Читати книгу - "Чоловік на годину, або Ненавиджу 8 Березня!, Ялинка Ясь"

Простягла старий рушник чоловікові, уважніше придивившись. Та переконалася, що перше враження оманливе. Чоловік був нічого, можна сказати що привабливий. Риси обличчя правильні, ніс правда кривуватий, проте виразні очі це компенсують. Губи квадратні, щільно стислі, щелепа тверда. Коротко острижене волосся.

-Ви, напевне, гостей чекаєте? - від його басу у мене знову мурашки по спині пробіглися, - якщо так, то я задоволення розтягувати не буду і постараюся поквапитися, щоб закінчити якнайшвидше.

Від цієї фрази у мене навіть в очах потемніло! Тобто, як це?! Він згоден на груповуху, якщо я раптом запросила подружок? Чи, що він мав на увазі? І як це «закінчити швидше»? Задоволення, саме, хотілося б розтягнути!

-Н-ні! - вигукнула поспішно, - більше нікого не буде, з чого ви взяли? Не треба нікуди поспішати! Зробіть свою роботу... як слід...

-Добре! - погодився «подарунок», повертаючись під раковину, - просто ви така нарядна, от я і вирішив...

-Е-е-е… - що б такого дотепного відповісти? Треба сказати, що причепурилася для нього, чи не варто? - Просто сукню нову купила, приміряла, - пробелькотіла нарешті.

-Вам личить, - сказав байдужим тоном, я навіть трохи образилася. А потім подумала, що за його професії, напевно, важко щоразу висловлювати захоплення і навіть поспівчувала. Вирішила змінити тему.

-У мене з їжею не дуже, не знала, що ви прийдете, але є буженина та салат. Ах, і шампанське! Ви поки що закінчуйте, я накрию стіл у залі, - тараторила, намагаючись приховати нервозність, - у салат, напевно, цибулю класти не буду… чи може ви любите?

Чоловік не відповів, але різко вискочив з-під раковини, вдарившись головою. Чортихнувся. Поглянув на мене і пробурчав:

-Ви щось сказали?

-Е-е-е... я запитала: ви будете буженину і чи класти цибулю в салат? – пробелькотіла розгублено.

-Запрошуєте до столу? - чоловік чомусь почервонів і поправив воріт чорної футболки, ніби вона йому тиснула.

-Е-е-е…

-Вас не бентежить, що ми навіть, не знайомі? - почервоніння спало, але тепер він стурбовано насупився.

-Точно! - вдарила себе по лобі, - зовсім забула запитати ваше ім'я!

-Голіаф!

-Що?

-Мене звуть - Голіаф! – роздратовано повторив чоловік.

-А-а-а… - ну, думаю я, логічно, такі як він справжні імена не називають, хоча дивний вибір псевдоніму, розмірами він на Голіафа зовсім не схожий… Ну, загалом, мені його справжнє ім'я ні до чого, хай буде хоч Прометеєм, - ну ось і познайомилися, тож закінчуйте, а я поки що стіл накрию. Вам залишиться лише шампанське відкрити!

Чоловік видав ні на що не схожий звук і поліз під раковину.

Я збігала до зали, підтягла до дивану журнальний столик, пурхала пташкою, створюючи романтичну обстановку. Десь на околицях свідомості майнула думка, як би не напоротися на ті ж самі граблі втретє… Але я послала ті думки до біса! Зрештою, ця помилка буде  усвідомленою, а ще за неї купа грошей сплачена! Бухгалтер я, чи ні?