Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Пошились у дурні, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Пошились у дурні, Кропивницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пошились у дурні" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 13
Перейти на сторінку:
греблі!.. Як пе­рей­деш греб­лю, а во­на в вічі тобі тиць!..

Антон. Та чи не ко­нок­рад ти, що так плу­таєш?


Василь. Бог зна що, Ан­то­не, ти го­во­риш. При­ди­вись на нього, хіба він схо­жий з ко­нок­ра­дом?


Антон. Та він і справді чи не бо­жевільний?


Ничипір. Отак бу­ло вже раз зо мною торік, як­раз на Ве­лик­день!.. Ста­ло бить, теж так: ви­пив я дві ча­роч­ки з ку­мом Пет­ром… не більш не менш…


Василь. Слу­хай, Ан­то­не! Оце, по-моєму, як­раз та­кий чо­ловік, як нам тре­ба. Ні він ніко­го тут не зна, ні йо­го не зна­ють.


Антон. А що ти ду­маєш? І справді! От бу­де ку­медія так ку­медія!


Ничипір. Мо­же, вам тре­ба на що ли­хе, то шу­кай­те собі дурнішо­го і…


Василь. Та ні! Ми не такі лю­ди, щоб вас на ли­хе підмов­ля­ли.


Антон. Дівча­та! А йдіть сю­ди, годі вам хо­ва­тись!


Оришка і Гор­пи­на (підійшли). Хто це?


Ничипір прос­тя­гає їм ру­ку.


Василь. Не при­див­ляй­тесь, бо не пізнаєте! Це чо­ловік чу­жос­то­ронній.


Ничипір (до дівчат). Зда­ле­ку… Але як во­но ста­ло­ся оце діло, то й не роз­бе­ру… Чу­дасія! Ска­зать би, п'яний був, а то зро­зумійте: тільки ви­пив, ска­зать, дві ча­роч­ки з ку­мом Пет­ром, тільки ще со­неч­ко сіло…


Антон. Ходімо відціля, бо тут не­без­печ­но, та там вже до ла­ду про все по­ба­ла­каємо!


Ничипір. Сторія, та й тільки!.. Ну, не­хай би був п'яний!.. А то ви­пив дві…


Оришка (до Ан­то­на). Та ви тов­ком нам скажіть: що це ви затіваєте?


Антон. Не­хай те­бе по­кор­тить… Ходім, ходім!


Ничипір. Ка­жу ж вам тов­ком: ви­пив я з ку­мом Пет­ром…


Антон, Ни­чипір і Ориш­ка пішли.



ЯВА 7



Горпина і Ва­силь.


Василь. От ти все ка­за­ла, що я несміли­вий та пло­хий, а от ба­чиш, вже діло на­ше ки­пить!


Горпина. Ця­ця, ця­ця! Дай я те­бе пог­ла­дю по го­ловці!


Василь. Гладь цу­ци­ка, а я лю­ди­на!


Горпина. Ти ж мій цу­цик! (Ре­го­че).


Пішли.



ЯВА 8



Дранко (іде, зігнув­шись, з ду­би­ною). Щоб мені мо­лот­ка не вдер­жа­ти в руці, щоб мені не до­ве­лось ніко­ли при­ва­ри­ти п'ятки до ко­си, щоб мені ніко­ли не за­гар­ту­ва­ти кре­са­ла, ко­ли я знов отут не ба­чив Ан­то­на своїми очи­ма вже з сусідо­вою Ориш­кою!.. Це той, про кот­ро­го Кук­са ка­же, що не­на­ви­дить бабсько­го код­ла… Доб­ре не­на­ви­дить!.. Ну, та й посміюся ж я з сусіда! Що то не Ва­силь, то я пе­вен, бо Ва­силь пішов до бра­та сво­го, ще зве­чо­ра одп­ро­сив­ся! Ну, ко­ли б я їх упіймав, взяв би Ан­то­на за чу­ба, а Ориш­ку за ко­си та й привів би до сусіда, щоб потішив­ся ни­ми!.. Стри­вай, щось іде… (Присіда).



ЯВА 9



Кукса і Дран­ко.


Кукса (іду­чи, ти­хенько співа). "Ой не спиться, не ле­житься, і сон не бе­ре…" Щось не спиться! Ко­ли б швидш світа­ло, ніяк не діждусь то­го ран­ку. Не­на­че щось там на небі за­гальму­ва­ло ніч та й за­дер­жує на місці, як во­ду на яловім опусті! А Ан­тон замк­нув­ся у млині, гу­кав, гу­кав, сту­кав, сту­кав, не хо­че відімкнути. Ану, навіда­юсь до сво­го кла­ду чи не хап­нув йо­го Антон?..


Дранко (ки­нув­ся на нього з ду­би­ною). А, впіймав я те­бе!


Кукса. Тю, хто це?


Дранко. Це ви, сусіде?


Кукса. А який же біс? Що це ви, бо­дай вас, ма­ло ме­не ду­би­ною не вгріли?


Дранко. Та то я шут­ку­вав! Хотів вас на­ля­кать!


Кукса. Добрі бу­ли б шут­ки, як­би опе­ре­за­ли по пле­чах!


Дранко. Чо­го це ви блу­каєте по ле­ваді?


Кукса. А ви чо­го?


Дранко. Та так… Прис­ни­ло­ся, бач­те, мені, що ніби щось кра­деться до кузні, я про­ки­нув­ся та швидш надвір. Ну, а потім вже по­ду­мав: ко­ли встав, то обійду вже навк­ру­ги дво­ру, так, на вся­кий слу­чай!..


Кукса. А ду­бин­ку ж де за­че­пи­ли?


Дранко. По до­розі… так про вся­кий слу­чай!


Кукса. Ото у вас ба­га­то гро­шей на­хо­ва­но, че­рез те вам і сниться невіть-що!


Дранко. Іскри та жу­же­ли­ця вам в вічі! Які там у ме­не гроші? У вас он аж скрині тріщать від кар­бо­ванців!..


Кукса. Ме­жисітка вам в пельку! Мав­ши п'ять дочок, чор­та ли­со­го ви­хо­ваєш!..


Дранко. Так у вас же тільки п'ять, а в ме­не їх сім!


Кукса. Та ад­же ж і п'ять!..


Дран­ко. Але ж не сім?


Кук­са. Але ж і п'ять, ка­жу!…


Дран­ко. Та у вас бу­де ско­ро мен­ше!


Кук­са (убік). Від ко­го ж це він провідав про же­ни­ха?


Дран­ко. А Ан­тон ваш і справді не­на­ви­дить бабсько­го ро­ду?


Кукса. Бач­те, я ж вам ка­зав!


Дран­ко. Ба­чу, ба­чу! (Ре­го­че).


Кук­са. Чо­го ж це ви ре­го­че­те?


Дранко ре­го­че.


Отже я вас ви­лаю про­ти неділі! Вдаєте з се­бе бо­го­бо­яз­ли­во­го, а лізе­те на свар­ку, щоб на гріх підвес­ти…


Дранко. Та то я так, шут­кую! (По­дає ру­ку). Ви­ба­чай­те.


Кукса. Чу­дес­но у ве­черні дя­ки співа­ли "Бла­жен муж"!


Дранко. У Пре­чис­тої кра­ще! Там один ба­сис­тий як рев­не, як рев­не, аж не­на­че у го­лові тобі ре­ве і во­лос­ся до­го­ри лізе!..


Кукса (ха­па се­бе за го­ло­ву). Ой-ой-ой!..


Дранко. Та у вас вже не полізе, ви без­печні…


Кукса. Ко­неш­но, є усякі скус­ни­ки.


Дранко. Чи не хо­че­те по­ню­хать? (По­мов­чав). Завт­ра, ка­жуть, весілля у ко­гось бу­де?


Кукса (убік). О, зно­ву! Від ко­го б це він довідав­ся?..


Дранко. Чув я, що й вас кли­ка­ти­муть.


Кукса (убік). Що? Оцього я зовсім не роз­бе­ру! (До нього). До ко­го кли­ка­ти­муть? Чи ви спро­сон­ня, чи… Я чув, що ніби­то вас кли­ка­ти­муть, а не ме­не!


Дранко (убік). Що це він тов­че? Хто б йо­му це ска­зав?


Кукса (убік). Чи не пи­сар йо­му шеп­нув?


Дранко. Ну, ко­ли вже про це довіда­лись, то про­си­мо…


Кукса. Вас не ми­на­ти? Де ж та­ки, бо­ро­ни бо­же! Звісно, по сусідству пок­ли­че­мо й вас.


Дранко. Та ви це як?


Кукса. Навсп­равж­ки!


Дранко. Хто з нас спить?


Кукса. Не знаю.


Дранко. Хто з нас дур­ний?


Кукса. Не знаю! (Ре­го­че).


Дранко. Тьфу.


Кукса. А вам двічі тьфу! (Співа).


Що він затіває,


Що це він то­ро­че?


Дранко.


Ли­бонь, ви­пи­та­ти сусід ме­не хо­че.


Кукса.


Ви нав­мис­не чи у смішки?


Дран­ко.


По­шут­ку­вав з ва­ми трішки.


Разом.


Не та­кий я, не та­кий я, ви­ба­чай,


Щоб приз­на­тись на од­чай!


Кукса.


Хіба вже приз­на­тись,


Щоб не зволіка­тись?


Дранко.


Ач, ніби й не злиться,


Ой хит­ра ли­си­ця!


Кукса.


Що ви чу­ли, те прав­ди­во.


Дран­ко.


Завт­ра в ко­гось ву­де ди­ве.


Ра­зом.


Не та­кий я (т. д.)


Кукса.


Чо­го він сміється,

1 ... 8 9 10 ... 13
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пошились у дурні, Кропивницький», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Пошились у дурні, Кропивницький» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Пошились у дурні, Кропивницький"