Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смарагд 📚 - Українською

Читати книгу - "Смарагд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смарагд" автора Валентина Миколаївна Мастерова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 69
Перейти на сторінку:
від поцілунків. Ще не знав жінки, але бажання вибухнуло, коли Софія поклала руку на юнацьку плоть. Невміло обнімав податливе тіло, невміло кохався, натомість відчув сором і розчарування.

Уранці до кімнати зайшов Симон, посміхнувся привітливо:

— Еге-гей: ґраст[1], ґраст, ґраст і загнузданий, — промовив напівжартома. — Доведеться женитися.

Данило, що при появі Симона спалахнув від сорому й натягнув ковдру по саму шию, тепер схопився з ліжка, злякано втупився в нього:

— Чому женитися? Я ще не хочу женитися.

Обличчя Симона з привітного зробилося суворим.

— Як це не хочеш? Подивися на постіль! — Згріб рукою ковдру — на білому простирадлі зрадливо «цвіли» червоні плями. — Хлопчику, ти наш зять, і не роби дурниць — ти наші закони знаєш.

Данило знав. І знав, що увечері зійдуться родичі Симона, яким буде об’явлено, що він їхній зять. У цю мить юнак ненавидів Софію і всю її рідню й почувався так, як почувається кожна істота, загнана в пастку.

— Нічого, що молодий, — Симон розумів, що відбувається з хлопцем. — Зате багато встигнеш. Хочеш — будеш у ресторані співати, а ні — влаштую офіціантом. Матимеш такі гроші, які твоєму батькові й не снилися. Молодим матимеш, а не тоді, коли роки ударять по загривку. За домівкою не жалкуй — ти там зайвий.

На ці слова у Даниловій свідомості щось болісно ворухнулося. Покірно сів на ліжко й опустив голову — хіба він не знав, що зайвий, скільки себе й пам’ятає, це відчуття жило у ньому.

А Симон не жалів майбутнього зятя:

— Не малий уже — час знати, що Марта тобі не мати. — Несподівано замовк, побачивши, як Данило змінився на обличчі, і подумки пожалів, що сказав зайве.

Данило підвів очі, глянув на Симона.

— А хто моя мати? — У горлі перехопило, і голос прозвучав хрипло, немов простуджений. — Де вона?

— Циганка, а ти як думав? — відповів Симон і замовк. «І треба ж було ляпнуть, — дорікав собі подумки. — Тепер іще й перед сватом лупати доведеться». Григорія він вважав своїм сватом уже в той день, коли вони порозумілися. Хотів його сина мати собі за зятя, але самого не поважав. Циганські закони не прощали зради, а Григорій зрадив не тільки Ізабеллу, не тільки своїх синів — він зрікся свого роду, коли той, бідуючи, ходив від села до села. І тепер позаздрив на їхнє заможне життя і вже вдруге зрадив сина. Він і сам брав участь у цій зраді, але ж то робив заради своєї дочки, яка безнадійно засиділася у дівках. І ще думав, що робить добро Данилові, приймаючи у сім’ю такого голодранця. Треба лише підрізати крила цьому голубкові, аби не випурхнув із рук. І він почав розповідати…

Данилові здавалося: все, про що розповідав Симон, давно знав, але не словами, а серцем. Після розповіді сидів у кімнаті, голова схилилася на груди. Несподівано відчув у собі дивну любов. Вона зринала з пам’яті, з кожної клітини його єства і наповнювала душу тугою — то була любов до матері.

Коли від серця відкотилася перша хвиля болю, почав думати, що йому робити зараз. Хотів іще поговорити з Симоном, але нікого вдома не було, тільки старший брат Софії — Стефан — весь час мовчки виринав за спиною. Не ховаючись, стояв і дивився на Данила чорним розбишакуватим поглядом. Дань спробував вийти на подвір’я і відразу злякано зачинив перед собою двері — по двору бігала вівчарка, спущена того дня з ланцюга. Спитав у Стефана, де Софія, але той у відповідь лише глянув на нього насмішкувато і замугикав якусь пісеньку.

Увечері будинок зробився гамірним і багатолюдним. У вікно Дань бачив, як Симон замкнув хвіртку, потім покликав пса і взяв на ланцюг. Подумки відзначив, що собача будка стояла трохи вбік від єдиного місця, де можна було перелізти через паркан.

Коли Симонові родичі розсілися за столиками, Данило скривився і неголосно застогнав.

— Що тобі? — стурбовано запитав Симон.

— Живіт заболів, — пошепки відповів юнак і ще більше скривився.

— Може, дати чогось перепаленого? — занепокоївся майбутній тесть.

— Ні, я в туалет схожу, — прошепотів Дань, червоніючи. Симон на те лише мовчки кивнув.

Хлопець швидко підвівся, за ним так само швидко підвівся Стефан.

— Ти чого перевзуваєшся? — запитав підозріло, коли той зняв домашні капці й почав взувати свої туфлі.

— Не втечу, — буркнув Данило і сердито глянув на молодого цигана. — Ніч на дворі, не по килиму ж піду.

Ступив кілька кроків, як перед ним загарчала вівчарка.

— Собачко, цить, — обізвався до неї лагідно. — Я ж не роблю нічого поганого.

Але собака загарчала ще голосніше.

— Ти в туалет пішов чи дратувати Альму? — гукнув нетерпляче Стефан.

Данило не відповів. Через деякий час Стефан знову обізвався:

— Ти там скоро?

— Ще трохи, — і застогнав так, наче й справді щось йому боліло.

Стефан плюнув зневажливо й пішов у будинок. Щойно за ним зачинилися двері, Дань несміливо ступив до паркану. Альма рвонулася навздогін, та все ж ланцюг зупинив її, і через мить юнак був уже по той бік високої загорожі.

До залізниці біг, не спиняючись, — боявся, що можуть перейняти. Побачив на платформі потяг і кинувся до вагонів. Але без квитка його ніхто не пускав.

— Циган? Ану йди звідси! — проганяли провідниці у потертих залізничних формах.

Біля останнього вагона стояв провідник із шапкою рудого волосся і сонним обличчям.

— Дядечку, — кинувся до нього Данило, — пустіть мене — я вам усю дорогу слугуватиму. Що хочете, робитиму, тільки візьміть заради Бога.

— Циган? — і провідник заступив собою вхід до вагона. — Ти ж мені всіх пасажирів обчистиш.

— Я? Ні! — Данило вчепився рукою в поручень, бо в цей час потяг рушив. — Візьміть, бо впаду під колеса!

— Чортів циган, залазь, — ухопив його провідник за руку, — бо ще й справді упадеш. — У вагоні глянув Даню в обличчя: — Наче й циган, а очі… Ти, може, який грузин?

— Я сам не знаю, хто я, — стомлено відповів Данило, — але не злодій — це точно.

Від провідника дізнався, що їдуть до Львова, потім — до Києва, і зрадів. Розносив пасажирам чай, підмітав у вагоні, аж поки його не побачив начальник потяга.

— А це що за явлєніє? — запитав здивовано. — Ти що тут робиш?

Данило йшов йому назустріч із віником і відром. Начальник ухопив його за рукав і повів до провідника:

— Хто це?

Той глянув на Данила і винувато провів рукою по рудій шевелюрі:

— Та… племінник мій. Везу ось із Рахова додому.

Начальник потяга недовірливо подивився на нього й на Данила:

— Щось він

1 ... 8 9 10 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смарагд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смарагд"