Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Том 12 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 12"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Том 12" автора Леся Українка. Жанр книги: 💛 Поезія / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 242
Перейти на сторінку:
Чехов по настрою і філософії декаденти, але н е символісти. Символізм і декадентство іменно «в последнее время» вже вийшли з моди, принаймні у Франції тепер в моді «простота добродетели», Метерлінк навіть змінив цілком свою тапіёге сГёсгіге *, а чільніші поети-декаденти (Verlaine, Rimbaud 2) повмирали, з нових Regnier 3 кинувся в класицизм, Verhaeren4 в демократичний ідеалізм, а решта не знає, на яку ступить. Замість «Вавілонської магії» тепер пишуть наслідування «Саламбо» (наприклад, «Les vierges de Syracuses» 5, автора забула, або «Aphrodite» Pierre Louys’a e). Декадентство пішло не з «кабачка» і «гідропатів», що б там не говорили російські критики слідом за Taillade7 (очевидно, він зо злості на своїх товаришів се сплів), а слідом за ними і Єфремов; воно пішло з Бодлера, з його «Fleurs du таї» і «Petits poemes en prose»8 (хоч Бодлер і сміявся потім з своїх учеників, але то нічого не значить), з реакції натуралізму, з загальної втоми часів Панами і всякого національного сорому Франції, коли одні кинулись в rosserie 9, другі в філософію регресу (див. Villiers de risle-Adam, «La decadence des races latines» 10 і «Thai’s» Pierre Louys’a11), треті у мрії. Форма символістична прийшла з півночі, з Норвегії. «Декадентські» моди в одежі і т. і., властиво, трохи змінені моди директорії, з наслідуванням (грубим) помпейських, а часом єгипетських барв, отже, нового в них мало. Декадентами називали себе люди не для «презрения к критике», а всерйоз, власне, через «теорию регресса», бо справді були іперекопані декаденти: вони вважали (як і любий Єфремову М. Нордау!), що світ неминуче йде на «вырождение» і що мудрий той,

1 Манеру писати (франц.).— Ред. (

2 Верлен, Рембо (франц.).— Ред.

3 Раньє (франц.).— Ред. |

4 Верхарн (іфранц.).— Ред.

6 «Сіракузькі діви» (франц.).— Ред.

0 «Афродіта» ГГєра Луїса (франц.).— Ред.

7 Тальядом (франц.).— Ред.

8 «Квітів зла» і «Маленьких поем у прозі» (франц.).— Ред.

9 Бруд, свинство (франц.).— Ред.

10 Вільє де Ліль Адан, «Занепад латинських рас» (франц.).— Ред.

11 «Таїс» ГГєра Луїса (франц.).— Ред, хто не змагається з неминучим, а утилізує його хоч для поезії. Верлен був дуже щирий поет і таки справжній поет, хоч вдача його, а через те й поезія, була проте-ївська по змінливості і значно психопатична, — але що може зробити поет, окрім того, що бути щирим? Верлен не був квієтистом, його, як і Бодлера, захоплювали і моральні, і соціальні питання, тільки він довго ні на чому спинитись не міг. Так само і Rimbaud. Бійка (з уголовщиною) Верлена і Рембо належить цілком до психіатрії, а не до літературної критики, бо в критиці такі епізоди приймають характер «сплетни», і Єфремову сором тим займатись.

Символізм і декадентство де в чому случайно зійшлись. Зрештою, в чистому виді символізм — логічна неможливість, і на ньому ні один небожевільний письмовець не втримався. «Нет предела человеческой глупости», але що з того? Quand on est bete c’est pour toujours *, се і на даній статті видко, та хто ж з того винен? «Специальные сочинения» по французькій літературі слід би перш усього шукати у самих таки французів, так усі люди беруться до діла, коли добросовісно. Хто сказав Єфремову , що натуралізм був індиферентним «к вопросам общественно-политической жизни?» A «Germinal», «Assommoir», «Debacle», «Paris», «Rome» ets? 2 Мораль у натуралістів була — мораль позитивізму. Золя кається «в о т р и ц а н и и и д е а л а», а не в індиферентизмі і не в безпринципності (можна мати принципи, т[ак] зв[ані] «правила», і не мати ідеалу), — принцип же був: шукати фактичної правди і на ній все будувати. Смішно, що Єфремов так бере всерйоз Тальяда! Коли у нас нема причин для чужоземних напрямів, то чого ж «копья ломать?» Нема причин, не буде й наслідків! Побавляться люди та й покинуть, як всяку моду. «Флаг литературных вопросов» вимагає обережності, власне, найбільше при наших умовах, інакше виходить «в мутной воде рыбу ловить». Єфремов бере на себе роль «судии во Израиле» — «укрепляя, писпровергая»,— куди ж пак! Паскудна приказка: «Не выносить сор из избы!» А куди ж його виносити? «В избу», чи що? Та все ж, коли так, то не треба ж його ще більше наносити в хату знадвору, а то хата «забезднится». Хто Єфремову сказав,

1 Як хто вже дурний, то це назавжди (франц.).—Ред.

2 «Жерміналь», «Пастка», «Розгром», «Париж», «Рим» і т. ін, (франц.).— Ред.

що літературні школи — то «вопросы домашнего свойства», а не інтернаціональні? «Отрицается от Галичини и всех дел ея», а тут же «продернул» і буковинку, і галичан,— користуючись, певне, тим, що нема «правильних сношений и умственного обмена». Коли «не может быть и речи

0 выработке правильними путями критики», так про що ж і толкувати? Занадто він впевняється на «случай-ность». Де він бачив «планомерность в чередовании направлений» — хіба люди ставили собі планом: оце у нас романтизм, а потім буде натуралізм, а потім новороман-тизм і т. п.? Es kam ja von selbst! 1 Реалізм і романтизм єднаються в лиці одного автора на тисячі прикладів у в с і х літературах, і се зовсім законне єднання. Навіть Золя винуватять в романтизмі, так що вже! А В. Гюго хіба не реаліст в половині своїх «Miserables» 2, наприклад? Що за «тихий и отдаленный уголок», звідки така мани-ловщина? «Не без польского и немецкого, по в с е й вероятности, влияния», — якби не був невігласом в польській і німецькій літературах, то знав би, що молоді галичани цілком з головою від них залежать. Кобринська і Кобилянська «виступили на ли-тературное поприще» далеко не «в последние годы» і навіть не в «последнее десятилетие». Про «Живі струни» я вже зробила примітку. Як не було натуралізму — а Нечуй, а Франко? Сумбур його доказів і нападів на мене я, сподіваюсь, уже доказала.

На дальші глави примітки пришлю згодом, а то лист

1 так довгий. Треба ж і

1 ... 8 9 10 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 12», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 12"