Читати книгу - "Річард ІІ (Річард Другий), Шекспір Вільям"

–
Мілорде Уестмінстере! До суду
В надійному його тримайте місці. –
Чи з рішенням погоджуються лорди,
Що прийняте палатою громад?

Б о л і н г б р о к
Хай Річарда до зали приведуть,
Щоб особисто зрікся він престолу.
Тоді і ми позбудемось підозр.

Й о р к
Служитиму йому провідником.
(Виходить.)

Б о л і н г б р о к
(до Омерля та Серрея)
Вас, лорди, беремо під варту теж:
Повинні ви надати запоруки,
Що в день потрібний з'явитесь на суд.
(до Карлейля)
Любові не чекали ми від вас,
На допомогу теж не сподівались.

Повертається Й о р к з к о р о л е м Р і ч а р д о м.
За ними декілька дворян несуть королівські регалії:
корону та інше.

К о р о л ь Р і ч а р д
Як дивно, що повинен я з'явитись
До короля, а сам ще не позбувся
Своїх недавніх королівських дум!
Ще не навчився гнутись і лестити,
Нашіптувать на вухо й потакати;
Хоч би дали моїй печалі час
Науку цю придворну осягнути!
Та все ж таки я пам'ятаю риси
Оцих людей: хіба то не вони
Були мені підвладні і кричали
У захваті: "Нехай живе король!"?
Так і Христа вітав колись Іуда.
Але Христос знайшов лиш в одному
З дванадцяти старанних учнів зраду,
Мене ж, на жаль, зреклись дванадцять тисяч,
І не лишився вірним ні один.
Нехай живе король! Чому ж не скаже
Ніхто "амінь"? Невже повинен я
Священиком і причетом служити?
Ну добре, я і сам скажу: амінь!
Нехай живе король! Вже не король я,
І все-таки амінь; можливо, небо
Мене іще вважає королем. –
Чому мене покликали сюди?

Й о р к
Для того, щоб відрікся добровільно
Від тягаря турбот своїх державних
Та сану королівського свого
І передав корону Болінгброку.

К о р о л ь Р і ч а р д
Корону піднесіть мені. – Кузене,
Візьміться тут за неї, я ж – отут.
Тримаймося за неї з двох боків.
Корона – мов колодязь, ми – як відра,
Що зв'язані єдиним ланцюгом:
Порожнє підіймається угору,
Наповнене спускається униз.
Слізьми я повен і в сльозах тону,
А доля вас несе у вишину.

Б о л і н г б р о к
Самі бажали ви зректися трону.

К о р о л ь Р і ч а р д
Я віддаю вам владу і корону,
Але свою скорботу не віддам:
Мої печалі не потрібні вам.

Б о л і н г б р о к
З короною приймаю всі турботи
Із ваших рук.

К о р о л ь Р і ч а р д
Не зменьшить це скорботи.
Ви приймете турботи і вінець,
Та все ж моїм турботам не кінець:
Вони віднині – особисті справи.
Турботи ваші – то життя держави.
Причина всіх печалей і скорбот,
Що буду я позбавлений турбот.
Б о л і н г б р о к
Скажіть, чи ви зрікаєтесь корони?

К о р о л ь Р і ч а р д
Так, ні… Ні, так… Що вдіяти мені?
Щоб вийшло "так", зрікаюся від "ні".
Дивіться ж, як я скину сам себе!
Позбудусь тягаря своєї влади,
Із серця вирву королівську гордість,
Важкий свій скіпетр випущу із рук.
Віддам свою корону власноручно,
Єлей із себе змию я слізьми,
Складу покірно свій священий сан.
Відмовлюся від всіх, мені належних,
Ознак пошани, почестей і прав,
Від володінь своїх і від прибутків.
Свої укази і декрети – знищу!
Хай Бог пробачить всім, хто будь-коли
Забув про клятви, що мені дали!
Хай береже Господь тебе від зради,
Кузене мій! А я, позбувшись влади,
Нехай позбудусь прикрощів своїх.
Тобі ж, хто став найвище за усіх,
Бажаю в щасті й славі керувати
Державою, що зміг завоювати.
Дай Бог, щоб посідать ти довго міг
Трон Річарда, а Річард в землю ліг,
Приречений до забуття і тління.
Бажаю безтурботного правління,
Король наш Генріх! Бог тебе спасе.
Я, ніби, все сказав. Чи ще не все?

Н о р т у м б е р л е н д
(подаючи папір)
Ось прочитайте ще свої зізнання
В сваволі і у злочинах тяжких,
Що ви вчинили з друзями своїми,
Які ви збитки завдали країні,
Коли іще були ви королем.
Покайтеся, і хай народ почує,
Що справедливо ми змістили вас.

К о р о л ь Р і ч а р д
Невже я сам повинен перед вами
Розмотувать клубок своїх діянь?
Нортумберленде, зміг би ти прилюдно,
Коли б ішлось про злочини твої,
Про них розповідати безсоромно?
Якщо б зумів, то в списку дій злочинних
Оголосив би ти найтяжчий гріх:
Усунення законного монарха,
Наруга над присягою святою,
За що тебе і небо прокляне. –
А ви, що стоїте навкруг спокійно
І дивитесь з цікавістю, як мучусь
Я горем і розкаянням своїм!
Мене жаліє дехто лицемірно
І ладен вмити руки, як Пілат;
Та це не заважає вам, Пілати,
Безтрепетно й жорстоко засудити
Мене на хресні муки, хоч водою
Не змити з себе вам цього гріха!

Н о р т у м б е р л е н д
Читайте, не потрібно зволікати.

К о р о л ь Р і ч а р д
Не бачу я, бо очі повні сліз!
І все-таки крізь цю солону воду
Я розрізняю зрадників навкруг.
Коли ж у власну душу зір спрямую,
Покаже він, що зрадник я і сам:
Хіба не я надав покірно згоду
Зірвати з короля його порфіру,
Забрати владу, розтоптати славу,
Щоб смердом став розвінчаний монарх?

Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде…

К о р о л ь Р і ч а р д
Я не лорд тобі, нахабо!
Я втратив титул і своє ім'я, –
Ім'я, що я при хрещенні отримав,
Я втратив, – бо не Річард більше я.
О горе! Стільки зим прожив на світі,
Але не знаю: зватись як мені?
Бажав би бути королем із снігу,
Лиш для потіхи зліпленим, щоб міг
Розтанути під сонцем Болінгброка! –
О добрий і величний мій король! –
Хоч доброти у величі замало, –
Якщо мої слова ще мають ціну
У Англії, то слугам ти звели,
Хай дзеркало для мене принесуть.
На короля я хочу подивитись,
Позбавленого величі і влади.

Б о л і н г б р о к
Хай дзеркало хто-небудь принесе.
Один із слуг виходить.
Н о р т у м б е р л е н д
А ви папір тим часом прочитайте.

К о р о л ь Р і ч а р д
Дияволе, не мучай – я не в пеклі!

Б о л і н г б р о к
Нортумберленде, ти його облиш.

Н о р т у м б е р л е н д
Але громади цим не вдовольняться.

К о р о л ь Р і ч а р д
Задовольняться тим, що прочитаю,
Поглянувши у ту правдиву книгу,
Де всі мої записані гріхи,
А книга та – я сам.
Входить слуга з дзеркалом.
Сюди подайте
Це дзеркало, щоб все я прочитав. –
Чому не стали глибшими ці зморшки?
Чом не лишилось шрамів від ударів,
Які мені скорбота завдала?
О скло підлесливе! Ти брешеш, як брехали
Корисливі прихильники мої!
Невже в тобі відбилося обличчя
Того, хто у гостинний свій палац
Збирав щодня по десять тисяч люду?
Обличчя, що примушувало очі,
Немов від сонця, мружитись постійно?
Обличчя необачної людини,
Яка була настільки легковажна,
Що скинути дозволила себе
З престолу Болінгброку? В ньому сяє
Примарна слава, і воно само
Примарне й тимчасове, як і слава.
(Жбурляє дзеркало на підлогу.)
Ну, ось воно, розтрощене на друзки!
Король без трону, це тобі наука:
Твоє обличчя знищила печаль.

Б о л і н г б р о к
Лиш тінь обличчя вашого, точніше,
Розбила на шматки печалі тінь.
К о р о л ь Р і ч а р д
Як ти сказав? Будь ласка, повтори!
Печалі тінь? Ну, що ж? Цілком можливо.
У глибині душі моя печаль,
А скарги всі і зовнішні страждання –
То привиди невидимого горя.
За щедрість щиро дякую, король!
Даруючи причини для печалі,
Навчаєш, як печалитись мені.
Лиш про одне просити хочу я,
А там піду й не буду докучати.
Чи можу сподіватися на милість?

Б о л і н г б р о к
Що побажає гідний наш кузен?

К о р о л ь Р і ч а р д
Я – більше, ніж король! "Кузен", ще й "гідний"!
Мені лестили досі лиш придворні, –
Тепер лестить, я бачу, сам король!
Просить мені не дозволяє гідність.

Б о л і н г б р о к
Так вимагайте.

К о р о л ь Р і ч а р д
І одержу?

Б о л і н г б р о к
Так.
К о р о л ь Р і ч а р д
Дозвольте, я піду.

Б о л і н г б р о к
Куди?

К о р о л ь Р і ч а р д
Байдуже.
Піду, куди накажете мені,
Лиш звідси геть скоріше б.

Б о л і н г б р о к
Хай сторожа
До Тауера проведе його.

К о р о л ь Р і ч а р д
Хай проведе! Мене вже провели:
Корону і престол мій відняли.

Король Річард, декілька лордів і варта ідуть геть.
Б о л і н г б р о к
Призначимо на середу наступну
Ми нашу коронацію. Готуйтесь.

Всі ідуть, крім єпіскопа Карлейльського,
абата Уестмінстерського і Омерля.

А б а т
Були ми щойно свідками тяжкого
Видовища.

К а р л е й л ь
Хоча воно для нас
Принизливе, лиш діти і онуки
Розплатяться за Річардові муки.

О м е р л ь
Святі отці, чи засобу нема,
Щоб рідний край не оповила тьма?

А б а т
Мілорде, буду з вами я відвертий,
Та перше присягніться ви мені
Не відкривати намірів моїх
І виконати всі мої вимоги. –
Я бачу на чолі у вас турботу,
Печаль на серці, сльози – на очах.
Прошу обох до себе на вечерю.
Я вам вкажу до порятунку шлях,
Щоб відновити радість у серцях.

Ідуть геть.

Д І Я П'Я Т А

Сцена перша

Лондон. Вулиця, що веде до Тауеру.
Входять к о р о л е в а і п р и д в о р н і д а м и.

К о р о л е в а
Тут короля, напевне, поведуть,
Щоб ув'язнити у зловісній башті,
Яку ще Юлій Цезар звів колись
На горе нам. В похмурій кам'яниці
Повинен чоловік мій знемагати,
Бо так звелів пихатий Болінгброк. –
Перепочиньмо тут, якщо можливо
Законній королеві відшукати
У бунтівній країні хоч куток.
Входить к о р о л ь Р і ч а р д під вартою.
Скоріше! Подивіться!.. Ні, не треба,
Бо так зів'яв душі моєї квіт!
Ні, все ж дивіться: співчуття і жалість
Хай освіжать його росою сліз.
О, ти – не Річард, ти – руїни Трої!
Ти – відблиск слави, що давно пройшла!
Ти – Річарда колишнього гробниця!
Навіщо оселилася печаль
В прекрасному палаці, а для щастя
Одна дорога – у брудний шинок?

К о р о л ь Р і ч а р д
Моя дружино! Не вступай у спілку
З похмурою скорботою, бо цим
Ти мимоволі мій кінець наблизиш.
Вважай минуле за прекрасний сон
І уяви собі, що, пробудившись,
Ми неприємну істину пізнали:
Я побратався із нещадним горем,
Щоб до могили не розстатись з ним.
До Франції, кохана, поспіши
І в келії замкнися монастирській.
Якби-то ми життям своїм надалі
Вінці небесні заслужить могли,
Якщо своїх земних не зберегли!

К о р о л е в а
О Річарде! Невже ти так змінився?
Невже душею й тілом занепав?
Чи Болінгброк проліз тобі у серце?
Чи разом з троном розум відібрав?
Лев землю рве, вмираючи від рани,
Коли дістать не може ворогів.
А ти, немов школяр, який нашкодив,
Цілуєш різку, що тебе січе.
Опам'ятайся, Річарде, ти – лев,
Ти поміж звірів – цар!

К о р о л ь Р і ч а р д
Коли б не звірі
Були круг мене, я тоді спокійно
І нині царював би над людьми.
Минула королево! Мусиш їхать
До Франції. Вважай, що ти вдова,
Що я помер, з тобою попрощавшись.
Коли сидіти трапиться тобі
Серед людей старих, поважних, добрих
В зимовий вечір поблизу каміна
І слухати їх розповіді довгі
Про лихоліття, що давно пройшли,
Ти розкажи всю правду їм про мене,
Хай перед сном вони мене оплачуть.
Така скорбота буде у словах,
Що навіть незворушні головешки
Проллють в камін свої вогненні сльози
І на вуглини чи на сірий попіл
Обернуться від жалості й печалі
За скинутим з престолу королем.

Входять Н о р т у м б е р л е н д та інші.

Н о р т у м б е р л е н д
Мілорде, передумав Болінгброк:
Вас ув'язнить не Тауер, а Помфрет.