Читати книгу - "Хочу тебе кохати, Олена Тодорова"

Варвара Любомирова: Залиш мене в спокої!!!

Цього разу Бойко довго не відгукується. Я вже вирішую, що моя істерична вимога спрацювала, відкладаю смартфон на тумбочку, лягаю і намагаюся заснути. Занадто агресивно намагаюся. Я себе змушую. І ні в яку не хочу визнавати, що відчуваю розчарування і якусь безглузду тугу.

Аж раптом мобільник знову з характерним пиликанням оживає.

Не буду дивитися! Не буду!

Рука сама тягнеться до тумбочки. Пальці ковзають по екрану. Очі читають.

Mr Бойка: Не можу.

Після цього мене пробиває тремтіння. Я не хочу реагувати на те, що він видає. Але... Серце солодко стискається і жарко пульсує, заповнюючи всі груди.

Прикриваючи очі, кілька разів контрольовано вдихаю і видихаю. Ігнорую зрадницькі почуття. Злюся на себе. Заповнюю цим почуттям усе, що можу.

Варвара Любомирова: Перестань писати, інакше я тебе заблокую!!!

Відповідь приходить швидко. І навіть за відсутності безглуздих знаків оклику, якими грішу я, відчувається такою ж гнівною, як і моя.

Mr Бойка: Якщо заблокуєш, приїду до тебе додому.

Mr. Бойка: Одразу ж.

Mr. Бойка: Зараз.

І я затикаюся. Кладу телефон на тумбочку і відвертаюся в протилежний бік. Натягую ковдру на голову і завмираю в чергових спробах вирівняти дихання.

Постійно перебувати в режимі стресу неможливо. Поступово будь-які емоції стихають. І коли це відбувається, почуваюся я практично нормально. Тільки одна думка все ж таки б'ється у свідомості, поки мене не морить сон. Та й потім тривожну дрімоту саме вона забарвлює.

Що я буду робити завтра?