Читати книгу - "Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалося"

Підказки для швидкого старту листування зі своїм «Я»

Часом ідея взятися за щоденник видається справді бентежною. З чого почати? Починай із того місця, де ти є, дорога моя. Ось кілька підказок для швидкого старту. Вперед!

1. «Ось що сьогодні в мене на серці...» Продовжуй, аж поки відчуєш, що вилила на папір усі почуття на цей момент.

2. «Ось десять речей, які сьогодні мені в собі подо­баються...» Навіть якщо це неймовірно тяжко, ти МУСИШ. Мусиш ЗАВЕРШИТИ перелік. А як завершиш, надішли мені, будь ласка. Знаю, як важко написати про те, що ти насправді в собі цінуєш, і я пишаюся/тішуся/чекаю з нетерпінням прочитати те, що ти написала!

3. «Ось кілька вчорашніх дрібниць, за які я вдячна сьогодні...» Нехай це буде щось ненав’язливе, але приємне. Побачила красиві квіти? Давня знайома написала листа? Цінуй незначні події. Якщо не можеш нічого придумати, тоді твоє домашнє завдання — знайти у сьогоднішньому дні однісіньку радість. Ось, щойно я дала тобі домашнє завдання. Виконуй.

4. «Найдорожчий щоденнику, маю запитання, з яким довго носилася й, думаю, ти можеш мені допомогти знайти відповідь...» Запиши сьогодні саме лише запитання, а завтра приготуйся дивуватися, коли зможеш на нього легко відповісти. Твій «щоденник» (себто, твоє найглибше «я») може мати відповіді, яких не маєш ти.

5. «Ось що я хотіла, аби люди казали про мене позаочі...» Як би ти воліла, щоб тебе сприймали? Це корисний інструмент віднайти ту людину, якою ти прагнеш стати. Які твої досягнення вони вихвалятимуть? Якими твоїми характеристиками захоплюватимуться?

6. «Якби вже нічого не важило — ні гроші, ні очікування інших людей, ані діти, ні робота, ніщо — день моєї мрії був би такий...» Опиши все дуже докладно! Як ти виглядає день твоєї мрії? Їси круасан із шоколадом, милуючись Сеною? Керуєш бізнесом, узявши на роботу всіх своїх друзів, очолюєш довгий дерев’яний стол для нарад? Візуалізуй кожен аспект, бо це саме той день, до якого ми намагаємося рухатися. Цікаво, чи просто зараз ти можеш мати щось з омріяного? Піди купи собі круасан; скажи, хай запишуть на мій рахунок.

7. «Сьогодні, я маю намір діяти з...» Опиши, як поводитимешся сьогодні. Хочеш працювати, зосередившись на одному занятті? Може, відчуваєш, що трохи злилася на свою сусідку (Ну чому вона не може скласти нормально посуд в посудомийку? Хоче довести мене до сказу?) і ти вирішуєш ставитися до неї трохи люб’язніше (АЙ, ОБЛИШ, Таро! Кого обходять брудні тарілки! Вона твоя найліпша подруга; вона заслуговує на хороше ставлення, а не на твої прискіпування!) Перевіряй себе протягом дня і стеж за результатом.

8. «Є таке, що я ЗАВЖДИ хотіла довести до пуття, але чомусь цього не зробила. Йдеться про...» Дивовижно, але більшість часу ми чудово знаємо, що саме маємо виправити. Просто треба взятися й довести справу до кінця.

Якщо раптом упіймаєш себе на тому, що збираєшся писати фразу на кшталт: «У мене немає хлопця», «У мене немає улюбленої роботи», «У мене живіт не плаский», напиши натомість, що в тебе є: «Я маю чудових друзв», «У мене є свічка, яка мені дуже подобається», «У мене є гроші в банку і їжа на столі». Одразу почнеш почуватися ліпше і перефокусовуєш свій погляд так, щоб помічати те, що маєш. Кожного. Кожного. Разу. Так.

Коли життя тобі підсовує лимон, встроми в нього ручку і юзай, як бонг

нєа, самолікування шкодить здоров’ю

ВЕДЕННЯ ЩОДЕННИКА БУЛО МОЇМ ПЕРШИМ КРОКОМ до турботи про себе, але воно не було б ефективним без іще одного важливого рішення. Рішення, що мені його дуже, дуже не хотілося приймати.

Зараз саме доречно розповісти, як до двадцяти п’яти років я опинилася в жалюгідній, безнадійній, гнітючій залежності від марихуани. Я курила ще зі старших класів, щоб притупити, розмити й цілком ігнорувати моє дитинство і постійну нервозність, яка вивертала мені і кишки, і мозок. Трава створювала захисний димовий екран, що приховував мої проблеми й уможливлював поступ. Певним чином ця стратегія якось мені допомогла вижити. Але трава так ефективно допомогла мені дистанціюватися від спогадів, що з часом я відмежувалася сама від себе. Було важко орієнтуватися у власних відчуттях.

Одного ранку, по кількох місяцях практики ведення щоденника, я сіла за мікростолик у кухні-кабінеті-вітальні моєї шафоподібної квартирки писати про свою тривогу про «правильне» місце роботи. Тоді я працювала виробничою асистенткою, заледве тримаючись за найнижчий щабель драбини, якою була індустрія розваг. Мені не спадало на думку, що маю якось просуватися нагору; знала тільки, що маю оплачувати рахунки. Натомість мене мучила думка, що я не знаю чого прагнути. По якій драбині я маю дертися? Яка мала би бути праця моєї мрії? Чим я була б задоволена? Здавалося, всі друзі далеко попереду мене, працюють, маючи цілком передбачуване майбутнє, або навчаються в університетах задля кар’єри, що забезпечить їм щасливе життя. «Якщо я досі не визначилася, мені це ніколи не вдасться», — безнадійно нашкрябала я. Ось уже роками проходжу терапію — з невеликими перервами — більшість свого свідомого життя, але не бачу жодного прогресу в сенсі моєї деструктивної поведінки. Коли охоплюють тривожні стани, я не маю сили втриматися, щоб не зануритися в запаморочливе забуття марихуани.

Я інстинктивно встала зі стільця, пішла по траву і викурила всі свої переживання геть. Але завмерла десь в процесі, наполохана думкою: якщо я викурюватиму це відчуття, якщо не дозволю йому існувати, якщо не долатиму свою тривожність, то ніколи не пізнаю справжню себе. Що лякало мене більше: розібратися у своїх відчуттях чи ніколи не зустрітися зі справжньою собою?

З марихуаною мене випадково познайомив тато, коли я навчалася у старших класах, а в батьків третій рік тривав процес розлучення. Були крики. Так. Багато. Криків. Телефоном, в жорстоких електронних листах ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ, і якщо батьки не могли достукатися одне до одного, вони кричали на мене і на мою сестру. «ВАША МАТИ[11] НЕНОРМАЛЬНА І ДОВЕДЕ НАС ДО БАНКРУТСТВА СВОЇМИ ЮРИСТАМИ». «ВАШОМУ БАТЬКОВІ НАЧХАТИ НА ВАС, І ВІН УКРАВ УСІ НАШІ ГРОШІ». А якось тато так голосно заверещав, а тоді так сильно стиснув щелепу, аж один зуб розкришився. Йому мусили вставити металевий стрижень в ясна і повністю замінити зуб на штучний. Коли згадую зараз той ґвалт, почуваю напругу в м’язовій пам’яті. Вуха горять, нашорошуються й хочуть скластися вдвоє.

Десь тоді (коли були крики), помітила, що батько, напевно, курить оте, про що я чула в піснях Snoop Dogg на бар- і бат-міцвах