Читати книгу - "Гіперболоїд інженера Гаріна"

Тиклінський захоплено почав працювати над пірамідками. Завдання полягало в тому, щоб за можливо малого їхнього об’єму виділялася якнайбільша кількість тепла. Будову приладу Гарін зберігав у таємниці, — казав, що принцип його надто простий і тому найменший натяк розкриє таємницю. Тиклінський готував пірамідки, але жодного разу не міг допроситися показати йому апарат.

Од такої недовіри Тиклінський шаленів. Вони часто сварились. Одного разу Тиклінський вистежив Гаріна до місця, де той здійснював досліди, — у напівзруйнованому будинку на одній з глухих вулиць Петроградської сторони. Тиклінський пробрався туди слідом за Гаріним і довго ходив якимись сходами, порожніми кімнатами з вибитими шибками і зрештою у підвалі почув сильне, наче від різкого струменя пари, шипіння і знайомий дух палаючих пірамідок.

Він обережно спустився в підвал, але спіткнувся об биту цеглу, впав, нашумів і кроків за тридцять од себе, за аркою, побачив освітлене гасником, перекошене обличчя Гаріна. „Хто, хто тут?“ — дико закричав Гарін, і саме тоді сліпучий промінь, не товщий од в’язальної голки, стрибнув з стіни і різонув Тиклінського навскоси через груди й руку.

Тиклінський опритомнів на світанку, довго кликав на допомогу і навкарачки виповз із підвалу, обливаючись кров’ю. Його підібрали перехожі, дотягли на ручному возику додому. Коли він одужав, почалася війна з Польщею, — довелося накивати п’ятами з Петрограда».

Ця оповідь справила на Зою Монроз надзвичайне враження. Роллінг недовірливо посміхався: він вірив тільки в силу задушливих газів. Бронепоїзди, фортеці, гармати, громіздкі армії, — все це, на його думку, було пережитком варварства. Аероплани і хімія — ось єдине могутнє знаряддя війни. А якісь там прилади із Петрограда — дурниці, й край!

Та Зоя Монроз не вгамувалася. Вона вирядила Семенова до Фінляндії, щоб звідти добути точні відомості про Гаріна. Білий офіцер, якого найняв Семенов, перетнув на лижах російський кордон, знайшов у Петрограді Гаріна, говорив з ним і навіть запропонував йому працювати вкупі. Гарін поводився дуже обережно. Певно, йому було відомо, що за ним стежать з-за кордону. Про свій апарат він розповідав тільки те, що той, хто володітиме ним, здобуде казкову могутність. Досліди з моделлю апарата дали блискучі наслідки. Він чекав лише закінчення робіт над свічками-пірамідками.

Дощового недільного вечора на початку весни вогні з вікон і незліченні вогні ліхтарів відбивалися в асфальтах паризьких вулиць.

Мовби чорними каналами, над безоднею вогнів мчали мокрі автомобілі, бігли, зштовхувалися, кружляли промоклі парасольки. Прілою вогкістю бульварів, духом овочевих крамничок, бензиновим гаром і парфумами була насичена дощова імла.

Дощ струмував по графітових дахах, решітках балконів, величезних смугастих тентах, розкинутих над кав’ярнями. Каламутно в тумані спалахували, кружляли, мерехтіли вогняні реклами всіляких місць розваги,

Люди маленькі — прикажчики і прикажчиці, чиновники і службовці — розважалися цього дня хто як міг. Люди великі, ділові, солідні відпочивали вдома біля камінів. Неділя — день простолюддя, відданий йому на поталу.

Зоя Монроз сиділа, підібгавши ноги, на широкому дивані серед незліченних подушечок. Вона курила і дивилася на вогонь каміна. Роллінг, у фраку, вмостився, з ногами на лавочці, у великому кріслі і теж курив і глядів на вугілля.

Його освітлене каміном обличчя видавалося розпечено-червоним, — м’ясистий ніс, щоки, зарослі борідкою, напівзаплющені повіками ледь запалені очі володаря всесвіту. Він поринув у гарний сум, необхідний раз на тиждень, щоб дати відпочинок мозку і нервам.

Зоя Монроз простягла перед себе гарні оголені руки і сказала:

— Роллінг, минуло вже дві години по обіді.

— Правда, — одказав він, — я так само, як і ви, гадаю, що травлення скінчено.

Її прозорі, майже мрійливі очі ковзнули по його обличчю. Тихо, серйозним голосом вона назвала його на ім’я. Він озвався, не ворушачись у нагрітому кріслі:

— Я слухаю вас, моя крихітко.

Дозвіл говорити дано. Зоя Монроз пересіла на край дивана, охопила колімо.

— Скажіть, Роллінг, хімічні заводи — велика небезпека для вибуху?

— О, звичайно. Четверте похідне від кам’яного вугілля — тротил — надзвичайно могутня вибухова речовина. Восьме похідне від вугілля — пікринова кислота, нею начиняють бронебійні снаряди морських гармат. Але є ще дужча штука — це тетрил.

— А що це таке, Роллінг?

— Те самісіньке кам’яне вугілля. Бензол (C6H6) змішаний при вісімдесяти градусах з азотною кислотою (HNO3), дає нітробензол. Формула нітробензолу — C6H5NO2. Коли ми в ній дві частини кисню O2 замінимо на дві частини водню H2, тобто коли ми нітробензол почнемо поволі розмішувати при вісімдесяти градусах з чавунними ошурками, з невеликою кількістю соляної кислоти, то матимемо анілін (C6H5NH2). Анілін, змішаний з деревним спиртом при п’ятдесяти атмосферах тиску, дасть диметил-анілін. Далі викопаємо величезну яму, оточимо її земляним валом, всередині поставимо сарай і там здійснимо реакцію диметил-аніліну з азотною кислотою. За термометрами під час цієї реакції ми спостерігатимемо здалеку у підзорну трубу. Реакція диметил-аніліну з азотною кислотою дасть нам тетрил. Оцей тетрил — справжнісінький диявол: з невідомих причин він іноді вибухає під час реакції і розтрощує на порох величезні заводи. На жаль, нам доводиться мати з ним справу: оброблений фосгеном, він дає синю фарбу — кристал-віолет. На цій штуковині я заробив гарні гроші. Ви поставили мені забавне питання… Гм… Я вважав, що ви ліпше розумієтеся на хімії. Гм… Щоб приготувати з кам’яновугільної смоли, скажімо, облаточку пірамідону, котрий, скажімо, зцілить ваш головний біль, треба подолати довгий ряд сходинок… На шляху від кам’яного вугілля до пірамідону, чи до флакончика парфумів, чи до звичайного фотографічного препарату лежать такі диявольські речі, як тротил і пікринова кислота, такі чудові штуки, як бром-бензилціанід, хлорпікрин, ди-феніл-хлор-арсин і так далі і так далі, тобто бойові гази, від яких чхають, плачуть, зривають з себе захисні маски, задихаються, блюють кров’ю, вкриваються болячками, згнивають живцем…

Оскільки Роллінгу було нудно цього дощового недільного вечора,