Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У злиднях Парижа і Лондона 📚 - Українською

Читати книгу - "У злиднях Парижа і Лондона"

396
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У злиднях Парижа і Лондона" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 58
Перейти на сторінку:
Борис витрачав п'ятдесят сантимів на марку, щоб написати котрійсь зі своїх колишніх коханок і попросити грошей. Відповіла лише одна з них — жінка, яка крім того, що була його коханкою, заборгувала йому також двісті франків. Коли Борис побачив, що прийшов лист, і впізнав почерк, то ледь не збожеволів від радості. Ми схопили листа й помчали до кімнати Бориса читати, як діти з краденими солодощами. Борис прочитав листа, а тоді мовчки передав його мені. Ось що там було написано:

Мій маленький любий вовче!

Я з насолодою відкрила Твого чарівного листа, що нагадав мені про дні нашого неперевершеного кохання й палкі поцілунки Твоїх вуст. Ці спогади навіки залишаються в серці, як запах квітки, що вже померла.

Що ж до Твого прохання про двісті франків, то це — на жаль! — неможливо. Ти не знаєш, мій любий, з яким розпачем я дізналася про Твою скруту. Але що вдієш? У цьому сумному житті труднощі спіткають усіх. Я теж сьорбнула лиха. Моя маленька сестричка хворіла (о, бідолашна мала, як вона страждала!), і ми винні лікарю я навіть не знаю скільки. Грошей у нас зовсім не залишилося, й ми переживаємо, повір мені, дуже тяжкі часи.

Відвага, мій маленький вовче, тільки відвага! Пам'ятай, що важкі часи не назавжди, і біди, які здаються такими жахливими, зрештою минуть.

Поза тим, мій любий, я пам'ятатиму ті дні. Прийми найщиріші обійми від тієї, що ніколи не припиняла любити Тебе.

Твоя Івон

Цей лист настільки засмутив Бориса, що він улігся в ліжко й того дня роботи більше не шукав.

Моїх шістдесяти франків вистачило десь на два тижні. Я перестав удавати, що ходжу до ресторану, і ми їли в моїй кімнаті, хтось сідав на ліжко, хтось — на стілець. Борис віддавав свої два франки, я докладав три чи чотири, і за ці гроші ми купували хліб, картоплю, молоко і сир та готували суп на спиртівці. У нас були каструля, кавовий кухоль і одна ложка. Щодня ми ввічливо сперечалися, хто їстиме з каструлі, а хто — з кухля (каструля була більшою), і щоразу, на моє тихе невдоволення, Борис піддавався першим і отримував каструлю. Іноді ввечері у нас було більше хліба, іноді менше. Наша білизна ставала все бруднішою, і я вже три тижні не мився. Борис, за його словами, не мився вже кілька місяців. Стерпним таке життя робив тютюн. Курива у нас було вдосталь, оскільки незадовго до того Борис зустрів солдата (солдати отримують безкоштовний тютюн), в якого купив двадцять чи тридцять пачок по п'ятдесят сантимів.

Для Бориса все це було значно важче, ніж для мене. Через прогулянки пішки й спання на підлозі в нього постійно боліла спина, і зі своїм ненаситним російським апетитом він сильніше страждав від мук голоду, хоча й не було помітно, щоб він худнув. Назагал він був дивовижно веселим і попри все сподівався на краще. Борис усерйоз переконував, що має святу покровительку, яка наглядає за ним, і, коли справи були зовсім кепськими, він оглядав ринви у пошуках грошей, стверджуючи, що свята часто залишала йому там двофранкові монети. Одного дня ми стояли на вулиці Руаяль. Неподалік був російський ресторан, і ми збиралися навідатися туди в пошуках роботи. Раптом Борис вирішив зайти до каплиці святої Магдалини й поставити свічку за п'ятдесят сантимів своїй святій покровительці. Потім він вийшов і сказав, що треба перестрахуватися, після чого урочисто підніс сірника до п'ятдесятисантимової марки, яку пожертвував безсмертним богам. Мабуть, боги й святі не дуже ладнають. Так чи так, але роботу ми не отримали.

Іноді вранці Борис поринав у якнайглибший розпач. Він лежав на ліжку, ледь не плачучи, і лаяв єврея, з яким мешкав. Останнім часом той неохоче платив щоденні два франки і, що було навіть гірше, почав поводитися вкрай зверхньо. Як сказав Борис, мені, англійцю, важко усвідомити, якою тортурою є для шляхетного росіянина жити з милості єврея.

— Єврей, топ аті, справжній єврей! Він навіть не має порядності соромитися цього. Тільки подумати, що я, командир російської армії, — чи казав я тобі, топ аті, що я був командиром роти у Другому сибірському стрілецькому полку? Так, командиром, а батько мій був полковником. І ось я тут, їм хліб єврея. Єврея...

Я розкажу тобі, які вони, євреї. Якось у перші місяці війни ми були на марші й зупинилися в селі заночувати. Страшний старий єврей з бородою рудою, як в Юди Іскаріота, прослизнув до мого розташування. Я запитав, чого він хоче. «Ваша честь, — відповів він, — я привів для вас дівчину, вродливу молоду сімнадцятирічну дівчину. Усього п'ятдесят франків». — «Дякую, — відповів я, — можеш забрати її. Я не хочу підчепити якоїсь хвороби». «Хвороби! — вигукнув єврей, — mais, monsieur le capitaine[61], немає чого боятися. Це моя власна донька!» Ось тобі єврейський характер.

Чи я колись розповідав тобі, топ аті, що у старій російській армії вважалося негідним навіть плювати на єврея? Так, ми вважали, що слина російського офіцера надто цінна, щоб витрачати її на євреїв.

У ці дні Борис зазвичай оголошував себе надто хворим, щоб виходити на пошуки роботи. Він лежав до вечора під сіруватими простирадлами, що кишіли паразитами, курив і читав старі газети. Іноді ми грали в шахи. У нас не було дошки, але ми записували ходи на клапті паперу. Згодом ми зробили дошку зі стінки ящика для пакування, а фігури — з ґудзиків, бельгійських монет та інших дрібниць. Борис, як і багато росіян, мав пристрасть до шахів. Він повторював, що правила гри в шахи такі ж, як і правила любові та війни, тож якщо ти навчишся вигравати в чомусь одному з цього, то виграєш і в усьому іншому. Але він також казав, що якщо ти маєш шахівницю, то для тебе неважко залишатися голодним, що було очевидною неправдою в моєму випадку.

Розділ 7

Мої гроші танули — до восьми франків, до чотирьох, до одного франка, до двадцяти п'яти сантимів. Двадцять п'ять сантимів — це пшик, оскільки купити за них можна хіба газету. Ми кілька днів трималися на сухому хлібові, а тоді я два з половиною дні взагалі нічого не їв. Це був неприємний досвід. Є люди, що голодують для оздоровлення по три й більше тижні, й вони кажуть, що не

1 ... 8 9 10 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У злиднях Парижа і Лондона», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У злиднях Парижа і Лондона"