Читати книгу - "Нарис загальної історії"

етносі як такому: спорідненість обмежена і не відіграє жодної ідеологічної ролі, а отже, жоден з подружжя чи споріднених особин не може мобілізувати проти інших своїх родичів; через свою плинність клан не здатний сформувати групу, ворожу до іншої групи. Якщо мати трішки уяви, то можна було б помістити політію на рівень клану. Конфлікти на цьому рівні можливі й реальні, але вони врегульовуються в гіршому з випадків розпадом і переформуванням клану з новими членами. Те ж саме відбувається і в сім’ї, де безнадійні конфлікти врегульовуються розлученням.

Виключається, щоб хтось міг монополізувати використання сили, адже союзи в бійках безкоштовні й забезпечують перемогу над можливим тираном. Авторитет присутній, коли він закріплюється за тим, хто виявляється кращим у різних видах діяльності, але він не надає жодної влади над іншими й не може накопичуватися та передаватися. Влада як здатність нав’язувати свою волю іншим за браком опори на силу чи на поклоніння може спиратися тільки на корисні та сприятливі для інших прояви. Режим, в якому влада віддається тим, кого слухняні обирають за їхню гадану здатність вершити колективні справи, зветься демократією. Власне, можна стверджувати, що ці малесенькі суспільства є майже чистими та досконалими демократіями, в яких можна одразу побачити кілька істотних рис цього ладу.

Будь-яку владну позицію завжди хтось посідає в результаті тимчасового, чітко обмеженого і зворотного делегування, на яке погоджуються слухняні для сприяння успіхові спільної справи: керувати полюванням на великих звірів, правити за посередника чи арбітра в конфлікті між подружжям чи сім’ями, вигадати чи розвинути якийсь міф, розказувати щось на ніч, організувати ритуальні танці тощо. Наявна відмінність між приватним і публічним: знаряддя завжди привласнюють особини, які їх виготовили чи отримали в подарунок, у кожної сім’ї є власний реманент, плоди збирання та полювання розподіляють, а розподілені частки привласнюють: «первісного комунізму» тут немає навіть у чорновому вигляді. Якщо поглянути в зворотному напрямку, то можна бачити танці, церемонії, спільні свята, а етнос має свою спільну територію. Гарантуються свободи, і такі з них, як свобода думки, слова, ініціативи, повні й цілковиті, як ніде більше, бо ніхто не зміг би виступити проти них. Свобода об’єднання повна, бо будь-хто може одружитися з будь-ким і увійти в клан до будь-кого. Свобода не входити до якоїсь групи та виходити з неї проявляється в тому, як створюються і розходяться пари, у плинності кланів і в практичних діях з роїння.

Чистота демократії досягає досконалості через характер конфліктів, які доводиться врегульовувати. Оскільки немає ні влади, ні авторитету, ні багатства, які треба було б ділити, а розбіжності неймовірні щодо вирішення тієї чи тієї проблеми, бо єдине справжнє джерело конфліктів — це агресивність. Вона характеризує вид не стільки як людський, скільки як тваринний. Її не можна втихомирити остаточно. Тому мета політики — не ліквідація конфліктів, а їхнє розв’язання без використання насильства. Люди палеоліту стихійно дотримуються такого правила, бо конфлікти розв’язуються завдяки посередництву чи індивідуальному або колективному арбітражу шляхом виходу, розселення, а отже, застосування фізичного насильства майже завжди щастить уникнути.

Таке первісне політичне розв’язання природне, оскільки воно відповідає вимогам вільного й раціонального виду істот і дозволяє втихомирювати правосуддям, поважаючи дуже розвинену індивідуацію. Люди палеоліту зовсім не нікчемні особистості чи соціальні зомбі, — вони відповідають за власну долю з дуже раннього віку, вони вільні й здатні водночас розвивати найрізноманітніші особисті якості. Індивідуація є природним станом представників виду, станом, який щонайкраще відповідає його особливостям і за який вони тримаються чи до якого повертаються, коли ніщо цьому не перешкоджає. Зменшення та обмеження індивідуації мають вторинний характер, і їх слід пояснювати появою обставин, що заважають людським істотам бути такими, як того вимагає їхня природа.

Політичне розв’язання має також еволюційний характер, оскільки воно включає кілька можливостей, яким притаманно якщо не прагнути актуалізації, то принаймні піддаватися їй, коли умови для цього стають сприятливими. Імовірна політія може актуалізуватися на різних рівнях інтеграції. Бажання могутності та амбіції не в змозі створити позицію, що дає змогу здійснювати узурповану владу над іншими, але така позиція може з’явитися з окремих причин і давати змогу амбіціям і бажанню влади стрімко розгортатися. Авторитет є суто персональним і базується на водночас реальних і чітко окреслених заслугах, але він може легко належати й якійсь владній функції. Такі й інші процеси легко уявити, і вони дуже можливі, але неможливий стихійний перехід від гаданості до реальності. Потрібно, щоб десь сталося щось, що приводить у дію політичний чинник і схиляє його до актуалізації.

Релігійний чинник

Релігійний чинник ще більше загострює проблему джерел. Якщо розглядати пізній палеоліт і останні тридцять п’ять тисячоліть, то можна побачити, що основні свідчення про релігійні інтереси — вже штучні зображення, а не природні образи, які обирають за їхню сугестивну форму, як це спостерігається в давніші епохи. Ці артефакти — переносні статуетки або наскельні зображення тварин, людських істот, тваринолюдей. Це вочевидь символи, але символи чого? Неможливо дати тверду відповідь, бо знак сам по собі майже німий щодо того, що він означає. Тут майже немає різниці з письмом, ключі до якого втрачені. Якщо спиратися на етнографію, то слід остерігатися проектувати на далеке минуле набагато пізнішу ситуацію, мається на увазі — неолітичні процеси. Необхідно брати ті релігійні дані найпервісніші з первісних, дані первісних людей, які живуть стадом.

Первісний стан показують, можливо, вірування та обряди пігмеїв Центральної Африки. Тут можна виділити три основних висновки. Вірування зосереджуються на єдиній і персоналізованій Силі, що відповідає за Порядок речей. На її честь організують й проводять церемонії й ритуали — колективно, в особливій формі молитов, співів і танців. Ці люди вірять у життя після смерті, яке уподібнюють до продовження людського стану, позбавленого всіх прикростей земного життя; смерть супроводжують ритуали. Певну оригінальність можна вбачати у відсутності жертвоприношення, яке в подальшому посідатиме головне місце. Вони не знали обряду жертвоприношення, або принаймні здійснювали його, не залишивши слідів.

Перший висновок несподіваний, якщо зважити на те, чого йому бракує в порівнянні з подальшими процесами. З одного боку, маємо єдину Силу, а з другого