Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маріупольський процес 📚 - Українською

Читати книгу - "Маріупольський процес"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маріупольський процес" автора Галина Костянтинівна Вдовіченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 61
Перейти на сторінку:
їй ум за розум, як почне допитуватися, де її пальто з каракулевим коміром… Хто узяв? Куди поділося? А Ольга його бачила лише на старій чорно-білій знимці, там, де баба Аня ще молодиця.

– Чого Роман у вас там на припоні? – повертається Валька до того, що її цікавить.

– Уже й познайомились? – Ольга їй з іронією. Не зізнаватися ж, що дотепер не знає його імені. – Ну на припоні. А ти хотіла, щоб він там прогулювався у панамі і пляжних бермудах?

Ользі неприємні ці розпитування. Вона й собі не зізнається, що дає можливість цьому контуженому трохи прийти до тями, віджити. Братові, як запитає, скаже, що Циклоп сьогодні ремонтував соковитискачку, хто там перевірить, складний ремонт чи ні, результат є – і добре.

Звичайно, він їй потрібний для роботи. Бо хто допоможе? Вона не дозволить, щоб гриб поглинув будинок. Хай там як, а цього вона не допустить.

Ольга навіть пальці загинала, перелічуючи Вальці, що треба зробити для порятунку кімнати, а отже й усієї хати.

– …І цей Роман, – ставить крапку в поясненнях, – щойно зможе, одразу візьметься до роботи. З Вітька, ти знаєш, господар ніякий, тепер ще й тягається зі своєю війною. А тут чоловічі руки потрібні… Ясно?

– Ясно, – погоджується Валька-Самореклама. – Усе мені ясно. Кому ж чоловічі руки не потрібні?…

Дивляться одна на одну, усміхаються.

– Чого ти либишся, як сучка в пасльонах? – цікавиться гостя.

– Слухай, Валько… Тобі одне в голові! Я радію, бо Вітьок пообіцяв привезти пісок та щебьонку… Ну чого ти знову?… А цемент ще раніше купив. Дід Петро підказав загорнути мішки у целофан і сховати в сарай, на колоди. Тепер і цемент піде в хід, і целофан. Справа за руками.

– Ага, – погоджується Валька-Самореклама. – Вірка Сужинська по телевізору чула, що нацгвардійцям, як нас захоплять, даватимуть тут землю і по два раби, – в очах у Вальки стрибають бісики, – а ви, я бачу, на випередження працюєте.

– Ти щось хотіла? – зупиняє її Ольга й береться за клямку: досить, мовляв, затрималася ти, сусідонько.

– Часникодавку, – й собі прибирає усмішку з обличчя Валька. – Я вже другу зламала. Бий її сила божа, такі нікчемні роблять, боїшся як слід натиснути. Завтра поверну.

8

Хлопці біля Вальки чомусь не трималися. Із нею загравали, жартували, спалахували блискавичні симпатії, Валька декому не відмовляла у взаємності, її возили в посадку, подалі від чужих очей… Але надовго біля неї ніхто не затримувався. Чоловіки тікали, зникали без попередження, танули у ранкових та вечірніх туманах без жодних пояснень. Незважаючи на безсумнівну привабливість Вальки, на її пухку нижню губу та міцненьку пропорційну фігуру, яку старші жінки проводжали на вулиці схвальними поглядами: ловка дівка!

Не в останню чергу причиною Вальчиної самотності могла бути її непереборна пристрасть до самореклами. Хоча, можливо, і навпаки. Можливо, ця її особливість розвинулася в результаті нетривких любовних зв’язків, що залишали гіркий післясмак-запитання «Чого він пішов?». Можливо, недолугі дофантазовані історії про неабияку власну сексуальну звабливість вона повторювала задля того, аби не втрачати віру у свою жіночу долю.

Історії були прості, брутальні й чуттєві. «Оце б тебе завалити зараз у посадці…» – далі йшло кілька відвертих подробиць, Валька повторювала їх, повернувшися з міста, з удаваним обуренням. «Ото нахаба, – пускала очі під лоба. – Випадковий зустрічний. Отак просто на зупинці й запропонував, прикинь!» Своїми сумнівними трофеями вона щедро ділилася з багатьма, у першу чергу з Ольгою, ще й у присутності Вітька й Сашка. Їхні палаючі вуха їй не заважали, навпаки. Хлопці, слухаючи, гиготіли, давали поради, що варто було відповісти черговому вуличному кавалеру.

«“У такі цицьки зануритися б своїм великим носом – а там хоч би й задихнутися, не шкода!” Як тобі зізнання?» – повідомляла Валька. – «Це хто таке казав?» – запитувала Ольга. – «Якесь одоробло у райцентрі, – підхоплювала Валька, – очі на мене вилупив, а тоді й видав».

Валька старша від Ольги на шість років. Стигла сливка у самому соку, перезріла дівка – за сільськими мірками, а життя розділити ні з ким, щойно хтось намалюється поруч, як, скориставшись її готовністю до змін, за кілька днів вже й дає задньої.

У Вальчиних переказах чоловіки виглядали сексуальними велетнями, які безсоромно озвучували свої невибагливі еротичні вигадки. «У черзі стою, – хвалилася вона, – чую шепіт: отак би взяв твою задницю двома руками й прилаштувався зі спини».

При Ользі ніхто такого Вальці не говорив, а може, вона просто не чула. Але вважала, що у такий нехитрий спосіб виявляло себе у Вальці безневинне бажання подобатися чоловікам. Сусідка нестримно вигадувала нові випадки з непристойними пропозиціями та двозначними натяками від знайомих і незнайомців. Нікому не роблячи зла, вона поринала у брутальні фантазії – свої чи чужі, вже не мало значення.

Подумки Ольга виправдовувала Вальку: та прагнула земного кохання, хотіла вийти заміж, народити дітей, а доля її розчаровувала повсякчас, проте не збивала з узятого курсу. Натомість прізвисько Валька-Самореклама ходило за нею, як тінь сонячного дня.

Одного дня Валька здивувала Ольгу – не так тим, що дала відкоша, і кому – Бучі! – як тим, що навіть не згадала про ту коротку розмову. Того дня Вітьок із Сашком спішили до старого «жигуля» біля воріт (це невдовзі у них з’явилися іномарки, «відтиснуті» у тих, хто не хотів воювати за ДНР). За кермом сидів незнайомець, Буча спостерігав із пасажирського місця у прочинене вікно, як Валька несе у фартусі торішні горіхи, наближається до сусідських воріт, береться за клямку хвіртки. Ольга чула з-за паркана Бучин голос, уривок грайливої, доволі безневинної фрази, і відповідь Вальки: «Якщо кожному давать, поламається кровать».

Валька нічого їй не розповіла про цю зустріч, хоча це було б у її стилі – додати кілька колоритних деталей до реального діалогу. Натомість, коли у розмові спливло ім’я Бучі, Валька цвиркнула вбік:

– Гидота!.. Чула, як він свою Жульку вбив?

Ольга чула. Весною до безпородної собаки Бучі занадилися довколишні кобелі. На город забігли, щось там потовкли. Буча від того впав у нерви, зачинив Жульку у сараї, а тих кавалерів різнокаліберних розігнав пострілами. Пси повтікали, але за кілька годин знову прибігли. Ось тоді Буча й оскаженів, запхав Жульку у мішок, заніс у бур’яни і привалив шлакоблоками. У заростях амброзії виріс помітний кам’яний терикон. Баба Галя зі свого городу бачила, як це узвишшя ще з годину рухалося – терпляча Жулька довго мучилася, перш ніж померти.

У Вальки Буча викликав огиду, чи не єдиний з усіх чоловіків навколо. Здоровий, нічогенької такої

1 ... 8 9 10 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маріупольський процес», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маріупольський процес"