Читати книгу - "Хатинка в морі"

До гурту підплив крихітний мальок-пузанок і сказав повагом:

— То ж не дорослі риби, то такі ж мальки, як і ми, тільки осетри.

Цей пузанок сам приплив аж від угорського міста Будапешта і тому вважався метикованим мандрівником.

— Послухайте, — сказав таємниче брат Блися Хлюп-Хлюп, — я їх теж бачив. Це дуже горді риби, навіть голови не підводять від дна, риються там собі мовчки. І з ними спроста не заговориш.

— Погляньте! — вигукнув Блись-Блись. — Он одна саме під нами.

Справді, під ними на дні з’явилася велика риба, мабуть, з півметра, відкопала носом якусь черепашку і розкусила її. Наші мальки-оселедчики завбільшки з мізинчик не могли повірити, що такі великі риби — теж мальки!

— Скажіть, — насмілився наблизитись до неї Хлюп-Хлюп, — а звідки ви сюди припливли? І що це у вас за оздоблення таке причеплено?

— Припливли ми сюди з великої ріки Дунаю, — досить гордо відповіла риба.

— Ой, так і ми теж припливли звідти! — зрадів Хлюп-Хлюп.

Але риба, не звертаючи уваги на слова оселедчика, вела далі:

— А ці прикраси у нас на відзнаку того, що наш рід — рід осетрів — найстаріший з усіх риб’ячих родів, і нам нема про що з вами говорити, — несподівано закінчив осетер.

Ображені маленькі оселедчики попливли вгору, стиха перемовляючись обуреними голосами:

— Ну й нахаба!

— Якийсь неввічливий зайда!

— Дуже нелюб’язні риби. Ніколи не зустрічав таких.

А Хлюп-Хлюп був так ображений, що у нього навіть пропав настрій ганятися за маленькими рачками. Він поплавав трішки коло самої поверхні води, та ось раптом побачив якісь бульбашки. Вони піднімались і одна по одній лопались у повітрі.

Хлюп-Хлюпові, звичайно, закортіло довідатись, що це таке. Він кинувся вглиб, але, занурюючись усе нижче й нижче, мало не наштовхнувся на колючу спину. Ой, це була спина одного з цих пихатих осетрів!

— Ти чого сюди запливло, маленя? — спитав осетер здивовано, але не сердито. Він саме викопував дивного щетинкуватого черв’яка, і від цього піднімалися бульбашки, які так зацікавили Хлюп-Хлюпа.

— Пробачте, я не хотів вас турбувати, — мовив Хлюп-Хлюп. — Один з осетрів сказав, що нам ні про що з вами говорити. Але я побачив бульбашки нагорі і хотів дізнатися, звідки вони. А це виявилось, що ви відкопуєте собі поживу.

— Якого це ви хвалька зустріли? Я якраз не від того, щоб з кимось поговорити і розповісти про своє життя.

Осетер, звичайно, не пам’ятав того часу, коли він народився. Про це він і сам знав тільки з розповіді старших. З чорної ікри, прикріпленої до кам’янистого берега, одного дня почали один по одному з’являтися мальки. Вони розривали оболонки ікринок, і вистрибували у воду — ще слабенькі, беззахисні, кумедні створіннячка із дивним міхуром на животі. У цьому міхурі тримався запас поживних речовин на перший час.

Згодом мальки, використавши усі ці запаси, навчились добувати собі свіжий живий корм. Через небагато часу слід було вирушати в далеку мандрівку.

— Ой, скільки вражень назбиралось за дорогу! — розповідав осетер.

— То розкажіть, як ви сюди дістались, де вам випало плисти?

— Ми пливли здалеку. Спершу нас несла дуже швидка і зовсім чиста й прозора вода. А попід берегами коливалися слідом за течією густі м’які водорості… Вода, як скажена, стрибала по камінню. Я ледве витримав той жах. Уже було мало не зомлів, але потроху річка ставала широкою, спокійною, і ми без пригод попливли далі.

Мандрівники не могли знати, що то вони пропливали жахливе місце на Дунаї — Чортові Ворота. Адже вони були тільки риби.

— Уже мої супутники були не маленькими і не беззахисними. Вони помітно зміцніли і виросли. Та, кажуть, я й сам також змінився. Вода вже не була така прозора, як спершу. Нас хитали каламутні жовтуваті хвилі. Ми пливли до самих дунайських гирл. Тепер ми стали ого які молодці!

Малий Хлюп-Хлюп уважно слухав.

— Ой, як цікаво, і ви так добре про все розповідаєте. А ваш пихатий родич навіть і говорити з нами не хотів. Тепер ви тут будете?

— Ні, що ти! Ми тут наберемось сили і трошки згодом попливемо у Чорне море слідом за нашими старшими родичами. Вони попливли, не спиняючись тут, — сказав доброзичливо осетер.

Хлюп-Хлюп зрадів.

— І ми ж так само попливемо згодом у відкрите море.

Осетер добродушно смикнув вусиком:

— Ну, та ми не побачимось. Ви собі будете ловити рачків угорі, а ми шукатимемо соліднішу здобич, яка живе на дні.

— Може, все-таки десь зустрінемось, — з надією промовив Хлюп-Хлюп.

Хоч як було цікаво Хлюп-Хлюпові розмовляти з осетром, але вже слід було повертатись до своїх. Він сказав про це осетрові. Хитнув, прощаючись, хвостиком і почав підніматися вгору.

По дорозі він угледів маленького рачка, і, звичайно, почалося знову невтомне полювання.

Нарешті Хлюп-Хлюп побачив товаришів і розказав їм про осетра.

— Та вони всі брешуть, — вигукнув Блись-Блись. —