Читати книгу - "Віолета, Ісабель Альєнде"

— Якби я була вашою донькою, лікарю, ви би пішли на цей ризик? — втрутилася міс Тейлор, така ж незворушна, як завжди.

Після паузи, яка здалася нескінченною, лікар кивнув.

— Тоді скажіть, коли ви збираєтесь мене оперувати, — зажадала вона.

Через два дні її госпіталізували. Вірна своїй заповіді завжди казати правду, перед тим, як вирушити в лікарню, вона розповіла мені, що в неї в животі є апельсин і його треба видалити, але це буде нелегко. Я стала благати її дозволити мені піти з нею, щоб бути поряд під час операції. Мені було сім років, але я все ще була дуже прив’язана до неї. Вперше, відколи ми її знали, міс Тейлор заплакала. Потім попрощалася з кожним зі слуг, обійняла Торіто і тітоньок, яким доручила, в разі необхідності, роздати її речі тим, хто захоче щось мати на згадку про неї, і вручила моїй матері перев’язану стрічкою пачку фунтів стерлінгів.

— Це для ваших бідняків, сеньйоро.

Вона відкладала всю свою платню, аби колись вернутися в Ірландію і знайти своїх розкиданих братів.

Мені вона подарувала свій найбільший скарб, Enciclopedia Británica, і запевнила, що зробить усе, щоб повернутися, але не може обіцяти напевне. Я знала, що в лікарні з нею може статися щось жахливе; мені вже була відома невідворотна сила смерті. Я бачила мою бабусю, що лежала в труні, наче воскова маска поміж складок білого атласу, псів і котів, які вмирали від старості чи внаслідок нещасних випадків, усіляке птаство, кіз, овець і свиней, яких Торіто різав для ольї[2].

Останній, кого Джозефіна Тейлор бачила перед тим, як її віднесли на ношах в операційну залу, був Хосе Антоніо, який був із нею до тієї миті. Їй вже дали сильний седативний засіб, і образ її друга був оповитий туманом. Вона не могла розібрати ні його підбадьорливих слів, ні зізнання в коханні, але відчула його поцілунок на устах і усміхнулась.

Операція тривала довгих сім годин, які Хосе Антоніо провів у приймальному покої, попиваючи каву з термоса і сновигаючи з кутка в куток: він згадував гру в карти, підвечірки в садку, прогулянки за містом, загадки з енциклопедії, вечори з фортепіанними баладами і замудреними дискусіями про четвертованих предків. І визнав, що то були найщасливіші години в його упорядкованому існуванні, де його шлях було намічено ще від народження. Він вирішив, що вона — єдина жінка, з якою зміг би звільнитися від опіки свого батька і зримої павутини спільництва, яка його оплітала. Він ніколи не приймав власних рішень, без зайвих слів виконував те, що від нього чекали; вважався взірцевим сином і був цим по горло ситий. Джозефіна кидала йому виклик, підважувала його переконання і змушувала побачити його родину і соціальне середовище в безжальному світлі. Так само, як спонукала його танцювати чарльстон і дізнаватися про суфражисток, вона схиляла його уявляти собі майбутнє, відмінне від того, яке йому призначили: майбутнє, сповнене пригод і ризику.

У свої двадцять чотири роки мій брат уже мав замкнену й обачливу вдачу, яку ненавидів. «Я дочасний стариган», — бурмотів він, з огидою дивлячись у дзеркало під час гоління. Роками він допомагав своєму батькові у справах, які його не цікавили і до того ж здавалися підозрілими, намагався триматись на плаву у середовищі, де почувався, як зайда, бо не поділяв ні інтересів, ні ідеалів людей свого рівня.

Сидячи в тій лікарняній почекальні, він уявляв, що може розпочати деінде нове життя з Джозефіною; вони могли би поїхати в Ірландію і там жили б у скромному будиночку в містечку, де міс Тейлор народилася, вона б учителювала, а він працював би робітником. Те, що Джозефіна була на п’ять років старша і ніколи не виявляла ні найменшої сентиментальної прихильності до нього, було нічим супроти безсумнівності його рішення. Він уявив собі лавину чуток, коли він оголосить про весілля, сором родини, яка сподівалася, що він одружиться з дівчиною свого класу, католичкою зі знайомої родини, наприклад, кузиною Флоренсією, але ніщо з цього їх не зачепить, бо вони плистимуть в Європу. Звідки я все це знаю, Каміло? Почасти я витягла це зі свого брата за довгі роки, а почасти можу це уявити, бо дуже добре його знаю.

Апельсин у животі міс Тейлор виявився доброякісною пухлиною завдяки небесному втручанню падре Кіроґи, як стверджували мої тітоньки. Хірург пояснив, що відростки пухлини сягнули яйників, які довелося видалити, і пацієнтка ніколи не зможе мати дітей, але вона була незаміжньою і вже не надто молодою, тож ця подробиця не мала ваги. Він запевнив, що операція пройшла успішно, але, як це буває в таких випадках, вона втратила багато крові і є дуже ослабленою. Якщо вона відпочиватиме і за нею добре доглядатимуть, то доволі скоро одужає. Доглядати за нею взялися тітоньки Пія і Пілар, а я, так само, як два вірні вівчурі, не відходила від неї.

Міс Тейлор стала тінню тієї ошатної дівчини, яка кілька років тому прибула до нас, вбрана, як flapper. Її підкосили місяці болю, який вона терпіла без жодної скарги, і важка операція; від її округлих форм залишились лише ямки на руках, а шкіра набула хворобливого жовтого відтінку. Коли за місяць, упродовж якого її відпоювали курячим бульйоном з покріплюючими травами, компотами із сезонних фруктів із бджолиним пилком, краплями опію і гидкою бурдою з буряка і пивних дріжджів від анемії, вона врешті стала на ноги, всі побачили, що одяг на ній висить і половина волосся випала. Хосе Антоніо здавалося, що вона була прекрасна, як ніколи. Він крутився біля кімнати хворої, мов заблудла душа, чекаючи, коли тітоньки залишать її саму і він сяде біля неї, щоб почитати їй вірші іспанською мовою, які вона, притуплена ліками, слухала впіввуха, приплющивши очі. Я порадила братові, щоб він краще почитав їй енциклопедію, але він знаходився у романтичні фазі все ще прихованих почуттів.

Одужування тривало кілька місяців, якими міс Тейлор скористалася, щоб продовжити моє навчання, сидячи в кріслі в галереї. Життя дому зосередилося там. Моя мати перенесла в галерею свою швейну машинку, Торіто лагодив там поламані меблі, тітка Пілар збирала і розбирала складний саморобний пристрій, який вона