Читати книгу - "Комедії"

Не роби того, благаю, не роби, молю тебе!

АНТИСТРОФА II

Дікеополь

Що ж, кричіть. Тепер-то я вже не бажаю

й чути вас.

Друга половина хору

О невже, невже загине кошик цей, мій побратим?

Дікеополь

А мене, мене ти слухав, як просив я і благав?

Друга половина хору

Що ж давай,

розкажи.

Ми тебе

слухаємо,

340 Як з лакедемонцями здружився ти,

Знюхався,

Кошичка улюбленого я під ніж

Не віддам.

Дікеополь

Ви спочатку все каміння повитрушуйте з плащів.

Друга половина хору

Ось, поглянь:

камені вже

витрушені.

Тож і ти

ніж одкинь.

Дікеополь

Може, ще хтось каменюку під полою приховав?

Друга половина хору

Ось вони,

як один,

глянь, на купу витрушені.

Нас не муч

видумками,

хитрощами —

ніж одкинь!

Ось під вітром

поли наші

лопотять —

маються.

Дікеополь

Ага, таки притихли, а то мить іще, —

350 Й коли б отак дуріли по-ахарнському,

Парнеського вугілля б ви позбулися.

А клятий кошик з переляку сажею

Мене намазав, наче каракатиця.

Біда, коли глупота вдарить в голову:

Хапають каменюки, щось викрикують,

Розумного й не чують. Ось і я хотів

Сказати про лаконців, що на думці мав,

Поклавши на колоду свою голову, —

А головою дорожу я все-таки.

СТРОФА III

Перша половина хору

360 Де ж колода ця?

Ну тягни ж її.

Ми ждемо тепер,

що казатимеш

Ти, дурисвіте.

Я й сам знати б рад,

Як повчати нас,

дурню, будеш ти.

Провідця першої половини

хору

Ну що ж, тягни колоду й, мов осуджений,

Як сам постановив ти, промовляй до нас.

Дікеополь викочує з двору колоду.

Дікеополь

Ну ось колода, гляньте, люди, он яка,

А ось який промовець, мов мізинчик той.

Але не бійтесь, хитрувать не думаю,

370 Хоч і тремчу весь! Я-то добре знаю вже

Селянську вдачу: їм, як дітям, радісно,

Коли якийсь базіка щедро хвалить їх

І місто їхнє, хоч би й незаслужено.

Тоді й брехня їм видається правдою.

Але й старих я знаю: їм не терпиться

Когось дійняти до живого вироком.

Мене торік самого мав загнати вже

Клеон до гробу — все через комедію:

Притяг мене до ради й ну блювати там

380 Мені брехнею в очі, лютий, в піні весь,

Мов Кіклобор у повінь, так що, тямлю я,

З отих помиїв ледве-ледве випірнув.

Отож дозвольте, поки мову мовити,

Вдягти найгірший одяг на всяк випадок.

АНТИСТРОФА ІІІ

Друга половина хору

Ти що? Крутиш вже?

Кинь ті видумки!

Дарма гаєш час.

Чуб Гієроніма

Густий-прегустий

мерщій випроси,

390 Cтань невидимим —

ось рятунок твій.

Скоріш пригадуй хитрощі Сізіфові,

Бо відсіля так легко не втекти тобі.

Дікеополь

Ну що ж, пора кріпитись, як ніколи ще:

До Евріпіда доведеться рушити.

(Стукає в двері).

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Дікеополь

Гей, рабе!

Раб

Хто там?

Дікеополь

Чи хазяїн дома твій?

Раб

І так, і ні. Розумний — не здивується.

Дікеополь

(сам до себе)

І так, і ні? Щось дивно…

Раб

Що тут дивного? —

Душа пісні складає хтозна-де тепер,

Не дома, тобто; сам же — дома, високо

400 Трагедію він творить.

Дікеополь

О блажен той муж,

У кого на хазяйстві навіть раб мудрець!

(До раба).

Поклич його.

Раб

Не можу.

Дікеополь

Спробуй все-таки.

Я, бач, упертий, буду в двері гримати.

Гей, Евріпіде, Евріпідоньку!

Якщо ти смертних слухав, то й мене почуй.

З Холлід я, Дікеополь, тебе кличу тут.

Евріпід

(ізсередини)

Не маю часу.

Дікеополь

Спустися.

Евріпід

Ні, не можу.

Дікеополь

Ну, а все-таки.

Евріпід

Ну що ж, хіба спущуся — сходить ніколи.

За допомогою театральної машини повертається декорація, і видно кімнату, де, лежачи на постелі, складає трагедію Евріпід. Довкола — театральні маски, одяг, усяке начиння.

Дікеополь

410 Гей, Евріпіде!

Евріпід

Що там?

Дікеополь

Хоч на ноги стань,

Як твориш. Хай один хоч, не кульгаючи,

Герой твій ходить. Дай мені з трагедії

Якоїсь лахманини. Ти ж дідів одних

У світ пускаєш. Глянь, прошу навколішках —

Лахміття дай із драми найстарішої:

Промова довга перед хором жде мене,

Скажу якусь дурницю — голова злетить.

Евріпід

Чи те лахмання, у якім Еней старий,

Убогий, нещасливий виступав колись?

Дікеополь

420 Ні, не Ойнея. Є ще жалюгідніше.

Евріпід

То, може, лахи Фенікса, сліпця того?

Дікеополь

Був інший хтось у тебе, ще нужденніший.

Евріпід

Якого ж лаття, чоловіче, ще тобі?

Про Філоктета думаєш злиденного?

Дікеополь

О ні, був інший, незрівнянно вбогіший.

Евріпід

Беллерофонт кульгавий теж у мене мав

Смердюче дрантя. Ти про нього думаєш?

Дікеополь

Ні, не про нього, хоч і він каліка був,

Зухвалець, і базіка, і прошак нудний.

Евріпід

430 Ах, Телефа-місійця!

Дікеополь

Тьху! Згадав-таки!

Його, його ганчір'я подаруй мені!

Евріпід

Гей, рабе, принеси-но руб'я Телефа.

Лежить воно десь зверху, на Фієстовім,

Там же й Іно є шмаття.

Раб

Бачу. Ось воно.

(Подає Дікеополеві).

Дікеополь

О всевидющий Зевсе, наскрізь бачиш ти,

Вдягни ж мене, як можеш, найнужденніше.

(До Евріпіда).

Якщо цей мотлох ти зичливо дав мені,

То хай вже цілість буде: подаруй іще

Місійську шапку, щоб укрити голову.

440 Я нині мушу жебраком прикинутись:

Собою бути — іншим видаватися.

Щоб глядачі пізнали з перших слів мене,

А ті, що в хорі, — щоб зостались дурнями.

Тоді ще я словами посміюся з них.

Евріпід

Бери. Тонкий і мудрий, бачу, задум твій.

Дікеополь

Щасливий будь, а Телеф… Ні, мовчатиму,

В мені промова, чую, визріває вже.

Ще б костура якого — й до побачення.

Евріпід

(даючи палицю)

Бери й покинь ворота твердокамінні!

Дікеополь

450 О серце, бачиш, як з двора женуть мене!

А я того, й того ще, і того хотів.

Тож причепись, уприся, докучай йому.

Дай кошик надгорілий від світильника,

О Евріпіде.

Евріпід

Що ж ти з ним робитимеш?

Дікеополь

Та так, нічого. Варт би мати все-таки.

Евріпід

Це вже зухвальство! Геть-но,

геть з очей моїх!

Дікеополь

Гай-гай… Щасти тобі так само, як і матері.

Евріпід

(даючи йому дірявий кошик)

Ну геть же, геть од