Читати книгу - "Сага про Форсайтів, Джон Голсуорсі"

«Ніяк не втямлю, що він за один. Він скидається на напівприрученого леопарда».

Раз по раз котрийсь із Форсайтів підступав до Босіні й обходив його, придивляючись.

Джун стояла перед ним — заступала свого нареченого від пустої цікавості своїх родичів. Дівчина була крихітна, «самі коси та завзяття», як хтось сказав про неї, очі сині, безстрашні, тверде підборіддя, яскравий рум'янець і копиця розкішного червоно-золотавого волосся, яке вінчало аж надто тендітну постать.

Осторонь стояла висока струнка жінка, що її один з Форсайтів порівняв був колись із поганською богинею; Вона дивилася на молоду пару, ледь усміхаючись.

Склавши руки в сірих лайкових рукавичках, жінка схилила набік голову, і всі чоловіки навколо не зводили очей з її спокійного чарівного обличчя. Тіло її погойдувалося, наче найменший порух повітря виводив його з рівноваги. Щоки її, хоч і бліді, здавалося, випромінювали тепло, а у великих темних очах світилась лагідна задума. Але чоловіки дивилися на її уста, що ледь усміхалися, запитуючи й відповідаючи; уста були м'які, чутливі й прегарні; здавалося, вони видихають тепло й пахощі — тепло й пахощі квітки.

Відчуваючи на собі пильну увагу, заручені спочатку не помічали тієї непорушної богині. Перший угледів її Босіні й спитав, хто вона така.

Джун підвела свого нареченого до стрункої жінки.

— Айріні — моя найближча приятелька,— сказала вона.— Прошу, будьте й ви друзями.

Наказ маленької леді примусив усіх трьох усміхнутися, і тієї миті позаду стрункої жінки з'явився нечутно Сомс Форсайт — її чоловік — і сказав:

— То познайом і мене!

Коли вони вдвох бували на людях, він рідко відходив від дружини, а якщо й залишав її, скоряючись вимогам світського етикету, то стежив за нею здаля очима, сповненими дивної тужливої тривоги.

Біля вікна його батько, Джеймс, і досі роздивлявся марку на порцеляновій вазі.

— Дивно мені, як Джоліон дав згоду на ці заручини,— мовив він, звертаючись до тітоньки Енн.— Кажуть, що весілля відкладено на кілька років. Цей молодий Босіні,— він вимовив архітекторове прізвище по-своєму, наголошуючи перший склад,— не має нічого за душею. Коли Вініфред виходила за Дарті, я, на щастя, примусив його записати в шлюбний контракт кожне пенні, а то б вони вже досі розорилися дощенту.

Тітонька Енн, що вмостилась в оксамитовому кріслі, підвела на нього очі. Чоло їй облямовували сиві кучерики — кучерики, які, ось уже кілька десятиріч залишаючись незмінними, приспали у Форсайтів відчуття часу.

Вона нічого не відповіла, бо взагалі говорила рідко, бережучи свій старечий голос, але для Джеймса, якого тривожило сумління, її погляд був красномовніший за слова.

— Атож,— сказав він,— Айріні не мала грошей, та я не міг нічого вдіяти. Сомсові кортіло чимшвидше одружитись: він аж схуднув, так упадав за нею.

Роздратовано поставивши вазу на рояль, Джеймс поглянув на гурт біля дверей.

— Я вважаю,— раптом сказав він,— що так воно краще.

Тітонька Енн не запитала брата, як розуміти це дивне твердження. Вона знала, про що він думає. Не маючи своїх грошей, Айріні шануватиметься і не посміє вчинити якої дурниці. Адже кажуть... кажуть, що вона просила окрему кімнату. Та Сомс, певна річ, не...

Джеймс перебив її роздуми.

— А де ж Тімоті?— спитав він.— Хіба він не приїхав з вами?

Крізь стиснуті губи тітоньки Енн пробилася ніжна усмішка.

— Ні, він не хотів ризикувати: саме ходить дифтерія, а хвороби до нього так і липнуть.

Джеймс відповів:

— Еге ж, він бережеться. А я не маю змоги берегтися так, як він.

Важко було сказати, що переважало в його тоні: захоплення, заздрощі чи зневага.

І справді, Тімоті рідко з'являвся на людях. Наймолодший у родині, видавець за фахом, він кілька років тому, коли видавничі справи йшли пречудово, відчув, що наближається занепад, який, щоправда, не настав і досі, але, як усі гадали, був неминучий; отож, продавши свою частку у фірмі, що видавала головним чином релігійну літературу, Тімоті вклав чималі гроші в трипроцентні консолі. І одразу ж поставив себе у відособлене становище, бо жоден Форсайт іще ніколи не погоджувався брати менше, ніж чотири проценти; і ця відособленість поступово, але невпинно підривала дух людини, яку природа щедро наділила обачністю. Він став майже легендарною особою, втіленням забезпеченого добробуту, ідеї, яка завжди маячила в свідомості Форсайтів. Йому й на думку не спало одружитись — то був надто ризикований крок, а діти — завеликий клопіт.

Джеймс знову озвався, постукуючи пальцем по вазі:

— Це не справжній старий Вустер. Мабуть, Джоліон розповідав тобі про цього молодика. Наскільки мені відомо, він не має ані свого діла, ані капіталу, ані корисних зв'язків. А проте я не знаю: ніхто мені нічого не розказує.

Тітонька Енн похитала головою. По її старечому обличчю з квадратним підборіддям і орлиним профілем перебіг дрож; її павучі пальці міцно стиснулися й сплелися, наче вона потайки наснажувала свою силу волі.

На кілька років старша за інших Форсайтів, вона посідала серед них особливе становище. Корисливі й себелюбні,— хоч і не гірші за своїх ближніх,— вони ніяковіли перед її непідкупною особистістю, а коли їм доводилося виявляти корисливість відвертіше, ніж звичайно, то вони були змушені уникати зустрічі з нею.

Схрестивши свої цибаті худі ноги, Джеймс вів далі:

— Джоліон робить усе по-своєму. Дітей у нього немає...— Джеймс затнувся, пригадавши, що на світі існує син старого Джоліона, молодий Джоліон, батько Джун, який наробив був такого лиха і занапастив себе, кинувши жінку та дитину і