Читати книгу - "Спостерігаючи за англійцями"

Це не завжди так очевидно, але усі англійські розмови про погоду мають виразну структуру та непомильний ритм, які дають підстави антропологам назвати їх «ритуальними». Вочевидь ці взаємні репліки — це свого роду «танцювальні па», продиктовані неписаними, але негласно прийнятими правилами.

Правило контексту

В загальному, це правило стосується контексту, в якому можна говорити про погоду. Інші дослідники стверджують, що англійці говорять про погоду постійно, що це національна одержимість та зацикленість. Проте, це твердження кульгає на обидві ноги: насправді є три доволі-таки різні ситуативні моделі для погодних балачок. Отож погодні розмови застосовуються:

• як звичайне привітання;

• для подолання холодку у розмовах на іншу тему;

• «за замовчуванням», як «паузозаповнювач» або ж «тема на заміну», коли розмова на іншу тему не клеїться чи раз у раз виникає незручна пауза.

Очевидно, що це правило передбачає чимало погодних розмов. Тому й збоку скидається на те, що на інші теми англійці не дуже то й говорять. Типова англійська бесіда може початися з «погодного привітання», далі буде дещиця «погодних балачок» для налагодження розмови, а потім, «за замовчуванням», — регулярні відступи про погоду. Тепер стає зрозуміло, чому іноземним, та подекуди й англійським, дослідникам здається, що ми зациклені на цій темі.

Я не кажу буцімто в нас нема інтересу до погоди як такої. Вибір погоди як коду життєво важливих соціальних функцій аж ніяк не є довільним, і Джеремі Паксман тут має рацію: мінливий та непередбачуваний характер англійської погоди робить її просто-таки незамінним фасилітатором у соціалізації. Якби не різноманіття погоди, то нам би довелося шукати іншого комунікаційного посередника для передачі соціальних меседжів.

Коли Паксман і компанія каже, що погодні балачки засвідчують наш жагучий інтерес до погоди, вони роблять ту ж помилку, що й ранні антропологи, які запевняли, нібито певні тварини чи рослини, обрані на роль племінних «тотемів», посідали якесь особливе місце та мали виняткову пошану з-посеред інших. Насправді ж, як згодом пояснив Леві-Строс, тотеми — це символи, що мали на меті характеризувати соціальні структури та зв’язки.

І якщо якийсь клан обирає собі тотемом чорного какаду, то це зовсім не через глибину почуттів до чорних какаду per se, а щоб окреслити та рамцювати свої стосунки з іншим кланом, тотемом якого є білий какаду. Попри те, вибір какаду теж не є абсолютно випадковим: на роль тотема, зазвичай, обирають місцеву тварину або рослину — не абстракцію, а таку, що добре відома людям.

Вибір тотема відтак не є цілковито довільним, як, скажімо, це буває з тотемами спортивних команд: «Ви будете червоні, а ми — за синіх». Майже завжди вибір тотема — це символізація звичного світу природи для того, щоб зрозуміти та розмежувати соціальний вимір світу.

Правило згоди

Цілком очевидно, що на роль соціального фасилітатора англійці обрали доволі-таки правильний аспект довколишнього середовища, а саме — капризну та мінливу погоду, яка точно підкине тему для коментарів, міркувань, зітхань та, щонайважливіше, дасть привід погодитися з тим чи іншим судженням. І тут ми наблизились до ще одного важливого правила англійських балачок про погоду — правила безапеляційної згоди. Це правило зауважив угорський письменник-гуморист Джордж Мікеш. Він застерігав, що в Англії «ніколи й нікому не можна суперечити, коли розмова зайшла про погоду». Ми вже з’ясували, що погодне привітання та вступ на зразок «Холодно, авжеж?» вимагає відповіді, та не просто відповіді, а, за правилами етикету, ця відповідь має бути ствердною, як-от «Авжеж!» чи «Ох, і холодно».

Не погодитися в цьому контексті — це страшний переступ етикету. Коли священик каже: «Боже, змилосердься над нами», — то ви ж не відповідаєте: «Хм, а чого б раптом?». Ви покірно, в такт, відповідаєте: «Ісусе Христе, змилосердься над нами». І тут те саме: грубо було б відповідати на: «Холодно, авжеж?» — якось так: «Та ні, взагалі-то, доволі тепло». Якщо, як і я, підслухаєте сотні англійських погодних розмов, то зрозумієте, що заперечні відповіді — це надзвичайна, майже нечувана рідкість. Ніхто вам не скаже, що існує якась заборона на заперечення — люди навіть не усвідомлюють, що діють згідно правил. Просто так не робиться і край!

Якщо ж ви навмисно підете наперекір правилу (як мені довелося зробити в ім’я науки), то одразу ж побачите, як усі напружаться, спантеличаться і навіть трохи сконфузяться. Ніхто не поскаржиться, ні, і не здійматиме галасу (адже у нас є правила для складання скарг та здіймання галасу), але точно образиться, і ця образа буде дуже промовистою. Може запанувати незручна тиша, а тоді, таким дошкульним тоном, хтось скаже: «Хм, а мені — холодно!» — або ж «Справді? Вам так здається?» — чи, ймовірніше за все, просто змінить тему чи продовжить говорити про погоду, але вже без вас, ввічливо, але прохолодно, ігноруючи faux pas. У дуже культурних колах можуть спробувати «прикрити» ваш сором, вказавши на шлях відступу — переформулювання свого коментаря у формат «справи смаку» чи особистої ідіосинкразії, а не заперечення факту як такого. А в дуже вже манірному товаристві на ваше «Та ні, взагалі-то, доволі тепло» скажуть, після незручної паузи: «О, мабуть, ви зовсім не мерзнете, як мій чоловік! Йому завжди тепло, а я мерзну немилосердно. Можливо, жінки чутливіші до холоду, аніж чоловіки, як гадаєте?».

Винятки з правила згоди

З огляду на виняткову складність правил «погодних балачок» можливі поблажки: часто є винятки та цілий ряд хитромудрих інваріантів. Що стосується правила згоди, то головні інваріанти стосуються особистих вподобань та відмінності у сприйнятті погодних умов. З коментарями, що базуються на основі «фактів» (вони теж, за рідкісними винятками, мають форму запитання, але, як ми вже з’ясували, однаково потребують соціальної реакції, а не раціональної відповіді), навіть якщо ті є очевидно хибними, треба неодмінно погоджуватися. Одначе, ви можете сміливо висловлювати особисті вподобання та антипатії, що суперечать думці товаришів. Ще можна виражати незгоду, посилаючись на особисті примхи та мухи.

На «Холодно, авжеж?» доречно відповісти, — якщо ви ну ніяк не можете просто погодитися, — приблизно так: «Так, але мені така погода до душі — добряче бадьорить, еге ж?» — або так: «Так, але, знаєте, я щось не дуже мерзну, така погода мені цілком тепла». Зауважте, що обидві відповіді починаються з вираження згоди, у другій частині речення, проте, маємо явне самозречення: «Так, … така погода мені цілком тепла». Заперечувати власні слова можна — етикет значно важливіший за логіку. Якщо ж ви не можете змусити себе почати фразу звичним «Так», то можете його замінити на якесь стверджувальне бурмотіння на кшталт «Угу». Підтримайте його ще й кивком — це буде виразом згоди, хоч і менш підкресленим.

Ще кращим варіантом відповіді буде традиційне