Читати книгу - "Запасна наречена. У відпустку в інший світ, Анна Лерой"

Але вже наступного моменту я бачу, що від Ална залишилося трохи більше половини. Химера розпадається на моїх очах — і вигляд у нього не надто веселий. Я встигаю підхопити на долоні уламки тіні і навіть схлипнути від емоцій, що раптово нахлинули. Але досить швидко я приходжу до тями, в мене починає працювати голова і до мене доходить, що химера мене просто ошукав, картинно зіграв страждальця, от морда його хитра! А насправді, живий він... ну якщо можна назвати життям те, як існують химерні тіні.

— Ото дурень, — шепочу я собі під ніс і обережно встаю на коліна, а то раптом роздасться команда «лежати» чи ще щось. Навколо в принципі видимість стала кращою, тануть химерні тіні, марево все ще наповлює залу, але видно: то тут, то там валяються сейли, наче живі, — комусь більше дісталося, комусь менше. Де саме Нок і чи не втік він, не видно. Та й Фрайда не видно.

І тут Арата несподівано для мене здригається і миттєво на ноги встає. Сукню вона обтрушує, волосся відкидає на спину, образ такий, буцімто каже «я переможниця, мені тепер нагорода потрібна, а дракона свого заберіть, бракований екземляр в чоловіка так і не перетворився, а я його де тільки не цілувала». Я зітхаю, у принципі все одно треба кликати Фрайда, можливо, хоча б він вплине на цю надто активну дівчину.

— Іссейле Фосе!..

— Фрайде... — кажу я одночасно з Аратою і наші голоси накладаються один на одного. Ми переглядаємось — ніби вирішуючи, кому кликати іссейла. Але тут Арата пискнула і сіпнулася назад.

— Он ти де, самко ферса! Що тебе оберігає? Що ж ти все ніяк не здохнеш? — шипить Нок, стискаючи шию Арати. У дівчини очі як дві моїх величезних валізи, коли я збираюся на море. Вона тремтить від жаху, змішаному навпіл зі здивуванням, я її обличчя бачу добре, а ось самого Нока тільки силуетом.

Що ж робити?!

— Сплуталася з Фосом і думаєш, що тобі все з рук зійде? — шипить Нок. — Я знав, що ти підозріла потраплянка, що з тобою щось не так, що він також до тебе придивляється. Потрібно було придушити тебе, а не ту дуру...

Так, стоп, він же не може вважати, що Арата це я? Бо Арата з Фрайдом хіба що поруч на екскурсії могли стояти, і сам Фрайд дуже малоймовірно, що поглядав у бік саме Арати… Чи Нок все ж таки нас сплутав? Це можливо, бо ми зростом не відрізняємося, тобто десь схожі, волосся в обох скуйовджене, видимість навколо погана. А ще виходить, що Нок, судячи з його слів, нападав на інших учасниць цього дурного відбору? Навіщо?

А, головне, мені-то що робити далі?! Допомога де, коли прийде? Чи не чекати ні на кого, а самостійно діяти? Але мої здібності дуже обмежені, хоча...

Я стягую з ноги туфлю — на диво зручну з акуратним, але все ж таки виступаючим каблуком із твердого матеріалу. Я ще здивувалася тоді, коли переодягалася, що йти м'яко, а каблук начебто без амортизації і устілки м'якої немає. Краще б була шпилька для того, що я задумала, але в данній ситуації вибирати не доводиться. До того ж часу немає — Арата вже хрипить. Нок і справді її душить! 

Підповзти боком, розмахнутися сильніше під прикриттям туману і всадити каблук під коліно. Не в чобіт же мені мітити, так ефекту не буде ніякого. А під коліном місце таке — хочеш, не хочеш, а смикнешся.

Нок і смикається, і Арату випускає, точніше вона раптом оживає і вчіплюється в нього нігтями і зубами. Нок кричить від болі. Всі жахіття миттєво забуваються, настає час активних дій. Нок крокує назад, а я вже тут, лежу згорнувшись у грудку, він звісно натикаєтсья через мене і з ревом падає на підлогу. А далі зовсім невимовних розмірів вакханалія починається, от інакше й не сказати! На Нока просто-таки сипляться різного виду і моторошності химерні тіні. І я не буду стверджувати, що там були тільки тіні, бо штук п'ять сейлів або людей я встигла побачити. Купа — раз! — і виростає втричі! 

— Думаю, казати, що передбачалося, що ви двоє залишитеся в безпеці, не варто, так? — це вже Фрайд стоїть поруч, нахиляється і на ноги мене ставить. Щоправда, із взуттям знову проблема. Тож доводиться мені поки що побути в нього на руках, а то підлога в залі холодна, брудна, не можна босоніж ходити... Це все звісно заради моєї безпеки, угу, повірила! 

— Ні, не кажи. Ну буває, що не так сталося, як гадалося, але ж закінчилося все добре! — знизую я плечима. Нащо сперечатися? Вже як вийшло, так вийшло. — Краще розкажи інше, з чого заварилася ця каша?..

Звісно, Фрайд витріщається на мене з нерозумінням, але я тільки посміхаюся, бо це зовсім не проблема перефразувати. Таких моментів буде ще чимало з обох боків. Адже я залишаюся з ним, і це головне.