Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Цар Соловей, Руданський 📚 - Українською

Читати книгу - "Цар Соловей, Руданський"

189
0
16.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цар Соловей" автора Руданський. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 10 11
Перейти на сторінку:
class="v">Так водою й розіллюся,

Воском розтоплюся.




Звідки ти, царівно люба?


Де ти проживаєш?


Де ти царство своє пишне,


Пишний палац маєш?




Скажи, люба, щиру правду,


Чи-сь кого кохала?


Чи дала-єсь кому слово,


Чи ще не давала?




Як не дала-сь, мила, люба,


Зжалься надо мною,


Подаруй життям і віком,


Будь моєй жоною».




І обняв її царевич,


К серцю пригортає,


А вона йому на груди


Голову схиляє.




І, будь розум в неї в лобі,


Того б не бувало,


А то хміль, погане зілля,


Всеньку розібрало.




Хміль на груди каміннії


Голову схиляє,


Хміль причепу обіймає,


Йому промовляє:




«Я, царівна-королівна,


В степу проживаю,


Іще мужа не добрала-м,


Тілько добираю.




Сватався колись до мене


Жвавий невидимець,


А тепер за мене б'ється


Мій сусід мисливець.




Но, царевичу причепо,


Ти з них наймиліший,


Ти найкращий, найдобріший


І найрозумніший.




Я хотіла б тобі бути


Вічною жоною!


Тілько крила!.. Ой, не можу...


Стрепени рукою!»




І підняв царевич крила


І потряс крилами,


І посипались, як порох,


Коні з козаками.




І ті коні воронії


Тілько що держаться,


А козаки такі п'яні,


Що із ніг валяться.





IV





Незабаром злотокрила


О світі забула,


Похилилася па крісло


І, хмільна, заснула.




Для невинної дівчини


То крутий часочок,


І, будь тут на вітрогона,


Вінок не віночок.




Та причепа добре знає,


Що куди стріляє;


І по хаті походжає


І думу гадає:




«Отаке-то, добрі люди,


Все моє кохання:


Лиш над бочкою сидіти


Зрання до смеркання.




А о панстві і о царстві


Де вже мені дбати!


Значить, сильного сусіда


Мені страшно мати.




Але от моя сусідка -


Та ще й сильна дуже,


І для неї моє військо,


Хоть би й два, байдуже.




Як потрясе лиш, псяюха,


Обома крилами,


То насипле тих козаків


До стилої мами.




Біда, батьку! Що робити?


Та що і чинити?


Що ж чинити? Звісне діло,


Тра біду забити.




Що забити, то забити,


Я і сам то знаю,


Лиш сусіда ще їдного


Я на думці маю.




О, то шельма невидимець


Куди моя сила!


Його тілько і звоює,


Що ся злотокрила.




Ото треба одурити;


Скажу, що женюся,


І таки при панотцеві


З нею заручуся.




А щоб того дохопити,


Вдамся до горівки;


Без горівки куди п'ятись


До такої дівки!




Із мисливцем - і то билась!


Відігнала кримця!


А я, правду і сказати,


Що таке за птиця?




Так от! Треба підпоїти,


З нею заручитись,


А потому туманити,


Тілько не женитись.




Після того най звоює


Невидимця мила;


А там звісно, що зробити:


Відрубати крила».





V





Рано, тілько освітив бог,-


Усі троє встали,


Пішли в аеркву на молитву,


Службу відстояли.




Повернулись знов до чарки,


Випили всі троє,


І царевич, і аарівна


Сіли враз обоє.




І обоє сіли разом,


Разом обійнялись,


Обійнялись, розмовляли,


Щиро пілувались.




А піп, сивий, бородатий,


Тілько поглядає.


«О, то б славна була пара! -


До них промовляє.-




Хіба буде з вас, парівно,


Годі дівувати.


Чи ж не лучче вийти замуж,


Свого мужа мати?»




А царівна зрум'яніла,


Не одповідала,


Лиш царевича тісніше


Ручкою обняла.




«Що ж, життя,- царевич каже,-


Хіба заручімся!


І як буде воля божа,


То і оженімся».




Но царівна знов мовчала,


Не одповідала,


Лиш обняла ще тісніше


І поцілувала.




«Возьміть, отче, дві обручки,


Поблагословіте,


Освятіть їх, як годиться,


Та нас заручіте».




І узяв піп дві обручки,


І благословляє,


І коханків обручає,


Обручки міняє.




І коханки обручились,


Хрест поаілували


І присягу перед богом


На кохання дали.




Після того стали пити,


Доки хто іздужав,


І царівну хміль веселий


Перше всіх подужав.




Потім батюшка старенький


Спати положився,


Лиш причепа не упився,


Тілько розпалився.




І обняв царівну сонну,


Крила відклоняє


І обвився, обгорнувся


І все забуває.





VI





На великдень у вівторок


Злотокрила встала


І, що смачно спочивала,


Тілько й пам'ятала.




А тут милий її знову


Хмелем похмеляє


І до себе в своє царство


В гості запрошає.




І поїхала царівна


В гості до милого,


Погостила, нетямуща,


До Хоми святого.




Погостила, вина взяла;


В степи полетіла;


І там душу заливала,


Як душа боліла.




Так заручена царівна


Цілий рік прожила,


Лиш причепу обіймала


Та хмільнеє пила.




Але раз якось царівні


Вина недостало.


Пробудилося сумління,


Душу розгризало.




І шептало її, бідній:


«Що ти починила?


Свою славу, честь і волю -


Все ти погубила!»




І так тяжко її, важко,


І так сумно стало,


Ніби сто пудів заліза


На ї серце впало.




І не втерпіла царівна,


І кидає степи.


І, щоб душу закропити,


Летить до причепи.




«Ой царевичу причепо,


Тяжко мені жити,


Дай, коханий, вина чарку


Душу закропити».




«Пожди трохи, моя мила,-


Він відповідає.-


Чи ти знаєш невидимця,


Де він проживає?




Достань в него мені кримку,


Тогді будем пити,


Будем пити і гуляти,


Як у раю, жити».




Ізвинулась, полетіла


В степи злотокрила


І стріпнула раз останній


Свої пишні крила.




І найкращий чорний волос


З голови урвала,


Свому війську раз останній


Отамана дала.




І говорить отаману:


«Іди, милий синку,


Та вишукай невидимця,


Достань в него кримку».





VII





Як розсипались козаки


Всюди по степові,


Застукали невидимця


Десь у байракові.




Обступили наоколо,


Бідного спійняли


І убили, закопали,


Невидимку взяли.




А царівна невидимки


І не огляділа,


Тільки взяла й до причепи


Льотом полетіла.




І узяв причепа кримку,


І напоїв милу,


І поїхав з нею разом


В степи на могилу.




І зачали на могилі


Балом балувати;


Цілуватись, милуватись,


Пити і гуляти.




І нещасная царівна


Тяженько упилась


І на мамину могилу


Покотом звалилась.




Розпустились пишні коси,


Відхилились крила;


Що святого у дівчини,


Все вона відкрила.




І літає птах над нею,


«Вічну пам'ять» править,


А причепа ще раз бідну


Дівчину неславить.




І літає птах, співає:


«Горе тобі, мила!»


А причепа вже ламає


Золотії крила.




І виламав крило праве


Край самого тіла,


1 на рані, на глибокій


Крівля закипіла.




І виламав крило праве -


Лівеє ламає,


А відломлене тим часом


Життям відживає.




І ожило, і в

1 ... 10 11
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цар Соловей, Руданський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цар Соловей, Руданський"