл.

— Так, хлопці, ану-но, біжіть врубайте ногу на холодець, бо баба вже не годна тим тузати. Отамо сокира лежить на віранді, а нога в мисці на кухні. Там на дворі пень стоїть, один рубає, другий збирає…

Борка витріщився на бабу Ганю, бо очікував, що вона ж його, найменшенького, зараз мала б якнайшвидше голубцями нагодувати, а не відправляти сокирою махати.

— Шо ти, Борка, на мени дивися, скажи спасібо, шо курці голову рубати не посилаю, а тіко ногу свинячу на холодець.

Борис шумно видихнув і пішов на веранду шукати сокиру. Серж поплентався на кухню й уже за мить вийшов звідти з синьою полив’яною мискою й ратицею, що стирчала з неї догори.

— Йдіть-йдіть, хлопці, а ми собі, дівчатка, тутай у хаті будем собі шось рихтувати, — баба Ганя підморгнула нам і витягнула шию подивитися, чи повиходили вже хлопці й чи зачинили за собою двері.

Я тим часом принесла з кухні маленькі келишки й лімончело, а також грейпфрутовий сік для Цвіти.

Баба Ганя сіла напроти тітки Мальви.

— Но, і шо будеш робила з тою косою? Може, спали її, га? Під холєру? Шо було, те було, га? І прахом сплило, чи як там кажуть?

Тітка Мальва смутно всміхнулася крізь сльози.

— Може, й спалю, Ганю. Але спершу мусіла поплакати собі над нею.

Ми випили своє лімончело. А тітка Мальва почала стиха говорити. Вона розказувала про те, як плакала на горищі своєї старої, порожньої хати, яка стільки років простояла пусткою, тримала свою косу й плакала отакими сльозами за молодістю, що минула, і мріями, яким не судилося здійснитися, і дорослим життям у чужій країні, яка так ніколи й не стала по духу своєю, про любов, яка була несправжньою, бо, виявляється, можна говорити одне, а робити інше, про рану, яка зарубцьовувалася роками, але тут, в Україні, знов почала кровити; про чоловіка, якого ніколи по-справжньому не любила, але за якого вийшла заміж, бо він теж був українцем і був господарем, а вона думала, що поруч із господарем буде їй добре, і прийде відчуття того самого дому… Про сина, з яким із пелюшок говорила українською, але який взяв і несподівано настільки асимілювався, що став канадійцем, і про внуків, які з українських слів знають тільки «добре» і «чому». Тітка плакала й говорила, що з моменту, як вона проти власної волі поїхала з України, все пішло не зовсім так, як хотілося і як мріялося…

Ми уважно слухали й не перебивали. Цвіта свердлила бабу Ганю дивним поглядом.

Баба Ганя м’ялася й комизилася на місці. Цвіта подивилася на бабу Ганю тим самим вчительським поглядом, який вона перейняла у свого тата, і прошипіла крізь зуби: «Ну ж бо!».

Я не розуміла, що відбувається.

Баба Ганя зітхнула. Повільно витягла із надр свого квітчастого халата якийсь папірець і простягнула його тітці Мальві. Та здивовано подивилася на папірчик і підвела на бабу Ганю заплакані очі.

— Що то є, Ганю? — стиха спитала.

— Письмо тобі, — стиха відказала баба Ганя й сховала погляд, — од Мирона.

Тітка Мальва закам’яніла.

— Ше тоді, як ви забралися вже

1 ... 8 9 10 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чіпай, то на свята!, Слава Світова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Не чіпай, то на свята!, Слава Світова» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чіпай, то на свята!, Слава Світова"