Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

Як добре, що і я уже не сліпа дурепа, добряга Алінка. І ще добре те, що в цей період у мене немає часу довго перейматись через зустріч з минулим. Моє теперішнє не збавляє обертів, хоч має свою спокійну і безпечну швидкість.

Недавно ми з Богданом вирішили спробувати наші дружні стосунки переформатувати на більш романтичні. Точніше, ідея була Богдана. За мною було останнє слово. Я погодилась. А чому б і ні? Він добрий, розумний і красивий чоловік. Високий, тим більше, що завжди подобалися високі чоловіки, правда трохи сухопарий, але йому пасує. І за ті два роки, що ми знову почали спілкуватись, він зайняв важливе місце в моєму житті. По суті, моїми друзями й були Бодя та Таня. Мої батьки купили собі будиночок в селі біля міста, та все ж. Бачимось ми зараз рідше, ніж коли вони жили у місті.

У мене є доволі знайомих, з якими можна випити кави, та й потеревенити на не складні, загальні теми, або ті, котрі не стосуються тебе особисто. 

Та Бодя і Таня займають особливе місце, ми й неодноразово проводили час утрьох. Тому, ризикувати дружбою, погоджуючись на побачення, трохи страшно. Але коли уже виникло таке питання, то воно обов'язково з'явилося б знову. Не залежно від того скільки б я не давала собі часу на роздуми.

Бодя — давній знайомий. Познайомились ми давно, ще в той час, як я зустрічалася зі Стасом. В принципі, це Плутар нас і познайомив. Тоді вони працювали разом в одній фірмі. І, приблизно, в той час, коли моє особисте життя дало збій, і мене кинули. Богдан одружився.

Певний час ми не спілкувалися. Та я майже ні з ким із наших зі Станіславом, спільних знайомих не спілкувалася, через деякий час вийняла собі іншу квартиру, потім змінила роботу. Почала налагоджувати своє життя.

А близько двох років тому, ми з Богданом перестрілись в торговому центрі, слово за слово. Випитий не один стаканчик кави, і наше знайомство відновилось. Бодя уже на той час був розлучений. Каже, не змогли зі своєю дружиною ужитись разом, розійшлись полюбовно.

Наше спілкування набрало трохи більші форми, ніж просто дружні. Здається, що в обох одночасно з'явилося відчуття сильної близькості, ні не кохання, просто теплоти, ніжності та захисту. Жоден з нас уже не прагнув кохання, яке засліплює, чи підносить до небес. Уже не потрібна пристрасть, яка спалює тебе до останку, надихає на подвиги... Цього ми обоє наїлися сповна.

Тепер нас обох влаштовували спокійні, теплі відносини, засновані на довірі, щирості, захисті та прихильності один до одного. Сподівалась усе в нас складеться, не  хочеться втратити такого друга.

Пора мені вирушати додому, на столі усе упорядкувала, все виключила. То ж швиденько побігла до своєї маленької машинки. 

Близько пів року тому купила собі автівку, правда, батьки позичили мені трохи грошенят. Їжджу я на механіці, хоча колись думала, що ніколи не сяду за кермо. Дуже боялася. Стас неодноразово пропонував мені піти навчатись в автошколу, але я відмахувалась, мов для чого мені права, якщо в мене є особистий водій.

Проте, як виявилося, їздити на власному авто набагато комфортніше, ніж добиратися з іншого кінця міста маршрутками чи автобусами. Це Танюша підбила мене  на такий подвиг, як водіння. Все-таки, на слабо взяла. Тепер і не знаю, як без своєї біленької виручалочки.

О-о о. Ну чого б не зіпсувати мені настрій в кінці дня. Звичайно на стоянці змушена була зустріти Станіслава. Він був ще обернений до мене спиною та говорив через телефон, надіялась проскочити повз нього, щоб уникнути ще однієї зустрічі з ним... от з салону мене вже ніхто не витягне.

- Ти таки навчилась водити? -  не заміченою, я не залишилась.