Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Джмеленя та Канікульне озеро 📚 - Українською

Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

291
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джмеленя та Канікульне озеро" автора Галина Микитчак. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 35
Перейти на сторінку:
пустельного піску, крижаного вічного холоду, великих слонів і маленьких пташенят, хмар, лісів, пригод і нових вражень, міфічних істот і мільйонів людей, що живуть між буквами й абзацами своїм вічним зачарованим життям.

Бібліотекарка глянула на юну читачку крізь великі рогові окуляри та відразу впізнала її.

— Дзвінко? Привіт! Тобі знову книжку про міфічних істот?

— Так! «Божества, демони й інші міфічні істоти давньої України» Богодива Сварожича.

— Добре, але обережно: книжка дуже стара.

Джмеленя і Хитрик сіли за величезний дерев’яний стіл.

— А ось і водяні істоти! Русалки, водяники, болотяники, люзони, мелюзини! Почнемо з русалок, сторінка 225.

«Русалки — міфічні істоти, які повстали з утоплениць. Схожі на живих дівчат із довгим волоссям, справжні красуні! Живуть у воді, переважно в річках. Ночами виходять на берег, бавляться між собою, співають, танцюють, а коли побачать людину, то питають: „Полин чи петрушка?“ Якщо хтось скаже полин, то тікають, а як петрушка — затягують у воду й лоскочуть до смерті. Найдужче бояться полину й любистку, а також дзвону. Живуть у водах до кінця світу. Часто заважають ловити рибу та ріжуть поставлені у воду сіті. У свято Івана Купала можуть приєднуватися до людей, танцювати з ними, стрибати через вогонь. Тоді їх можна впізнати по довгих мокрих сорочках, вінках з осоки та холоду їхнього тіла».

— Ого! А я думав, що то все вигадки! Лячнувато!

— Але зараз ми захищаємо озеро, а не боремося проти русалок! О, дивися, тут і про водяника написано!

«Водяник подібний до чоловіка, але в молодості має дуже великий хвіст. Між пальцями ніг і рук у нього ростуть перетинки, а за вухами — зябра. Може мститися жадібним рибалкам, перевертаючи їхні човни, сплутуючи під водою волосінь, ламаючи вудки. Щоб його задобрити, рибалки кидали у воду щіпку солі. Поки водяник її лизатиме, можна спокійно ловити рибу. У великих озерах і річках водяники мають своїх їздових сомів. Можуть улаштовувати собі підводні кімнати десь у спокійних затонах чи старицях. Стягують туди всілякі загублені речі, особливо меблі. Водяника має кожна водойма, крім калюж і боліт. Малих воденят важко відрізнити від пуголовка чи дрібної риби. Лише з часом хвіст у них розсмоктується й вони стають подібними до людей. Живуть дуже довго. Старшують над русалками. Риба — то їхня худоба. Вони її пасуть і підгодовують. Коли водойма зникає, висихає, наприклад, ідуть шукати іншу, яка ще не має водяника.

Люзони повстають з дівчат, які померли перед вінчанням. У верхній половині виглядають, як дівчата, а в нижній схожі на рибу. Живуть лише у великих річках, озерах, водосховищах. Коли гарно надворі, особливо у свята Юрія, літнього Івана, Петра й Зелені свята, виходять на берег, співають пісні, розказують байки та молитви. А люди як почують те, то й собі переймають. Якщо хтось побачить люзона, то йому слід віддати черевики, бо люзони просто обожнюють взуття, хоча й носити його самі не мають на чому. Спочатку слід подати один черевик, а за другого вже просити люзона навчити вас нової пісні, байки, казки чи молитви.

Болотяники, або їх іще…»

— Ну, цих нам не потрібно. У нас озеро, а не болото. — Джмеленя загорнула книжку.

— От коли відвоюємо водойму, потрібно запросити якогось люзона, нехай навчить нас нових байок, — прошепотів Дмитрик.

* * *

— Ходіть, Ольма вже має бути тут, — мовив Тиціан.

— Знову в каналізацію! Там темно! — запротестував Дмитрик. — Там страшно! А чому Ольма прийшла сюди по підземних переходах?

— Бо там волого! Ольма не може надовго виходити на сушу, особливо під таке сонце, як сьогодні. Русалки можуть сидіти лише біля берега чи гуляти в дощ, або у вологі ночі. Інколи прогулюються лісом, коли роса не висохла. Ну все, досить розмов. Спускаємось. — Тиціан відсунув люк і поліз першим. Діти рушили за ним.

Нижче шахти з драбиною справді було дуже темно. Коли Дмитрик спустився на мокру долівку хідника й увімкнув ліхтарик, жовте світло відразу вихопило з темряви дівочу постать. Тонкий і мелодійний голос грізно запитав:

— Полин чи петрушка?

— Пе… пе… пе… трушка, — перелякано пробелькотів хлопчик.

— Грушка? — ще грізніше перепитала таємнича фігура. — Я за грушку не питала!

— Та полин, полин! — притьма відповіла Дзвінка.



— Ну добре. Ви знали відповідь! Пощастило, а то я б із задоволенням полоскотала цього худенького малого.

— Дякую, не треба. У мене лоскоти повсюди. Спокійним білим світлом спалахнув Тиціанів ліхтар, і тепер діти могли добре роздивитися русалку. Вона була напрочуд вродлива, хоча шкіра мала біло-блакитний відтінок. На блідому обличчі, наче двоє озерець, виблискували великі зелені очі. Хвилясте світле волосся лягало Ольмі на плечі й ховало її до пояса.

— Ольма! — мовила русалка, простягаючи білу руку з довгими синіми нігтями. Діти потисли її, відчувши крижаний холод русалчиної шкіри.

— Ви така… така… така гарна! — ледве вимовив Дмитрик, не зводячи погляду з нової знайомої та густо червоніючи.

— Твоя краса, Ольмо, вже починає діяти, — розсміявся Тиціан.

Діти й водяник навперебій розповіли русалці про Канікульне озеро, нечесного мера й злостивих сестер Захланських. Вислухавши, русалка декілька секунд щось обмірковувала, а тоді сказала:

— З мером я розберусь, він чоловік, а от із тими сестрами маєте впоратись самі!

— Нам головне, щоб Триндикало не віддав землю Захланським! Тоді озеро залишать у спокої!

— Не віддасть. Мені потрібна вечірня сукня, взуття на шпильках і макіяж. Ще візьміть обприскувач з холодною водою. Зустрінемося о п’ятій вечора на площі Ринок біля фонтана Нептун. Там хоч вологе повітря!

— Моя мама вашого зросту, Ольмо! Я крадькома візьму її сукню, взуття й косметику, — зраділа Дзвінка.

1 ... 8 9 10 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та Канікульне озеро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джмеленя та Канікульне озеро"