Читати книгу - "Жінки їхніх чоловіків"

Найгірше потім було те, що, коли вона оклигала і так-сяк навчилася пересуватися, перестала визнавати будь-кого з людей, окрім мене. Їжу брала тільки з моїх рук. Тулилася до мене, засинала у мене на колінах. Це було страшно. Я тільки й чекала, коли вона здохне, — нестерпно було на все це дивитись…

Ізабела розізлилася на нас, бо ми не схотіли залишитися в горах ще на одну ніч.

У мене чудова ідея, сказала вона, коли ми вже були в дорозі. Мені вона страшно подобається, сподіваюся, сподобається і Яркові, але сумніваюсь, що сподобається вам. Та навіть якщо ви будете проти, це не матиме жодного значення. Моя подруга запросила пас із Ярком переночувати сьогодні у неї, це вам не по дорозі, тому ви зараз висядете з машини і доїдете додому автобусом.

Ми були проти. Навіть Ярек був проти. В його голосі задрижав неприхований переляк. Але це не мало жодного значення.

Я мушу подзвонити сьогодні ввечері до директора, зробив він несміливу спробу, аж заплющивши очі. Авто різко занесло вбік.

Ізабела простягнула йому телефон.

Але його номер у мене вдома, схлипнув він.

Ізабела набрала кілька номерів, з кимось швидко поговорила, щось записала і простягнула папірчик Яркові.

Я мушу написати мейл. Сьогодні останній день.

Звідти напишеш.

Але завтра рано у мене справи в місті.

У мене теж.

Вона була невблаганна. Вона відрізала ніжки своїй морській свинці. Вона пестила Ярка по колінах вузькими долонями.

Ми не помилилися. Вже за тиждень у них усе закінчилося.

Ізабела поїхала кудись на день, а коли повернулася, Ярек зустрів її на вокзалі, побитий попередньою дівчиною. Як це так, запитала Ізабела. Вона алкоголічка, сказав Ярек, вона нап'ється до смерті, якщо я до неї не повернуся. Ізабела мовчки подивилася на Ярка. Цікаво, як вона дивилася на свою морську свинку або на тих сороченят, викрадених з гнізда, ще живих, писклявих, з блискучими очками?

На Яркові почерком попередньої дівчини було написано: «Не торкатися, це моє». Ярек приплентався на вокзал і чекав вироку. Він хотів, щоб Ізабела теж поставила на ньому свій підпис.

Незважаючи на заборону, він приходив до Ізабелиного помешкання в години її відсутності. Залишав їжу. Писав листи. Ключ не віддавав. Колишня дівчина кілька разів дзвонила і погрожувала. Знайомі переживали за Ізабелине життя, намагалися не залишати її саму, не дозволяли ходити вечорами без супроводу. Колишня дівчина могла будь-якої миті вискочити з-за рогу з ножем.

Я маю досить таких історій, сказала Ізабела, коли ми йшли кудись вечеряти. Це вже не перший раз, і мені набридло. Алкоголіки, наркомани, зрадники і психопати. Я хочу спокійної, мирної і тихої любові. Я так вирішила і так буде.

Вона засміялася, вибалушивши очі й підштовхуючи мене поглядом до реакції. Не знаю, чому я так і не змогла захопитися з нею, чому так жодного разу мені не вдалося проговорити з нею кілька годин поспіль, уважно слухаючи її монологів, як це траплялося з іншими, чому вона не перевернула мого світу, як, коли вірити словам її знайомих, перевертала світи інших.

У цих випуклих очах завжди було надто багато невпевненості. В цих довгих пальцях — повно нервового тремтіння. Пуанти, зашнуровані аж до литок, кольорові смугасті підколінки, велика хустка на шиї, шапка зі смішними вухами, маленький несміливий ірокезик, пригладжений, замаскований — хто пригадає тепер дівчинку з довгим кучерявим волоссям і в рожевій сукні, яка сидить на підвіконні і кидає перехожим букети квітів?

Кілька місяців після того, як довідалася, я йшла площею і раптом назустріч мені звідкись виринули дві крихітні дівчинки в білих сукенках, у білих вінках і з букетами конвалій. Перше причастя, подумала я. І тоді на мене накотила хвиля печалі, замішаної на спогадах про той день, коли ми сиділи на кухні зачинені. Двері відчинили десь аж під вечір, офіціанти в білому вбранні зникли, не залишивши по собі ані сліду. Цікаво, в якому приміщенні вони замкнули її наступного разу? і чи здогадувалася вона, що тепер уже двері не відчиняться? була сама, чи з кимось? і з ким? і чи розповідала щось, чи мовчала, чекаючи? а якщо розповідала, то що?…

Я цілком певна лише в однім-єдинім. Там, куди відпровадили Ізабелу офіціанти в білому вбранні, її вже не могла дочекатися маленька тваринка з покаліченими лапками.

Червоне з білими квітами

Уяви собі три місяці цілковитого щастя. Я знаю, ти можеш. Якщо тобі не подобається це слово (щ як щастя), то уяви три місяці, коли ти маєш все, що хочеш, — і не хочеш більше нічого.

Уяви, і ти зрозумієш, чому я вбила рудоволосу Астрід.

Зараз я сиджу на терасі, вбрана в червону сукню Астрід з білими квітами. Я знову гарна, я знову почуваюся як раніше. Ноги випростані на сусідньому кріслі, я курю і курю, і п'ю якийсь гіркий чай зі звіробою — їсти нічого не можу ось уже кілька днів, але тепер нарешті не відчуваю неприємної млості, а радше солодку легкість — ніби розчиняюся, ніби топлюся, ніби я напівпрозорий легкий крем, такий ніжний, такий м'який — злизни мене кінчиком язика, отак, обережно — відчуваєш?…

Скісне сонячне проміння. Небувало зелена трава. Білі плити тераси. Спів пташок. Віддалені дитячі вигуки. Шкіра на моїх стопах чомусь полущилася, але відтепер — це я знаю напевно — все піде на краще.

Скоро вони прийдуть, четверо телепнів, четверо моїх найрідніших людей. Вони ще не здогадуються ні про що — і це мене трохи бентежить. Моє блаженне очікування має ледь-ледь підпсутий смак: сюрпризи — це завжди так двозначно.

Вони з'являться з хвилини на хвилину. Спершу я почую їхні збуджені голоси, які долинатимуть з будинку. Потім вони помітять мене на терасі і вибіжать — усі як один. Цікаво, чи звернуть увагу на сукню. І хто зверне першим І чи скажуть хоч слово.

Розповідатимуть щось, реготатимуть. Принесуть тістечка. Тістечка для наших прекрасних дам, скажуть, як завжди, але вперше я напевно знатиму, що мене зараховано до цієї категорії не зі звичайної ввічливості. Я справді прекрасна зараз. Я зараз казкова.

Казкова настільки, що вони зніяковіють усі нараз. І — просто так, лише б сказати щось — запитають, де Астрід. Це теж відбудеться вперше. Раніше про Астрід не питалося просто так.

Скажу, що не знаю. Ліниво знизаю плечима. Надкушу тістечко.