Читати книгу - "Чорна стріла"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Добрий Діку, прости мене! — вигукнув Метчем. — В тебе найдобріше в Англії серце. Я жартував. Прости мене, дорогий Діку.
— Дурниця, — відказав Дік, збентежений теплотою в голосі свого супутника. — Все гаразд. Я, слава Богу, не вмію ображатися.
В цю мить вітер, який дув їм у спину, доніс до них звук сурми, що долинав з табору сера Деніела.
— Тихше, — сказав Дік, — чуєш, сурма.
— Вони помітили, що я втік, а в мене нема коня! — зауважив Метчем і смертельно зблід.
— Чого ж тобі боятися, — заспокоїв Дік. — Ти набагато їх випередив, і ми майже біля перевозу. До того ж, мені здається, коня немає в мене, а не в тебе.
— Леле, — вигукнув утікач, — мене спіймають! Діку, добрий Діку, допоможи мені хоч трохи!
— Та що тебе так непокоїть? — спитав Дік. — По-моєму, я весь час тобі допомагаю. Мені аж сумно стає від того, що ти такий боягуз. Але слухай, Джоне Метчем, якщо тебе справді так звуть. Я, Річард Шелтон, присягаюсь, що б не трапилось, допомогти тобі дістатись до Холівуда. Хай покинуть мене святі, якщо я покину тебе. Ну, забудь страх, сер Зблідле Обличчя! Дорога тут краща, дай коню острогів. Швидше, швидше! За мене не турбуйся, я бігаю, як олень.
Кінь пішов риссю, але Дік не відставав. Так вони проминули болото і під'їхали до хатинки перевізника на березі річки.
Розділ III
НА ПЕРЕВОЗІ
Широка, з повільною течією і мулка річка Тілл витікала з боліт і котилась до моря, огинаючи в цьому місці кілька десятків болотистих, порослих лозою острівців.
Річка була каламутна, але цього ясного веселого ранку все навколо здавалось чарівним. Вітер вкривав її брижами, а в тихих місцях відбивалися цяточки блакитного неба. Стежка вела до маленької бухти, на березі якої у затишку стояла зроблена з хмизу і глини хатинка перевізника. На її покрівлі зеленіла трава.
Дік підійшов до хатинки і відчинив двері. Всередині на старому брудному коричневому плащі лежав перевізник і тремтів. Це був великий на зріст чоловік, але худий і виснажений хворобою; його трусила болотна пропасниця.
— А, мастере Шелтон, — промовив він. — Хочете на той бік? Погані часи, погані часи. Будьте обережні. Тут скрізь бродить ватага. Ви б краще їхали через міст.
— Ні, я дуже поспішаю, Х'ю-Перевізнику, — відповів Дік. — В мене немає часу.
— Ну й упертий ви, — сказав перевізник, підводячись. — Вам дуже пощастить, якщо ви без неприємностей дістанетесь до Танстольського замку, але мовчу. А це хто? — спитав він, зупиняючись на порозі хатинки і жмурячи очі.
— Це мій родич, мастере Метчем, — відповів Дік.
— Здрастуй, добрий перевізнику, — сказав Метчем, що вже зліз з коня і вів його за собою. — Будь ласка, спусти човна, бо ми дуже поспішаємо.
Довготелесий перевізник все ще уважно дивився на нього.
— Чорт забери! — вигукнув він нарешті і зареготав.
Метчем страшенно почервонів і здригнувся, а Дік сердито схопив нечему за плече.
— Як ти смієш, грубіяне, — крикнув він. — Займайся своєю справою і не смійся з людей, знатніших за тебе!
Х'ю-Перевізник, бурмочучи щось собі під ніс, відв'язав великого човна і відштовхнув його від берега. Дік завів у човен коня, слідом за ними заліз і Метчем.
— Яке ж ви ще дитя, мастере, — сказав Х'ю, посміхаючись. — Схоже на те, що помилились міркою, коли вас робили. Ну, мастере Шелтоне, я до ваших послуг, — додав перевізник, беручись за весла. — Навіть кішці дозволяється дивитись на короля. Чому ж мені не глянути на мастера Метчема?
— Гей ти, перестань! — наказав Дік. — Берись за діло.
Вони виїхали із затоки, і перед їхніми очима відкрилась вся ширина річки. Раз у раз зустрічались острівці, довкола тяглись глинисті відмілини, колихалась лоза та очерет. Водний лабіринт здавався безлюдним.
— Пане, — сказав перевізник, направляючи човна одним веслом, — я чув, що на острові засів Джон Болотний. Він ненавидить усіх прибічників сера Деніела. Може, слід проплисти вгору і висадити вас на відстані польоту стріли від стежки? Вам краще не зв'язуватися з Джоном Болотним.
— А він теж з цієї зграї? — спитав Дік.
— Цього я сказати не можу, — вів далі Х'ю, — але, як на мене, я поїхав би вгору, Діку. А що, коли в мастера Метчема влучить стріла, — і він знову засміявся.
— Ну що ж, їдь вгору, — відповів Дік.
— Тоді послухайте мене, — мовив Х'ю, — зніміть свій арбалет, натягніть тятиву, отак, добре; тепер накладіть стрілу, цільтеся в мене і дивіться із злістю.
— Нащо це? — спитав Дік.
— Я не маю права перевозити, хіба тільки під загрозою сили, — відповів перевізник, — бо інакше, коли Джон Болотний дізнається, що я перевіз вас добровільно, мені буде кепсько.
— Хіба негідники так знахабніли, — спитав Дік, — що розпоряджаються перевозом, який належить серу Деніелу?
— Запам'ятайте мої слова, — прошепотів перевізник і підморгнув. — Сер Деніел неодмінно втратить владу і силу, його час минув. Він неодмінно покотиться вниз.
І Х'ю наліг на весла.
Вони довго пливли вверх по річці, потім завернули за один з острівців і обережно попливли протокою вздовж берега. Х'ю тримався середини річки.
— Ось в цьому місці я мушу висадити вас, — сказав він.
— Тут немає стежки, — зауважив Дік, — тут лише болота і трясовина.
— Мастере Шелтон, — відповів Х'ю, — я турбуюсь про вас і тому не наважуюсь везти вас далі. Він весь час стежить за перевозом з луком у руках. Всіх прибічників сера Деніела він підстрілює, як кроликів. Я чув, як він поклявся розп'яттям не випустити живим ні одного прибічника сера Деніела. Якби я не знав вас здавна, ще отаким малям, то нізащо б не повіз, але в пам'ять про давні часи та через те, що з вами оця іграшка, яка не годиться для ран і війни, я ризикнув своєю нещасною головою, щоб перевезти вас. Тож задовольніться цим, бо більшого я не можу для вас зробити, клянусь спасінням душі!
Х'ю ще не встиг скінчити, схиляючись над веслами, як раптом серед ліз на острові хтось голосно закричав і почувся тріск, наче лісом, не розбираючи дороги, продиралась якась дужа людина.
— Щоб ти згорів! — вигукнув Х'ю. — Він весь час був на острові.
Перевізник швидко повернув до берега.
— Погрожуйте мені луком, добрий Діку, погрожуйте, щоб видно було, — попросив Х'ю. — Я намагався врятувати ваші шкури, тепер рятуйте мою!
Човен з шумом влетів у зарості лози. Метчем, блідий, однак рішучий і спритний, за помахом руки Діка скочив за борт човна
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорна стріла», після закриття браузера.