Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Стежкою легенд 📚 - Українською

Читати книгу - "Стежкою легенд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стежкою легенд" автора Ігор Іванович Якимушкін. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 78
Перейти на сторінку:
шкаралупи велетенських яєць. У кожній вмістилося по тринадцять пляшок рому! Нарешті було знайдено й кістки дивовижного птаха: 1851 року їх привезли до Паризького музею. Відомий французький учений Жофруа Сент-Ілер вивчив ці кістки і склав за ними науковий опис легендарного птаха. Він назвав його епіорнісом — «найвищим з усіх високих птахів».

Тут ми змушені дещо розчарувати читача. Виявилося, що гігантський птах Мадагаскару не такий величезний, як про це оповідають стародавні легенди. Він не міг понести в пазурах слона, але не поступався перед ним зростом. Жофруа Сент-Ілер уважав, що деякі епіорніси мали п'ять метрів заввишки! Та, мабуть, він перебільшував. Однак триметрові епіорніси не були рідкістю [11]. Три метри — середній зріст слона. Важив отакий птах близько півтонни!

Та, на жаль, він не вмів літати: не мав епіорніс ані розвинених крил, ані двигуна для них — кіля на груднині і відповідної мускулатури. Епіорніси живилися рослинами і дрібними тваринами, як і всі страуси. Адже епіорніси — велетенські страуси. Наші предки, назвавши легендарного птаха Стрефілом, були найближчі до істини: Стрефіл походить від грецького слова «струфіо», яке вживалося у стародавній Русі для позначення страуса.

Ніхто з натуралістів не бачив живих епіорнісів. Мадагаскарські страуси-велетні вимерли сто років тому.


ІНДРИК-ЗВІР, УСІМ ЗВІРАМ ЗВІР

Читаймо далі Глибинну книгу. Ми зупинилися на описі Індрика-звіра:


У нас Індрик-звір усім звірам звір, І ходить він, звір, по підземеллю, Куди хоче іде по підземеллю, Ніби сонечко по піднебессю. Він проходить усі гори білокаменні, Прочищає струмки і проточини, Пропускає ріки, криниці студені, Куші звір пройде, там джерело кипить, Коли цей звір обернеться, Закиплять усі джерела підземнії; Коли цей звір розіграється, Увесь всесвіт колихається. Усі звірі земні йому, звірю, вклоняються. Нікому кривди-бо він не чинить.

Зовсім неймовірний звір! Та невдовзі ми побачимо, що народна творчість, формуючи незвичайний образ Індрика-звіра, витала не лише в царині безпідставної фантазії. Життя та реальні спостереження дали оповідачам матеріал для цієї легенди.

Які ж біологічні ознаки Індрика-звіра?

Звір цей величезний і живе в землі. Риє рогом підземні ходи й тунелі і в такий спосіб відкриває джерела, прочищає кринички й сповнює озера та річки водою. А розбурхається Індрик-звір під землею, «увесь всесвіт сколихнеться». Отже, він — причина землетрусів.

Але це ж не хижий звір — мирний гігант: «нікому кривди не чинить». Живиться, мабуть, рослинами або тим, що в землі знаходить.

По всій російській Півночі, по всьому Сибіру й навіть далі — в Китаї поширені легенди про дивовижного звіра-крота нечуваного зросту. Він нібито розміром з слона і має роги, які правлять йому за землерийний пристрій. Опис крота-гіганта, на ім'я тин-шу або ін-шу («миша, яка ховається»), ми подибуємо у стародавніх китайських книжках.

«Бун-зоо-ганн-му» — давній китайський твір про тварин, складений у XVI столітті. Про тин-шу його автори пишуть так: «Він постійно перебуває в печерах, схожий на мишу, але досягає розмірів бика. Хвоста не має, а колір його темний. Він напрочуд дужий і викопує собі печери в тористій і лісистій місцевостях».

Інша давня китайська книжка повідомляє про тин-шу цікаві подробиці. Живе кріт-велетень у краях темних і ненаселених. Має куці ноги і погано ходить. Риє землю чудово, однак коли випадком вигулькне на поверхню, то одразу ж умирає, щойно побачивши промені сонця чи місяця.

А ось виписка з маньчжурського літопису: «Тварину, на ім'я фан-шу, подибуємо лише у краях холодних, на берегах річки Тай-шун-шани і далі до Північного моря.

Фан-шу схожий на мишу, але завбільшки з слона. Він боїться світла і живе під землею в темних печерах. Кістки має білі, як слонова кістка. Вони дуже легко обробляються, на них нема шкарубин. М'ясо його холодне й дуже поживне».

Ескімоси узбережжя Берінгової протоки звуть ЦЬОГО звіра кілу-кнук — кит кілу.

Морське чудовисько аглу, з ким він бився, викинуло його з моря на берег. Кілу-кнук так гепнув на землю, що глибоко увійшов у грунт. Там він живе й досі, пересуваючись з місця на місце за допомогою своїх іклів, орудуючи ними, як лопатами.

Багато мандрівників Сибіру занотували в евенків, якутів, мансі, чукчів та інших народів нашої Півночі такі самі оповіді про велетенського підземного мешканця. Усі повідомлення однотипні. Тварина-норокопач у найлютіші зими ходить під землею туди й сюди. Бачили ніби, як звір, гуляючи під землею, несподівано наближався до поверхні. Тоді він хапкома накидав на себе землю, швидкував глибше заритися. Земля, обсипаючись у тунель, утворює вирву. Звір не терпить сонячного світла і гине, тільки-но вийде на поверхню. У річкових кручах, по схилах ущелин часто-густо подибують мертвих кротів-велетнів: тут тварини ненароком вискакують з-під землі. Гинуть вони, попадаючи і в піщаний грунт: пісок обсипається і стискує землекопів з усіх боків.

Звір живиться нібито багном, а землю риє своїми рогами. Він може рухати ними навсебіч і навіть схрещувати їх, як шаблі. Роги схожі на слонові ікла, й інколи їх звуть зубами. З рогів виготовляють держаки до ножів, скребачки, всілякі дрібнички.

1 ... 8 9 10 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стежкою легенд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стежкою легенд"