Читати книгу - "Багато галасу з нічого, Шекспір Вільям"

Беатріче, ви весь цей час плакали?
Б е а т р і ч е. Так, і ще довго буду плакати.
Б е н е д и к т. Я не бажав би цього.
Б е а т р і ч е. Бажати ні до чого: я і так плачу.
Б е н е д и к т. Я впевнений, що сестру вашу звинуватили несправедливо.
Б е а т р і ч е. Як би я завдячувала тій людині, яка б виправдала її!
Б е н е д и к т. А є спосіб зробити вам цю дружню послугу?
Б е а т р і ч е. Спосіб є, та друга немає.
Б е н е д и к т. Чи може взятись за це чоловік?
Б е а т р і ч е. Це чоловіча справа, але не ваша.
Б е н е д и к т. Я кохаю вас сильніше за все на світі. Чи не дивно?
Б е а т р і ч е. Дивно, як річ, про існування якої мені невідомо. Так само і я могла б сказати, що кохаю вас сильніше за все на світі. Та ви мені не вірте, хоч я не брешу. Я ні в чому не зізнаюсь, але нічого й не заперечую. Мені жаль моєї сестри.
Б е н е д и к т. Присягаюся шпагою, Беатріче, ти мене кохаєш!
Б е а т р і ч е. Не присягайтесь шпагою, краще проковтніть її.
Б е н е д и к т. Буду клястися нею, що ви мене кохаєте, і примушу того проковтнути її, хто насмілиться сказати, що я вас не кохаю.
Б е а т р і ч е. Не довелось би вам проковтнути ці слова!
Б е н е д и к т. В жодному разі! Клянусь, що кохаю тебе!
Б е а т р і ч е. Пробач мені, Боже…
Б е н е д и к т. Який гріх, мила Беатріче?
Б е а т р і ч е. Ви вчасно перебили мене: я вже готова була присягнути, що кохаю вас.
Б е н е д и к т. Зроби ж це від усього серця.
Б е а т р і ч е. Серце віддане вам: мені не лишилося чим присягати.
Б е н е д и к т. Накажи мені щось зробити для тебе.
Б е а т р і ч е. Убийте Клавдіо!
Б е н е д и к т. Нізащо!
Б е а т р і ч е. Ви вбиваєте мене своєю відмовою. Прощайте.
Б е н е д и к т. Чекай, Беатріче!
Б е а т р і ч е. Я вже пішла, хоч я ще тут. У вас немає й краплі любові. Прошу вас, відпустіть мене!
Б е н е д и к т. Беатріче!
Б е а т р і ч е. Ні-ні, я іду.
Б е н е д и к т. Будьмо друзями.
Б е а т р і ч е. Звичайно, безпечніше бути моїм другом, аніж битися з моїм ворогом.
Б е н е д и к т. Хіба Клавдіо твій ворог?
Б е а т р і ч е. Хіба він не довів, що він найбільший негідник, звівши наклеп і осоромивши мою сестру? О, якби я була чоловіком! Як! Носити її на руках, поки не домігся її руки, а потім привселюдно звинуватити, звести на неї наклеп з такою злістю! О Боже, була б я чоловіком! Я б з'їла його серце на базарному майдані!
Б е н е д и к т. Послухайте, Беатріче…
Б е а т р і ч е. Розмовляла із вікна з чоловіком! Чудова вигадка!
Б е н е д и к т. Але, Беатріче…
Б е а т р і ч е. Бідна Геро! Її образили, обмовили, згубили!
Б е н е д и к т. Беат…
Б е а т р і ч е. Принци і графи! Справді лицарський вчинок! Справжній граф! Цукровий графчик – солодкий коханець! О, якби я була чоловіком, щоб провчити його! Або хоч би мати друга, який захотів би бути чоловіком заради мене! Але мужність розчинилась у люб'язностях, хоробрість – у компліментах, а чоловіки здатні лише на марнослів'я і балакунство. Тепер Геркулес той, хто краще бреше і клянеться. Тож, якщо я не можу стати чоловіком, мені залишається вмерти жінкою від горя.
Б е н е д и к т. Чекай, дорога Беатріче! Присягаюся своєю рукою, я кохаю тебе.
Б е а т р і ч е. Знайдіть вашій руці, з любові до мене, краще застосування, аніж клятви.
Б е н е д и к т. Ви переконані в тому, що граф Клавдіо звів наклеп на Геро?
Б е а т р і ч е. Переконана, як в тому, що маю душу і переконання.
Б е н е д и к т. Досить! Я викличу його – даю вам слово. Дозвольте поцілувати на прощання вашу руку. Клянусь цією рукою, Клавдіо дорого мені заплатить. Ідіть, утіште сестру. Я буду всім казати, що вона померла. Прощайте.
Ідуть геть.

Сцена друга

В'язниця.
Входять Ш и п ш и н а, Д о в б н я і п р о т о к о л і с т.
Варта вводить К о н р а д а і Б о р а ч і о.

Ш и п ш и н а. Чи всі на місці?
Д о в б н я. Подайте стілець і подушку для писаря.
П р о т о к о л і с т. Де тут зловмисники?
Ш и п ш и н а. А ось я і мій приятель.
Д о в б н я. Так, ми маємо розпорядження провести допит.
П р о т о к о л і с т. Та ні, де звинувачувані, які повинні дати покази? Хай вони підійдуть до пристава.
Ш и п ш и н а. Зрозуміло, хай вони підійдуть до мене. – Як тебе кличуть, приятеле?
Б о р а ч і о. Борачіо.
Ш и п ш и н а. Запишіть, будь ласка: Борачіо. – А твоє ім'я?
К о н р а д. Я дворянин і зовуся Конрад.
Ш и п ш и н а. Запишіть: дворянин Конрад. – Чи вірите ви в Бога, панове?
К о н р а д і Б о р а ч і о. Так, пане приставе, сподіваємось, що так.
Ш и п ш и н а. Запишіть: сподіваються, що вірують в Бога. Та поставте Бога на перше місце: не доведи, Боже, поставити Бога після таких мерзотників! – Ну, панове, вже доведено, що ви не кращі за шахраїв, і скоро всі в цьому перекона-ються. Що ви про себе скажете?
К о н р а д. Що ми зовсім не шахраї, пане приставе.
Ш и п ш и н а. Ну і хитрун, слово честі! Та я з ним справлюся. (До Борачіо.) Підійди-но ти ближче, я щось шепну тобі на вухо. Кажуть, що ви шахраї.
Б о р а ч і о. А я стверджую, що ні.
Ш и п ш и н а. Добре, відійди на бік. – Їй-богу, вони змовились. Записали, що вони не шахраї?
П р о т о к о л і с т. Пане приставе, ви неправильно ведете допит: ви повинні покликати вартових, їх обвинувачів.
Ш и п ш и н а. Ну, звичайно, це найкращий спосіб. Хай підійде варта. – Хлопці, іменем принца наказую вам звинувачувати цих людей.
П е р ш и й с т о р о ж. Ось цей чоловік, пане приставе, казав, що брат принца дон Хуан – негідник.
Ш и п ш и н а. Запишіть: дон Хуан – негідник. Ой! Та це ж клятвопорушення: назвати брата принца негідником!
Б о р а ч і о. Пане приставе…
Ш и п ш и н а. Зроби милість, помовч. Мені не подобається твоя фізіономія.
П р о т о к о л і с т. Що він ще казав?
Д р у г и й с т о р о ж. Що він одержав від дона Хуана тисячу дукатів, щоб звинуватити брехливо синьйору Геро.
Ш и п ш и н а. Справжній грабунок, який тільки можна собі уявити!
Д о в б н я. Справді так.
П р о т о к о л і с т. Що іще?
П е р ш и й с т о р о ж. Що граф Клавдіо, повіривши його словам, вирішив зганьбити Геро привселюдно і відмовитись від одруження.
Ш и п ш и н а. Ох, мерзотнику! Ти будеш за це засуджений на вічну спокусу.
П р о т о к о л і с т. Іще що?
Д р у г и й с т о р о ж. Це усе.
П р о т о к о л і с т. Всього цього більш ніж достатньо, і ніякі заперечення вам не допоможуть. Дон Хуан сьогодні вранці таємно втік. Геро дійсно була звинувачена, осоромлена і раптово померла від потрясіння. Пане приставе, накажіть зв'язати цих негідників і відвести до синьйора Леонато. Я піду вперед і ознайомлю його з протоколом допиту. (Виходить.)
Ш и п ш и н а. Ми з ними швидко впораємось.
Д о в б н я. В'яжіть їх!
К о н р а д. Геть, бовдуре!
Ш и п ш и н а. Святий владико, де протоколіст? Хай запише: службовець принца – бовдур! В'яжіть його! Нікчемний шахраю!
К о н р а д. Забирайся геть, осел капловухий!
Ш и п ш и н а. Як! Ніякого решпекту до мого чину! Ніякої поваги до мого віку! Ах, де ж протоколіст, щоб записати, що я – осел? – Чекай, негіднику! Свідки знайдуться… Я не дурень, та ще – піднімай вище – чиновний, та ще – піднімай вище – не гірший будь-кого у всій Мессіні. І закони я знаю – ось як! І грошей у мене достатньо – ось як! І недарма я ношу мундир – ось як! – Ведіть його! Як прикро: не встигли записати, що я осел!
Ідуть геть.

Д І Я П 'Я Т А

Сцена перша

Перед домом Леонато.
Входять Л е о н а т о і А н т о н і о.

А н т о н і о
Послухай, ти уб'єш себе. Чи варто
Собі на шкоду сумувати так?

Л е о н а т о
Прошу тебе, облиш свої поради!
Вони течуть крізь неуважний слух
Без користі, як та вода крізь сито.
Розрадити мене лиш той би міг,
Хто сам зазнав подібного нещастя,
Хто так любив свою дочку, як я,
І в кого, як у мене, так раптово
Все щастя батька вирвали із серця –
Нехай би він мене терпінню вчив.
Якщо нема різниці поміж нами
І сум його, як батьківський мій сум,
Такий же сильний, повний і глибокий,
Та зможе він зі сміхом замість сліз
Промовити: "Геть горе!" і залити
Вином свою біду, дотепним словом
Заштопати болючі рани серця –
Тоді його до мене приведи.
У нього буду вчитися терпінню.
Але такого, брате, не знайти!
І утішати, й радити неважко
Тому, хто сам ще горя не зазнав.
Коли ж нещастя прийде, той, хто ліки
Прописував, і сам ошаленіє,
Не залишивши й сліду від порад:
Шовкова нитка безуму не зв'яже,
Мікстура слів не заспокоїть біль.
Та ні! Завжди терпіти пропонують
Тому, хто від біди тяжкої гнеться,
Хоч не знаходять мужності і сил
Дотримуватись власної поради,
Коли біда у них. Тому облиш!
Крик болю голосніший умовляння.

А н т о н і о
Ти ж чоловік, а не мала дитина!

Л е о н а т о
Прошу, мовчи. Я тільки плоть і кров.
Не знайдеш ти філософа такого,
Щоб незворушно стерпів біль зубний,
Хоч на словах подібний він до Бога
У вдаваній зневазі до страждань.

А н т о н і о
То не бери увесь тягар на себе:
Хай винуватці постраждають теж.

Л е о н а т о
Ось тут ти маєш рацію. Я згоден.
Говорить серце, що дочка невинна:
Так хай же знають це і принц, і граф,
І всі, хто поглумилися над нею.

Входять д о н П е д р о і К л а в д і о.
А н т о н і о
Он Клавдіо і принц ідуть сюди.

Д о н П е д р о
День добрий.

К л а в д і о
Добрий день обом, панове.

Л е о н а т о
Послухайте…

Д о н П е д р о
Нам ніколи тепер.

Л е о н а т о
Вам ніколи? Ви ще не все зробили?
Ви дуже поспішаєте? Ну, що ж…

Д о н П е д р о
Не затівайте сварку, Леонато.

А н т о н і о
Якби вона могла допомогти,
Один із нас давно лежав би мертвим.

К л а в д і о
Та хто ж його образив?

Л е о н а т о
Лицеміре!
Звичайно, ти. Хапаєшся за меч?
Я не боюсь тебе!

К л а в д і о
Нехай відсохне
Моя рука, коли вона хотіла
Загрожувати старості. Клянусь,
Вона за меч схопилась ненавмисне.

Л е о н а т о
Мовчи, я жартувати не дозволю!
Я не безумець і не пустобрех,
Щоб прикриватись старості правами
І безсоромно нахвалятись тим,
Що "в юності робив" або "зробив би,
Якби не був старий". Але послухай:
Ти так зневажив Геро і мене,
Що змушений я, сан і вік забувши,
На поєдинок кликати тебе.
Ти оббрехав мою дочку безвинну
І наклепом їй віку вкоротив.
Вона тепер лежить в гробниці предків,
Де досі ще безчестя не лежало.
Її безчестя – справа рук твоїх!

К л а в д і о
Я оббрехав?
Л е о н а т о
Ти звів на неї наклеп,
І тим її убив!

Д о н П е д р о
Неправда це.

Л е о н а т о
Цю правду, принце, доведу я зараз,
Не дивлячись на все його мистецтво
У фехтуванні і на розквіт сил.

К л а в д і о
Не буду я з тобою, старче, битись.

Л е о н а т о
Не смієш? А дочку мою убив.
Убий мене; я чоловік, принаймні.

А н т о н і о
Ні, нас обох повинен він убити.
І першим з ним бажаю битись я.
Іди за мною, хлопче! Йди за мною!
Його я хочу просто відшмагати.
Мені за все він відповість, хвалько!

Л е о н а т о
Мій брате…

А н т о н і о
Помовчи.